Тиха осінь

Я відчиню вікно у тиху осінь,

Наллю горнятко кави запашне.

І хай вітрець, що плутає волосся,

Своїм крилом тривоги прожене.

Пожовкле листя падає неспішно,

Кружляє вітер золото з дерев.

Осінній день вбирає тугу й тишу,

Дзюрчання срібне лісових джерел.

У цій порі є магія спокою,

Коли не треба бігти навмання.

Лиш бути тут. Із тишею. З собою.

В обіймах прохолоди і життя. .