Перевиховання (фанфік за серіалом «Мерлін» ВВС, авторський переклад)

Ближче до вечора Утер Пендрагон проводжав свого друга та партнера короля Алістера та його сина Берта додому. Старі знайомі потиснули один одному зап’ястя й Алістер, притягнувши до себе Утера, прошепотів йому у вухо:

— Присягнись, що в тебе нічого не було з Марією.

— Присягаюсь життям своїх дітей, — серйозно відповів Пендрагон.

Гості поїхали, Утер розслаблено видихнув, глянув у небо й почув легкі кроки за спиною. Тут же до нього хтось пригорнувся та пролунав ніжний дівочий голос:

— Батьку… Ти повернувся.

— Так, Моргано, — Утер обернувся й притиснув до себе дочку, — і як це ми з тобою досі не зустрілися?

— Не знаю, — дівчина схлипнула, і здивований король побачив, що її білосніжними щоками біжать сльози.

— Чому ти плачеш?

— Від радості, — посміхнулася принцеса, — Нам без тебе так погано було, так тяжко. Артур як риба об лід бився, намагаючись усе встигнути, у всьому розібратися. Знаєш, він документи ночами читав! А спочатку, поки нормально лягти не міг, валявся поперек свого ліжка на животі, увесь обкладений паперами. А я у своїх покоях увесь час ховалася. Артур і тренування закинув, і обідати іноді забував. Якби не його слуга… той його і годував, і в покої провадив, коли брат забував, що вже час спати…

Моргана говорила швидко й плутано, але батько завжди вмів слухати свою дочку. Вони вже йшли довгим коридором замку, і Утер, тримаючи долоню дівчини, уважно слухав її.

— Стривай, — перервав король Моргану, — чому Артур не міг нормально лежати?

— Він тобі не сказав? — підняла брови принцеса, — впізнаю свого брата! Ти, точніше, той ти, який був, відшмагав його. Своїм ременем.

— Що зробив? — навіть зупинився король.

— Відшмагав. А Гаюс мені випадково проговорився, що навіть двічі: і вранці, і ввечері.

Утер насупився й, ласкаво обійнявши дочку за плечі, задумливо рушив у свої покої. Він був пригнічений і втішений одночасно. Підняти руку на його сина? Це вже занадто! Він по-іншому говорив би з Алістером, якби знав про це! А з іншого боку, король досі не міг отямитися від того, що Артур відправив його в підземелля. Його тіло, його зовнішність! Усі аргументи сина здавалися Утеру несуттєвими, недостатніми для того, щоб сумніватися в реальності свого батька. «Якщо Алістер у моєму тілі так повівся з ним, це, звичайно, серйозно. Це було для Артура першим дзвіночком, що перед ним не я. Але навряд чи це все… Ох, Артуре, Артуре, що ти ще приховав?». Пендрагон глянув на дочку:

— А ти чого ховалася?

— Ой, — Моргана притиснулася до батька, — і мене теж…

— Що?! Відшмагав?! — Утер зрозумів, що зараз відправить лицарів навздогін за Алістером.

— Ні, — посміхнулася дочка, — поцілував.

Пендрагон стиснув кулак лівої руки й запропонував:

— Ходімо, перекусимо, і ти мені все розповіси, Моргано.

Увечері Утер увійшов до кімнати сина, і Артур, який лежав на ліжку, відразу встав, вітаючи свого короля. Старший Пендрагон був похмурий і чимось незадоволений, він сів за стіл, але не запропонував сісти принцу.

— Артуре, нагадай мені, будь ласка, чому я навчав тебе та Моргану з раннього дитинства. Чого я не люблю найбільше, сину?

Артур зрозумів, навіщо прийшов батько, і недоречно задумався, хто ж проговорився. Утер постукав пальцем по підлокітнику крісла, нагадуючи про себе. Артур одразу відгукнувся:

— Ти не любиш брехню.

— Просто не люблю? — суворо поцікавився Утер.

