Таксидермія нашого часу

10049
Публікація: 27.09.2022
Вірш
Завершено

Таксидермія нашого часу — шкурки новин на відлиті форми

думок — синє зміниш на чорне,

і на полях закривавиться золото.

Скролиш стрічку, а там збито, спалено, сколото,

стоптано і розтерзано.

І у грудях зимно і мерзло —

не сховатися, не зігрітися.

Боже, боже, куди нам дітися?

(бери термос — в підвалі холодно).

(бери зброю — на фронті гаряче).

І вогнем, і мечем,

і голодом —

не боятися і не гаятись.

І не каятись —

на краю чи за краєм.

А втім знаєш:

не жди Бога — він вмер в Одесі

учора — «Христос воскресе!» —

кривава меса — «Воістину».

Хтось в рюкзаку несе дім — два альбоми і сіру кішку.

Дім пагінням росте з грудей — корениться в розбиту доріжку,

рветься з хрускотом зламаних ребер — щоразу агонія:

де ми, звідки, куди і хто ми є?

Хто ми є?

Хто ми?

Із цієї зими,

із димів і полум'я,

євшана́ми і полуднем

створені, зморені, зранені,

чорні вікна сліпими ранами,

чорне небо сліпими кулями-зорепадами,

дощами і градами

нам на голови

падає-падає-падає

білим сонцем фугасу.

( 25.04.2022)

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі