Усвідомлення

Давно вже втратила кохання,

Якого, мабуть, й не було.

Зітхань із вечора до рання,

Безсонних ночей мрій про очі,

про дотик ніжний і тепло...

Обійми, пристрасть, поцілунки..

і ревнощі, що душу рвуть...

Шкода..., що не було кохання,

А роки —

невблаганно йдуть.

І лиш в думках своїх відвертих,

Можу зізнаюсь лиш собі...

Що хочеться того кохання,

Хоч іншим я кажу, що "Ні",

Що досить! Я вже натерпілась,

що прожила життя своє,

що було! І було не мало..

Але оте все "не моє"..

Не хочу більше чоловіка,

що краще буду я одна...

Та на одинці із собою,

чекаю, що прийде весна!