Спогади

Ти знаєш люба, все в житті мінливе дуже,

Усі ті спогади, моменти - забуття!

Вони летять немов, позаду бурі дужі,

Немов той апогей, прийде лиш раз за все життя.

Часто сидять тихенько, у очікуванні настання,

Лоскочуть душу, щоб хотілось ще сильніше,

А як прийдуть, летять лиш в раз, без каяття,

Й сягнуть в глибини пам'яті, як в нори миші.

Пізніше всі хотітимуть назовні, щоб гниття,

Не зіпсувало їх структур в бездоннім гаю,

Бо спогади бажають, аж ніяк не забуття,

Хочуть щоб ми їх пам'ятали, хочуть з нами до раю.

Тож пам'ятай, постійно згадуй, смійся,

І посміхайсь щиріше, адже посмішка твоя,

Немов той незабутній спогад, і не бійся,

Коли засяде в моїй пам'яті, на все життя!