Старий дім

Живу в старенькім домі, у квартирі,

У місті, сивім від своїх століть,

На тихій вулиці, де в буйнім вирі

Осінній дуб багрянцем пламенить.

Мені не раз казали: — Годі, друже,

Пора житло міняти на нове.

Там світлі стіни, там просторо дуже,

І зовсім інше там життя живе.

Та що мені новітні ті оселі,

Де ще не встиг осісти запах літ?

Моя — у спогадах, у кожній стелі,

Де мого серця залишився слід.

Там перший сміх і перші дні тривоги,

Надії світлі й гіркота розлук.

Там я навчився не судить нікого,

Й прощати тих, хто завдає нам мук.

Там кожен крок мені давно знайомий,

Старий карниз, потертий підвіконь,

Не кладкою цеглин наш дім зберігся —

Він дихає від теплоти долонь.

Буває, серце огортає туга —

Не спинить часу жодна в світі мить.

Старіють дім, і почуття, і люди,

А за вікном то дощ, то сніг летить.

Та знов вертаюсь до старої брами,

Де все для мене рідне і живе,

На вулицю, де дуб під небесами

Щоосені, мов полум'я, цвіте.