«Санта-Марія» прямує крізь води Атлантики

«Санта-Марія» прямує крізь води Атлантики,

Розрізає поверхню небаченої ще глибини.

На борту за сторінками старої обкладинки

Ховається моряк у пошуках чужини.

Так вперто виводить цифри і напрямки,

Так дивно стискає тоненьке перо.

Ще мить—і заповнить на карті прогалини.

Ще мить—і побачить, до чого ішов.

Вітрило гордо напинає свій малюнок,

І штурман втомлено хапає за штурвал.

А корма весело проводить візерунок,

Між темних хвиль і вигаданих скал.

А там, де люди ще не приручили

Незвіданий Європою рельєф,

Збирають трави тихо старожили

І чують лісних духів древній шлейф.

Там воїни малюють на обличчях

Червоних ліній точені мазки,

Там жінки танцюють у спідницях,

І рухами розказують казки.

Там золото іще не має ціни,

І гроші для людей там—лиш сміття.

Там дóчки лісу не бачать криноліни,

І для синів манжети—відкриття.

Там ще не втратили повагу до землі,

Ще не забули, хто ми є і звідки,

Там віра й принципи як кремінь є тверді,

І гостей легко запрошують в домівки.

«Санта-Марія» продовжує рух океаном,

Ось видно вже острів, блискучий білий пісок.

А там шамани стоять без талісманів,

І в груди племені не вбили ще кілок.