Перевиховання (фанфік за серіалом «Мерлін» ВВС, авторський переклад)

Замкнувши камеру, Мерлін майже біг вузьким темним коридором підземелля, що вів до таємного виходу. Король не відставав від слуги свого сина. Утер кинув погляд на майже сліпий смолоскип і прикро звів брови: вони не зможуть вибратися в темряві, отже, гарного повернення не вийде, доведеться підставляти Артура. Король на секунду обернувся, щоб перевірити, чи немає ще десь джерела світла, а коли знову повернув голову, був здивований і наляканий тим, що смолоскип у руці Мерліна горить яскраво й освітлює весь коридор. Пояснення цьому король навіть вигадувати не став, ненависне слово одразу блиснуло в голові: «Магія!». Але Утер стримався від великого бажання просто одним ударом знести голову цьому хлопцю. Розум переміг, Пендрагон рішуче крокував за слугою принца.

На галявині на них уже чекав загін під проводом сера Джонатана. Король легко скочив у сідло й глянув на Мерліна:

— Повертайся, зроби так, щоб камера здавалася давно порожньою. Маєш встигнути!

Слуга низько схилився й зник у невеликій лазі, яку зсередини закривали товсті ґрати.

Артур дивився на Алістера й спокійно розмірковував, що зараз треба зробити. Батько встиг розповісти йому, у чиєму тілі він був весь цей час. Отже, король Алістер був у тілі Утера. Саме він відшмагав Артура, поцілував Моргану й саме його принц відправив у підземелля. Тепер, повернувшись у своє тіло, він, звичайно, вирішив відігратися на молодшому Пендрагоні. Гидкий тип, але… Артур трохи насупився, через що між брів з’явилася трохи помітна коса зморшка, але сваритися з ним не можна. Стерпіти таке звинувачення також не можна.

— Лорде Алістере, — тихо промовив Артур і замовк, очікуючи повної тиші.

Усі, хто був у тронній залі, не просто замовкли, а навіть перестали дихати. Тиша дзвеніла у вухах присутніх.

— Лорде Алістере, — продовжив Артур,— ви зараз висунули страшне й образливе звинувачення. Але ви є другом мого батька та всього нашого королівства. Тому я не питаю, на чому ґрунтуються ваші слова, я хочу, щоб ви спробували їх довести. А як тільки ви зрозумієте свою помилку, ми мирно розійдемося.

— Довести? — блиснув очима Алістер, — Легко! Я знаю, що король Утер зараз у камері підземелля.

Уся зала ахнула, і по ній понісся гучний та обурений шепіт, схожий на шурхіт очерету під вітром. Обличчя принца, який стояв біля трону, не змінилося. Коли шум затих, Артур трохи розтягнув губи в недобрій посмішці й спокійно промовив:

— Покажіть нам цю камеру, лорде Алістере. Міледі, — принц простягнув сестрі руку, — сер Ентоні, сер Джеремі, сер Айроне, сер Патріку, ходімо з нами, панове. Сер Леоне, запрошую вас також.

Від присутніх відокремилося четверо членів Ради, до яких підійшов статний молодий лицар. І вся ця процесія, очолювана королем Алістером та його сином, принцом Бертом, попрямувала до підземелля Камелоту.

За стражниками зі смолоскипами Артур увійшов у порожню та сиру камеру. Усі, окрім Моргани, теж опинилися в цьому темному та незатишному приміщенні. Принц розвів руками й обернувся до Алістера:

— Як бачите, мілорде, тут нікого немає і, здається, — Артур обвів камеру очима, — уже давно нікого не було.

Очі Алістера звузилися, і він гнівно випалив членам ради:

— Панове, треба перевірити решту камер, а спадкоємця престолу залишити в цій. Він має зізнатися нам, куди сховав короля Камелоту!

Під час цієї пристрасної промови Берт ніяково переминався поруч із батьком, не розуміючи, що той робить, чому так змінився буквально за півдня. Принц хотів заперечити батькові, покласти руку йому на плече, заспокоїти, спитати, що трапилося, але зараз, у присутності інших людей і, до того ж, Артура, він не наважився це зробити. Принц Камелоту посміхнувся й звернувся до своїх вельмож:

— Панове, ви переконалися, що короля тут немає, і тепер, я думаю, можете залишити це досить неприємне місце.

Сиві чоловіки охоче покивали головами й швидко пішли з підземелля. Артур же дивився на Алістера, який горів гнівом, і на трохи наляканого Берта в нього за спиною.

— Ти!.. Ти… — шипів гість, — Ти запроторив сюди короля й тримав тут кілька тижнів! Ти злочинно захопив трон!

— А ви перейшли всі можливі межі, Ваша Величносте, — тихо й чітко промовив Артур, майже доторкнувшись носом до носа Алістера, — повертайтеся до себе, я пришлю до вас лікаря із заспокійливою настоянкою.

Алістер погано спав. Його план не спрацював, хоча й плану ніякого не було, так, хотів нахрапом відігратися на Артурі. Думав, що йому повірять усі вельможі Камелоту. Король розчаровано зітхнув, він знову недооцінив цього хлопця. Принцу вірили, він чудово справлявся зі своїми обов’язками.

