Сяйво невагомості

А як сяє вагомість? А невагомість! Накидаю слів - і наварю віршів.

Ну, комусь накидати слів, а комусь — рецензію на них. У кожного свій творчий процес 🙂

це правда. що подалося, те й кидаемо

Саме так 🙂 Тільки “накидання слів” — це дещо спрощене визначення поезії. У вірші є образи, метафори, повтори, наскрізний мотив світла, ніжності й духовного очищення. Можна не сприймати таку манеру письма або вважати її надто ліричною — це справа смаку. Але називати текст просто набором слів без жодної аргументації — це вже не критика, а суб’єктивне враження.

Я прочитала вiрша. По-перше . що е це. Вiрш про щось, що не стае зрозумiлим про що. Ви автор, а я читач. Я не розумiю про що ви написали, Хай i нiжно.

Тоді це вже зрозуміліше . Але “я не зрозуміла, про що вірш” і “я накидала слів і наробила віршів” — трохи різні речі. Вірш не обов’язково має розповідати про конкретну подію чи мати однозначний сюжет. Тут немає прихованої конкретної історії — це ліричний текст про відчуття: ніжність, любов, внутрішній спокій, віру та світло, яке людина може відчувати поруч із кимось або в певний момент життя. Тому цілком нормально, якщо вам така абстрактна образність не близька. Але незрозумілий для конкретного читача текст не обов’язково є беззмістовним.(Не хочу щоб ви сприймали це як грубість у ваш адрес)

я дозволяю бути грубими зi мною. мова йдеться про слово. його б зберегти