(про)бачити
Твої рухи нагадують зміїне шипіння. Ніби вороняче ґелґотання, лунає твій голос. Вуста ворушаться без ритму, без такту, без совісті. Ти промовляєш одне коротке слово, що здається зовсім позбавлене сенсу:
«Пробач».
Не можу, бо я бачу. Я бачу все, що ти скоїв. Наскрізно, уздовж і поперек, я бачу: попіл, руїна, смерть. Відколи це здатність бачити викликає такий біль? Я бачу. Не можу не бачити.
Я бачу: мій світ помарнів. Упав, коли ти штовхнув його. Мій маленький світ забив коліна й лікті. Чорний пил оперезав його зап’ястя, бризнув в обличчя попелом, заліз димом під шкіру. Де було життя – пустка. Не оклигати, не почати спочатку. Мій світ – згарище, мій світ – кришталь, що розсипався назавжди, лігши гострими скельцями мені під ноги.
«Пробач».
Не можу, бо я бачу. Ти впустив у мій світ отруту. Вона, гірчущая, потекла по його венах, забарвила юну кров у колір смерті. Ти й сам приймаєш її зранку, пообіді та ввечері як ліки, намагаючись відстрочити неминуче, вмовляючи власне серце крокувати, крокувати, крокувати! І воно, вперте, крокує, відміряючи відстань до фінішу. Фінішуй, ну-бо! Фінішуй першим, будь героєм! Ти ж так цього прагнеш…
«Пробач».
Цікаво, звідки ти знаєш це слово? Слово, що злітає з твоїх уст, як комашинка пізнього серпневого вечора коло води. Слово, що не має ніякої цінності, бо твоє. Слово, якому тебе навчили в дитинстві, чарівне, таке, що здатне відпустити будь-який гріх. Слово, яке ти так і не навчився вимовляти своїм грубим зміїним голосом.
«Пробач».
Я бачу. Бачу уламки мого світу. Маленького світу, що забив спершу коліна й лікті, а потім перетворився на попіл.
Я бачу. Я не пробачу.
------------------------------------------------
...Dobrawa Czocher — Forgive...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!