Щоденник підлітки

3 червня

Батько більше тижня не з’являвся вдома. Мама ходить сумна і часто ввечері плаче за зачиненими дверима спальні. Я спочатку раділа, що його немає вдома – бо тиша і спокій нарешті настали! Але дивлячись на сумну маму мені стає її шкода. До того ж – їй мабуть буде тяжко утримувати нас двох на одну її зарплату. Принаймні мені так сказала бабуся Люда, коли я вчора була в неї в гостях. Сказала, що ми голодуватимемо без татової зарплати. Мені від цього стало сумно. Може запропонувати мамі помиритися з татом?

10 червня

Я така щаслива!!! Вчора приїхала нарешті моя подруга Ліза!!! Ми весь день розпаковували її речі, вона привезла мені подаруночок – книгу під назвою «Гонихмарник»! В анотації вказано, що це українські «Сутінки»!!! Бо Ліза знає мою любов до цієї саги! Буде дуже цікаво прочитати!

А потім ми цілісінький вечір провели за переглядом цікавих кіно-новинок і говорили про все на світі, чаювали і їли солодощі.

Я навіть наважилася розповісти Лізі про хлопця, який мені подобається! І вона сказала, що не можна залишити це просто так і вона обов’язково має побачити його хоч одним оком! Потім подруга спробувала знайти його через інтернет(в Лізи телефон з вбудованим інтернетом – батьки подарували на шістнадцятиріччя!), але окрім імені я не знала про нього, на жаль, нічого.

Я навіть залишилася в неї ночувати на цілу ніч! Її дід з бабусею не були проти і моя мама на диво – дозволила. Мабуть через те, що не було поруч батька, який гундів би, що я ще мала для ночівлі в подруги по сусідству! Хоча як робити роботу – то я доросла, а як щось для мене зробити – то я раптом уже мала!

15 червня

Не знаю, що зі мною коїться, але останнім часом мені якось стало спокійніше на душі. І я навіть перестала об’їдатися солодощами! Ми з Лізою весь час десь тиняємося по місту, веселимося, сміємося, або читаємо щось в неї вдома, або дивимося фільми – її бабуся завжди рада мене бачити і каже, що я дуже хороша і культурна дитина. Сьогодні Ліза хоче піти в центр – там буде якийсь концерт аматорських гуртів на сцені проти неба. Вона сказала, що це непоганий привід завести з кимось знайомство і поспілкуватися. Мені дуже страшно з цього приводу, бо я не знаю як це робити. Але покладатимуся на подругу – треба ж колись вилазити зі своєї шкарлупи.

Мама, до речі, теж десь пропадає вечорами. І виглядає дещо радіснішою, ніж кілька тижнів тому. До рееечі! Така хохма! Приходив батько і хотів помиритися! Але мама сказала, що не готова зараз з ним говорити( і правильно сказала, бо він приліз знову налиганий!) Але як на мене так навіть краще – мама останнім часом взагалі на мене не кричить! Може дійсно батько псував їй нерви своїм п’яним станом, а за рахунок цього вона зривалася на мені? Хммм, потрібно потім обмислити це.

16 червня

О боже, о боже, о, боже!!! Я навіть не знаю як описати свої емоції!! Вчора ми ходили з Лізою послухати музику і потанцювати і мені було  дуже-предуже некомфортно. Але поза ти – я там(в центрі) побачила його!!! Олега! Він був одягнений у свою звичну куртку-косуху, весь в чорному, з ланцюжком на шиї і масивним браслетом на руці. В нього було таке красиве обличчя у світлі нічних вогнів та відблиску ліхтарів – просто мрія! Він був в компанії своїх однокласників – його гурт теж виступав – переспівували пісні відомих українських рок-гуртів. Але, коли він заспівав «Наодинці» Бумбоксу і його сумний погляд блукав натовпом і на мить затримався на мені – в мене серце защеміло! Мені здалося, що він подивився на мене довше за інших! І весь цей біль в його голосі – гадаю, що я можу його зрозуміти – він мабуть такий само самотній, як я, попри те, що має друзів. Просто ідеальний хлопець – крутий,  романтичний, співчутливий, з глибокими почуттями. Здається я закохалася по-справжньому!

