Сяйво невагомості

Це дотик небес — найніжніша у світі святиня,

Мов подих весни, що розтоплює кригу в душі.

Ти — світло живе, що горить у небесній глибині,

Ти — вірш, що зоря написала на мокрій межі.

Так ангел торкається серця крилом білосніжним,

Що кожна струна починає співати святе.

І стає на світі так тихо, так дивно і ніжно,

Мов біла лілея в пустелі раптово цвіте.

Це більше ніж радість — це трепет, це вище за слово,

Коли розчиняється біль у безмежній красі.

Це небо в очах твоїх — тихе, ясне, світанкове,

Це справжнє причастя у чистій, ранковій росі.

Відчуй, як тепло розливається, наче джерельна

Вода крізь долоні — прозора, немов небеса.

Це дотик любові — безмежна вона і безсмертна,

У ній твоя сила, і віра, і вічна краса.

Ти — витвір світла! Ти — сонце у кожній краплині!

Тебе обіймають мільярди невидимих рук.

Це мить неземна, що дарує спокій дитині,

Це вічне буття — без тривог, без вагань і розлук.