Чорне серце

Вийшов він з густого туману,

Образ його заводив в оману.

В грудях щире серце, що черні не знало,

Окуталось мороком, тьму порождало.

Корона чорна окутала розум,

Любов народу — згори до навозу.

Праведний цар сіяв порядок,

Але чорне серце дісталося в спадок.

І всі королі Туманних земель

Будуть й були страшніше ночей.

Людські душі крав, міць набирав,

Усю силу предків в собі назбирав.

Великая влада в голову дала,

Чорна корона її зажимала.

І жив сивий цар без любові народу,

За голову царську мав нагороду.

Усі в королівстві сей смерті хотіли,

Але біля нього в них руки німіли.

Народ його серця життя все боялись.

Чорного, темного — воно не спинялось.

Воно пульсувало злістю до тих,

Хто ненависть до нього в собі не збергів.

Муки, страти, страшні катування —

Тільки на це король мав бажання.

Людські рештки їв і кров їхню пив,

Але божу кару сьогодні зловив.

Місяць світив в його тиху спальню,

І сну вже не бачив король в мить останню.

Серце чорнюще нарешті спинилось,

Але в його доньці тільки забилось.