— Ні, ти за неї завжди серйозно караєш, — переступив Артур з ноги на ногу.

Під пильним поглядом короля він раптом відчув себе маленьким хлопчиком, який пустував у тронній залі й приховав це від батька.

— То, може, ти мені розкажеш усю правду? — Утер відкинувся на спинку крісла.

— Я розповів тобі все…

Такого король від сина не очікував, тому лише здивовано підняв брови:

— Усе? Добре. Штани знімай!

— Як?.. — розгубився Артур.

— Буквально. Повернись до мене спиною та зніми штани.

— Батьку, мені двадцять років!

Кінці вух Артура спалахнули, губи затремтіли. Утер спеціально перетискав ситуацію, він підвівся й дуже близько підійшов до сина:

— Чому ти не сказав мені про те, що він відшмагав тебе? Чому ти не сказав мені про поцілунок з Морганою?

— Тому що ти міг розлютитися й розірвати стосунки з Алістером. А та угода, що ви підписали, дуже вигідна як його королівству, так і нашому.

Утер повернувся до столу й знову сів у крісло.

— Ти вважаєш, я настільки емоційний, що міг забути про свої обов’язки?

Артур помовчав, покусуючи щоку, а потім рішуче кивнув:

— Так.

— Ти зухвалий, — втомлено зауважив король.

Уловивши щось звично м’яке в голосі батька, принц знизав плечима:

— Мені зняти штани?

— Не треба, — махнув рукою король, — це не мої методи, ти ж знаєш. Чекаю на тебе через годину, вимиєш підлогу в моїх покоях. Воду та ганчірку не забудь.

Утер задумливо вечеряв у своїй кімнаті й спостерігав за сином. Артур пихкав і пирхав, як стримуваний кінь, намагаючись вимити підлогу в покоях короля. Слуга давно був відпущений, двері замкнені, а покараний принц мучився з незвичною роботою. Спершу він викрутив ганчірку так, що води в ній практично не залишилося, і мити нею було неможливо. Після цього його високість майже не відтиснув ганчірку, через що заляпав водою все, що знаходилося на відстані метра від нього. Тільки з третього занурення Артур зробив усе, як треба. Наступною проблемою була поза. Мити підлогу, низько нахилившись, було тяжко навіть для тренованого принца. Він присів, але незабаром зрозумів, що й так досить незручно, тому Артур став на підлогу на коліна, і робота пішла швидше.

Утер нечутно пирхав у кулак, дивлячись на сина, який мучився з простою роботою.

— Знаєш, з королівством ти справляєшся краще, ніж із ганчіркою, — зауважив король.

— Правда? — Артур підняв очі на батька, і той побачив, що вони сповнені радості.

— Правда, — кивнув Утер, — не можу ж я карати тебе за брехню, а сам при цьому обманювати.

Артур посміхнувся й веселіше продовжив своє заняття. Король закінчив вечерю, відставив тарілки та помітно посерйознішав. Його мучили ще питання, які він хотів і боявся поставити синові. Але не в звичках Пендрагона було ховатися від проблем та складнощів.

— Артуре, скажи мені, а якби це був я? Якби ти помилився й відправив мене до в’язниці?

Принц опустив ганчірку у відро й сів на п’яти. Він витер спітніле чоло:

— Знаєш, я дуже цього боявся… Я думав, а раптом, ти збожеволів? Раптом це хвороба, а я тебе закрив у камері, замість того, щоб лікувати…

— Що переконало тебе, що ти маєш рацію? — різко запитав король.

— Моргана, — упевнено відповів Артур, — ти міг відшмагати мене, міг не назвати свого лицаря на ім’я, міг чомусь ігнорувати повсякденні обов’язки, але так поцілувати свою дочку… Це не вкладалося в мене в голові. Ні за якої твоєї хвороби, думаю, ти не міг так учинити.

Утер кивнув і поставив найтривожніше запитання:

— А ще таємниці, секрети та недомовленості маєш?

