...

Нас познайомив телефонний провід.

Все так банально і до сміху лячно.

Була щаслива. Та неначе зговір -

Як у дитинстві - упіймала м'ячик.

Лунає сміх у серці невблаганно,

Неначе просить: упіймай мене..

Я закохалась в тебе так спонтанно,

Що й досі розум віри ще не йме.

Я так тремтіла, коли вперше руки

Торкнулись до моїх струнких плечей.

І пам'ятаю досі в тиші звуки,

Хоч вже минула тисяча ночей.

Ночей без тебе, без твоїх обіймів

Без тихих слів і гордих «не чіпай».

Як опинилась я в цій клятій прірві -

Забудь про нього. Більше не кохай.

Він не твоє. Твоїм не був ніколи.

Спіймав і кинув. Поки ще летиш

Відчуй на собі хоч грамину болю -

Ти більше не прокинешся. Ти спиш.

Сама собі так впевнено твердила:

Пограєшся – залишиш. І підеш.

Та я забула те, що я людина.

Мені болить. Немає цьому меж.

Мені болить, що в телефоні тиша

Сповіщення приходять, та не ті.

Для тебе місце в серці я залишу

І помиратиму, смію‌чись, в самоті.

Підняв увись - жбурнувши що є сили.

Сама повірила - сама тепер на дні.

Нас телефонний провід обезсилив.

Тепер я знаю, значить що «не ті»

Так боляче тепер зализувати рани,

Чужий. Не мій. Але не відпускай.

Я зустрічаю тисячний світанок

В диму і каві лиш про тебе. Знай.

Твоє ім'я ніколи не забуду,

Воно болить. Болить не так, як всі.

Забинтувати б серце, та не буду -

Давай сьогодні стрінемось у сні ..