Ми носимо крихкі руїни в серці

Там соняшник розквітнув над дахами,

І небо виплюнуло злий свинець.

Будинки впали, збитими птахами,

А кожен день стоїть, немов боєць.

Тремтить земля, затягнута в судому,

Асфальт ковтає сліз та крові сіль,

Уламки скла, дзвенячи несвідомо,

Навік розрізали застиглий біль.

Слова залізом гупають у стіни,

Застрягло сонце, мов іржавий цвях

У ребрах обгорілої руїни,

Де вітер свистом розганяє страх.

Час розсипається піском у берці,

Де кожен крок — це вибух німоти.

А ми несем крихкі руїни в серці,

Уламки скла і сльози гіркоти.

02 вересня 2026 р.