Розділ Х
Минали роки. Літнє сонце знову заливало подвір’я, пробиваючись крізь чисті вікна гаража, де тепер завжди панував легкий безлад із паперів, книг та артефактів.
Марія сиділа за своїм робочим столом, зосереджено виводячи рядки в новому блокноті. Її перша велика наукова стаття вже вийшла друком, за нею йшла наступна, а телефон періодично вібрував від повідомлень колег-дослідників. Вона більше не була невидимою. Вона повернула собі себе. Повністю, без залишку.
Двері прочинилися. Чоловік зайшов без стуку, тримаючи в руках дві чашки. Поставив одну поруч із її столом, не намагаючись нічого контролювати чи змінювати. Він навчився тій самій болісній, але єдино правильній повазі до її свободи.
Марія просто взяла свою чашку, не відриваючи очей від аркуша, і зробила ковток, відчуваючи, як у цій кришталевій тиші кожен продовжує тримати власний простір, не намагаючись більше злитися в одне ціле чи заступити собою іншого.
Вона вийшла на подвір'я. Він вийшов за нею. Вони йшли поруч, у тиші, де кожен нарешті дихав на повні груди.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!