молодість

не поспішай дорослішати.

ще трохи побудь зі мною в цій молодості.

давай запізнимось на останній автобус,

купимо найдешевшу каву,

і будемо говорити так довго,

ніби завтра ніколи не настане.

до речі, пам’ятаєш, як нам здавалось,

що двадцять — це вже майже вічність?

а ми були смішні.

носили серця назовні,

закохувались швидше,

ніж встигали запам’ятати прізвища.

ще одне до речі —

молодість зовсім не в ніжності шкірі,

не в безсонних ночах

і навіть не в тому,

скільки сил лишається до ранку.

молодість — це коли віриш,

що кожна зустріч може змінити життя.

коли залишаєш світло в коридорі,

бо хтось іще може прийти.

коли купуєш квіти без причини.

коли будуєш плани,

більші за тебе самого.

а потім одного дня

помічаєш себе серед дорослих людей.

і раптом стає трохи моторошно.

бо всі вони колись теж

сиділи на теплих бордюрах липня,

цілувались під під’їздами,

зберігали чиїсь повідомлення,

і думали,

що це назавжди.

і тільки молодість має таку дивну звичку —

закінчуватись саме тоді,

коли починаєш її любити.

але вона все одно лишається.

у старих фотографіях,

у піснях,

які соромно вмикати при інших,

у людях,

яких давно немає поруч

і в нас самих —

бо іноді достатньо одного запаху літа,

щоб знову стати

тими,

хто ще нічого не знав про життя,

але вже любив його

з усіх сил.