Зрони свою сутінь...

Зрони свою сутінь на мене,

Мов чайки тінь – на білу хвилю.

Мов небоскло, від зір рожеве,

Впади у швартові обійми,

Так стрімголово, так прибійно.

Мов зшите зорями вітрило –

Солоним бризом вповни груди –

Скорися вінцям хвиль тремтливих,

Спустись, полинь, упийся в губи,

Бурливо, хвильно, серцегубно.

Удар крилом – палким прибоєм,

Об шрамом викувані скелі.

Схили своє неспинне море

До мого берега постелі.

Стихійно, зривисто, смертельно.

1.10.2026