Я вказала Лізі на нього і сказала тихенько на вухо, що це той, хто мені подобається! Вона зраділа і сказала, що після виступи ми до них підійдемо сказати, що вони були класні.

Але далі все було якось дивно. Я дуже сильно переживала і від переживань розчервонілася і не могла нічого нормального чи дотепного сказати. Ліза завжди була активною, веселою, смішною і водночас розумною і вміла брати керування у свої руки. Вона нас представила і стала говорити, які вони класні були і як їй особливо сподобалося виконання їх останньої пісні. « Дуже чіпляє», - сказала вона і мило засміялася. Я чомусь розізлилася, бо подруга не любить Бумбокс, а тут – почала вихваляти цю пісню! Я ще більше розгубилася і не розуміла, чому так… Але я чітко бачила, що Олегу та іншим хлопцям з групи було приємно з нею спілкуватися, на мене вони майже не звертали уваги. Я тримала кам’яне обличчя, а насправді всередині мене було так порожньо і образливо, хотілося плакати. Ми «спілкувалися» ще десь півгодини і Олег запросив Лізу приєднатися до них і попити пиво. На диво – тут подруга сказала, що без мене нікуди не піде і хлопець погодився, щоб була і я. Але ви б бачили цей вираз, з яким він погоджувався! Наче замість мене перед ним була щонайменше ропуха! Але мабуть він правий – я і справді схожа мабуть на ропуху. На бридку і потворну ропуху! Тільки в той вечір я чомусь дозволила собі про це забути! Я відбрехалася  Лізі – сказала що мама просила бути вдома раніше, тож я не зможу посидіти з ними. Я думала, що подруга залишиться з ними, але вона попрощалася(обмінявшись перед тим номерами телефонів з Олегом) і ми пішли додому. Ми йшли мовчки. Ліза стурбовано поцікавилася, що сталося з моїм настроєм, бо я ж щойно спілкувалася з хлопцем, який мені подобається(ага, це ти з ним спілкувалася!) Я збрехала, що в мене почалися місячні.

Прийшовши додому я знайшла записку, в якій мама повідомляла, що не ночуватиме сьогодні вдома. Знайшовши в холодильнику половину торта я з’їла його за п’ять хвилин. Трохи полегшало, але не надовго. Потім я з’їла всі шоколадні цукерки, які були в домі, потім зробила шість бутербродів і теж з’їла. Знайшла недоїдений салат і доїла. Поки я їла в голові проносилися спогади сьогоднішнього вечора. Їжа не допомагала. Було все одно боляче. Я порилася в пеналі і дістала маленькі манікюрні ножиці. Потім зняла джинси і зробила кілька неглибоких подряпин із внутрішнього боку стегна. Біль прийшов різко. Пекло. В голові моментально утворився вакуум і настала довгоочікувана тиша.

25 червня

Було складно спілкуватися з подругою, щоб не видати себе і не показати, що мені боляче від того, що… Від того, що що? Що хлопцеві, який мені подобається сподобалася вона – вся така міс досконалість, стрункість і красуня номер один! Я не могла їй це сказати, то залишилася б без тієї єдиної справжньої подруги, яка в мене була.

Але ось за тиждень у мене відлягло від серця і ми стали спілкуватися знову як і до цього. Глибоко всередині я розуміла, що такі круті хлопці, як Олег ніколи не обирають собі в пару таких гидких і гладких дівчат, як я. Вони обирають таких, як Ліза – милих, смішних, красивих, тендітних. Час із цим уже змиритися. Такий світ. Скільки б я не старалася – нічого не виходить. Я ніколи не стану такою, як Ліза чи інші дівчата з класу, чи тим паче – ніколи не матиму такого тіла, як ті героїні фільмів чи навіть, як Белла Свон. Тож пора перестати мріяти і змиритися, що я завжди буду самотня.