— Дрібниці, — обеззброєно посміхнувся й знизав плечима принц.

— А серйозні? — не відповів на його посмішку батько.

— Ні.

Утер підвівся й повільно підійшов до принца, який сидів на підлозі.

— Артуре, скажи мені правду. Те, що ти зараз відкриєш, залишиться в цій кімнаті назавжди, я ніколи про це не нагадаю. Ні для кого не буде жодних наслідків. Я просто хочу, щоб мій син довіряв мені.

Артур відверто й щиро дивився на короля, не розуміючи, про що він говорить.

— Батьку, мілорде, я не приховую від тебе нічого такого серйозного й важливого, про що можна було б так говорити. Я абсолютно довіряю та вірю тобі.

— І ти нікого не прикриваєш? Не рятуєш від мого гніву?

— Ну, хіба що Моргану, яка розбила якусь скульптуру в тронній залі, — знизав плечима Артур.

Утер махнув рукою, показуючи, що навіть не пам’ятає, про яку скульптуру йдеться. Король знову сів за стіл, а принц продовжив свою роботу, домиваючи вже до середини покоїв. Але хробак сумніву все ж таки продовжував гризти душу короля. Він явно бачив, як Мерлін використовував магію. Невже за стільки років служби Артуру цей хлопчисько жодного разу не проколовся? Невже син не знає?

— Артуре, а якщо я повторю те, що зробив з тобою Алістер?

Принц підняв брови:

— Я настільки погано мию підлогу? Чи ти згадав ще якусь мою провину?

— Ти продовжуєш мені брехати.

Артур скочив на ноги й підвищив голос.

— Батьку, ти скажи мені, у якому напрямку думати! У чому я брешу? Що приховую? А якщо хочеш просто зробити те, чого не робив зі мною у дитинстві, будь ласка! Я не смію тобі чинити опір, бо ти мій батько і мій король.

«Невже, дійсно, не знає?», — Утер дивився в розчервоніле обличчя сина.

— Твій слуга… — почав король.

— Що знову накоїв цей бовдур? — уперся руками в боки Артур, — кількість перебитого ним посуду, понівеченого одягу та пилу в моїх покоях уже просто неможлива! Що він насмілився зробити, поки був поряд з тобою?

— Нічого, — прийняв рішення Утер, — він дуже добре впорався з усім. Домивай підлогу, а я вже лягаю.

Король простягнув синові руку, яку той на льоту поцілував, бо не міг торкнутися своїми брудними та мокрими долонями. Утер трохи нахилився, щоб цмокнути сина у світлу маківку, після чого опустив полог ліжка. Він зник за важкою тканиною, а принц знову став на підлогу на коліна й продовжив свою справу.

— Де ти був? Чому ти такий мокрий і втомлений? Що казав король? Він невдоволений тобою? Він же не відправить тебе до підземелля?

Артуру здавалося, що поряд з ним не один Мерлін, а щонайменше десять і вони всі ставлять запитання. Принц підняв долоню, вимагаючи тиші.

— Я був у короля. Він був невдоволений мною, але я вже відбув своє покарання, усе нормально. Мені гарячу воду, чистий одяг та спати.

— А поїсти? — схопився слуга.

— Ні. Митися та спати.

Опустившись у гарячу воду й заплющивши очі, Артур сумно подумав: «Не можу я тобі сказати про Мерліна, батьку. Не можу. Ти ж спалиш його, і рука не здригнеться. А він ні в чому не винен, навіть навпаки, щось весь час шепоче, якось намагається допомагати». У цей момент Мерлін, який щось робив, утратив рівновагу й розтягнувся на мокрій підлозі, зачепивши при цьому тацю, що стояла на столі, і перекинувши два стільці. Принц мляво розплющив повіки, переконався, що слуга живий, і лише похитав головою: «Ні, батьку, можеш мене хоч щодня карати, цього клаповухого я тобі на розправу не віддам».