Розділ ІІІ
З кожним новим рухом по забутих спогадах на раритетному предметі Марія поверталась в ті далекі часи, коли не було систематичних конвеєрів, які чеканили одноманіття та Тік-Токів, які накопичували у «хмарі» достабіса брейнродів.
Вона підійшла до старого крісла та з новою цікавістю вивчала його. Погляд ковзав по старих ніжках де відлунювали старі шрами реконструкції. Вона згадала, як дідусь пояснив їй, що речі, як і люди, не стають менш цінними від поранень. Це доказ того, що предмет витримав удар і продовжує тримати на собі весь тягар часу, має свою історію, яку свого часу прочитають.
Марія провела пальцем по шорсткій деревині, відчуваючи тепло, яке не здатний згенерувати жоден сучасний ґаджет. Жінка заплющила очі. У пам’яті спливали образи людей, які використовували це крісло. Хтось заліз на нього, замість драбини, щоб дістати вазу з шафи. Хтось сидів замріяно у ньому біля каміна. Дехто може, кинув його в бік під час сварки з коханою людиною, а може, різко встав, почувши гарну новину, перекидаючи крісло на підлогу в підсвідомому пориві почуттів. Спогадів було маса. Вони остаточно закарбувались на «шкірі та кістках» цього об’єкта.
Жінка повільно розплющила очі. Погляд став гострим і ясним, яким він буває лише у людей, що нарешті знайшли справжню точку опори. Рука впевнено лягла на підлокітник. Час було виходити з паралельного виміру.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!