Хуртовина

Вже хуртовина замела твої сліди на стежці,

А я чекаю звісток безліч днів.

В душі так важко і холоне серце,

Немає спокою від тяжких снів.

Твій голос згас, як вечір у безкраї,

Залишив тишу — гостру, як ножі.

Я йду крізь сніг, крізь спогади і тайни,

Де ти — мов тінь на пам’яті межі.

Мені б забути — та душа не вміє,

Вона тримає образ твій живий.

І кожен крок — як рана, що не мліє,

І кожен день — як вирок неживий.

Вернись хоч сном, хоч подихом у вітрі,

Хоч словом, що забулось на вустах.

Я загубивсь між днями і між світом,

Ти — моя зірка в темних небесах.

Твої листи — як попіл на долоні,

Я їх читаю, мов молитву знов.

І в кожнім слові — біль, що не спроможний

Згасити час чи навіть нова кров.

Я не шукаю більше порятунку,

Бо ти — як сніг, що тане на весні.

Та серце б’ється в ритмі твого духу,

І не мовчить, хоч світ весь у пітьмі.

Можливо, час розвіє цю тривогу,

І я забуду, як звучав твій сміх.

Допоки жив — я йду одну дорогу,

Нехай мені пробачать млявий гріх.

І навіть час не витре твого імені,

Воно — як шрам, що в серці назавжди.

Я збережу його у кожній зміні,

У кожнім сні, без туги та журби.