Щоденник підлітки

25 січня.

Недавно в нас з'явився новий предмет - етика. На ньому було дуже цікаво. Мені подобалося дізнаватися як в різних країнах одне і теж може мати дуже різне значення.

І сьогодні мала бути етика теж. Але через мороз до школи прийшло дуже мало учнів. Батькам ще зранку надійшло сповіщення від класної керівниці про те, що сьогодні ми можемо сидіти вдома. Але мама не бачила цього повідомлення і я пішла до школи. Нас таких було двоє - я і Сашко. Правда Сашка забрали батьки на машині після другого уроку. А я залишилася ще на третій і потім вчителька сама мені вже сказала йти додому, бо урок не проводиметься з однією ученицею.

Але перед тим я в неї запитала, скільки разів на тиждень нормально, щоб сварилися батьки? Просто в той момент між нами виникла якась особлива атмосфера, я любила Ларису Іванівну і тому вирішила це запитати. Тим паче, що ми були одні і ніхто б косо на мене не подивився.

Лариса Іванівна запитала, через що мої батьки сваряться і як часто? Схоже моя відповідь її засмутила. Я підозрювала, що це недобре. Потім вчителька сказала, що в нормі в сім'ях, де є любов, не має бути частих конфліктів, а якщо і трапляються, то цього не мала би бачити дитина. Тобто я.

Потім вона обережно запитала чи не б'є тато мене чи маму? Я збентежилася і злякалася. Стало соромно, що вона могла таке подумати про нашу сім'ю! І стало страшно, що вона комусь розкаже і що тато дізнається і що знову буде сварка! Я попросила її нікому не казати і вона пообіцяла, що не скаже! Але взяла з мене обіцянку, що якщо тато когось із нас вдарить - мене чи маму - то, щоб я обов'язково про це їй повідомила.

Йдучи додому, я думала, що за ці всі роки я вже мала би звикнути до конфліктів і криків та не звертати на них уваги. Але щоразу всередині стає дуже неприємно і боляче! Але якщо я можу випити таблетку, коли мені болить голова, чи коли в мене "ці дні" і болить живіт, то тут я так не можу зробити і біль триває доти, доки сварка не припиняється. Але якщо батьки кричали не мене, то мені буде боліти і стискатися всередині грудей ще довгий час.

В такі моменти я почуваюся нікому непотрібною і думаю, що краще б я не народжувалася.

3 лютого

Морози спали. Тепер можна знову ходити до школи. Вимушений карантин закінчився.

Так добре було вдома! Я могла читати, скільки хотіла книг і журналів! Ну, це після того як я готувала батькам їсти, мила посуд і прибирала.

Мабуть я вже хочу скоріше весну і тепле літо. Бо мені останні кілька днів снився сон про нашу літню халабуду. В нас із дівчинкою, яка приїжджає до сусідів(дідуся Петра і бабусі Марини) на весняні і літні канікули є своя халабуда. Це невеличкий сарай. В ньому ми тримаємо всі наші улюблені речі. В мене там є книги, пахучі свічки, касети, плеєр, кілька блокнотів. Я люблю прикрашати цю халабуду, тому в мене там ще висять всілякі плакати співаків і акторів. Ще - різні красиві дрибнички для створення чудової і затишної атмосфери( браслетики, кулончики, шкатулка з наклейкими). В подруги теж є касети. Ми любимо слухати музику разом і писати цитати відомих людей у блокнотах. В неї там ще розкладена косметика і кілька флаконів парфумів. Я не користуюся косметикою, а от її парфуми нюхаю із задоволенням! Мені мама такого не дозволяє.

І ось уже кілька днів підряд мені сниться літо, що приїхала Ліза і ми там весело проводимо час: слухаємо музику і п'ємо саморобні коктейлі з Живчика і пелюсток рожевої кущової троянди. Ми любимо налити в стакан солодкої води, накидати туди різних квіток і пелюсток, встромити соломинку і пити. Це створює враження, що ми, ніби теж круті дорослі, які п'ють схожі штуки.

А ще після таких снів я завжди прокидалася з почуттям радості, ніби я дійсно щойно відчувала теплий літній вітерець, сонечко, яке ніжно пестило нашу шкіру і затишок - коли навколо тиша, спокій, спів пташок і можна вперше за довгий час розслабитися...

4 лютого.

Говорячи про Лізу. Я про неї часто думала останнім часом і засумувала за нею. Мабуть це єдина подруга, яка в мене є, але ми не дуже часто спілкуємося в цю пору року. Ми листуємося 1-2 рази на місяць і намагаємося розповідати одна одній по максимуму. Вона не знає, яка я відстійна в школі, я їй про школу нічого особливо не розповідаю. Тому мабуть вона зі мною спілкується, бо не знає, яка я в школі. Якби знала, то не дружила би зі мною.

А ще мені подобається те, що коли мама чи тато можуть на мене за щось кричати чи звати додому о 21:00, то подруга ніколи не змовчує і починає їм суперечити, цитуючи...Конституцію України і права людини! Ліза мріє стати адвокатом і вже зараз знає напам'ять чи не половину Конституції! Батьків заціплює і вони зазвичав відчіплюються від мене і дають мені можливість жити своє життя. Ну хоча б до дванадцятої ночі і лише в межах нашої прибудинкової території.

Лізині батьки дуже пишаються нею і всіляко підтримують в її мріях і планах на майбутнє. Я ж поки що уявлення не маю, чим хочу займатися. Знаю тільки, що мені подобаються книги.