Заснув Алістер тривожно та неспокійно. Коли двері з легким скрипом відчинилися, він готовий був убити того, хто увійшов. Але в покої стрімко влетів Берт.

— Доброго ранку, Ваша Величносте! — ясно посміхнувся принц, трохи схилив голову й підійшов до столу, — Я переглянув твою пошту. Тут три особисті листи, один від Її Величності для нас обох.

Берт розгорнув листа й підійшов до ліжка, на якому вже сидів онімілий від нахабства і, на його погляд, розв’язності сина король.

— Мама вітає мене з тим, що я протримався два бої на турнірі, сподівається, що ми здорові, скучила… Повідомляє, що в сім’ї сера Грегора радість: народився син, а молодший брат сера Едвіна хоче стати лицарем… Далі вона просить мене не читати, далі — це для тебе, принц поклав листа на стіл.

— Тут ще два листи стосуються тієї угоди, що ти зібрався підписувати із королівствами східних земель. Вони пишуть, що готові погодитися з усіма пунктами, крім одного. Якого саме хочуть обговорити під час зустрічі, ти маєш призначити день.

Алістер сидів, трохи відкривши рота: його син, його сумирний, слухняний, який не смів підняти очі й сказати слово Берт перетворився на подобу… Артура? Він заразив його, чи що? Король невдоволено скривився, він зрозумів, що це результат спілкування сина з Утером. Пендрагон зумів зіпсувати його тихого сина, який і меч тримати в руці не вмів, у самовпевненого й нахабного спадкоємця престолу. Алістер уже суворо насупився й відкрив рота, щоб осадити принца, але Берт не замовкав:

— Батьку, тут ще маленький лист від твого васала із забутих земель. У нього якісь дивні проблеми, потрібне твоє термінове втручання. Я подумав, адже для мене турнір закінчився, добре, що два бої вистояв, ми можемо вже сьогодні виїхати, щоб вчасно вирішити цю проблему.

— Вчасно? — сухими губами прошепотів Алістер.

— Так, — Берт поклав листи на стіл, попередньо акуратно розділивши їх на три пачки, — ти ж казав, що всі проблеми треба вирішувати швидко, поки вони не виросли й не задавили нас.

Принц підвівся та попрямував до дверей.

— Батьку, мілорде, я поснідав сам, бо Артур обіцяв сьогодні опівдні потренуватися зі мною.

— З тобою?

— Так, він уже показав мені кілька прийомів бою на мечах. Сподіваюся, сьогодні буде щось нове, — радісно посміхнувся Берт, вклонився своєму королеві й пішов.

«Він змінився. Дуже сильно змінився. Що ти зробив з моїм сином, Утере? Ех, шкода, що я твого тільки раз відшмагав. Може, і я б Артура чогось навчив», — замислився Алістер.

Король Пендрагон із невеликим загоном особистої охорони прибув до Камелоту вранці. Його Величність був у гарному настрої, він подав Артуру руку для поцілунку і з посмішкою потріпав його по схиленій голові. Не переодягаючись і не заходячи до своїх покоїв, Утер попрямував у свій кабінет і вислухав ретельний звіт сина про всі справи королівства. Майже всім старший Пендрагон був задоволений, а дрібні огріхи ще недосвідченого принца були не настільки страшними, щоб влаштовувати через них істерики.

Виходячи з кабінету короля, Артур майже зіткнувся з Алістером. Вони ввічливо-холодно кивнули один одному. Гість увійшов до кімнати, радісно розкинувши руки:

— Утере! Радий тебе бачити, друже!

Пендрагон підвівся й теж розкрив обійми:

— Алістере! Ти навіть не уявляєш, як я тебе радий бачити! І що ти тут учора за заколот підняв, звинувачуючи Артура в узурпації влади?

— Уже поскаржився?

— Ні, — похитав головою Утер, — і без нього є кому розповісти.

— Трохи погарячкував, — знизав плечима Алістер, — але ти ж розумієш, чому. До речі, ми з Бертом сьогодні хочемо поїхати, там якісь проблеми виникли, а ти, до речі, навчив мого сина тепер лізти в усі справи!

— У тебе чудовий син, Алістере.

— А в тебе нахабний, самовпевнений і зарозумілий! Я кілька днів з ним поспілкувався і все побачив! Забудь, як я його колись хвалив. Даремно ти його не вчив ременем у дитинстві. Ось мій отримував і, зауваж, отримує досі на повну й за все! І бачиш результат? Сам сказав, що він чудовий!

— Так, — з посмішкою кивнув Утер, — він у тебе чудовий. А мій Артур просто неймовірний.

Алістер закотив очі й розвів руки:

— Твій неймовірний, між іншим, замкнув мене, а точніше, ТЕБЕ в камеру підземелля й тримав там кілька тижнів!

— Давай поговоримо докладніше про те, що відбувалося, поки ми з тобою жили в чужих тілах ,— запропонував король Камелоту.