РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Мелоді подобалось море. Щовихідних вона разом з Томмі вирушала гуляти на узбережжя.

Ось і сьогодні після насиченого тижня у видавництві, забравши невеличкий кошик з їжею, вона сіла в автомобіль та поїхала навідати улюблені місця. Дорога йшла рівно, розчищене шосе поблискувало металевим відтінком. Мелоді поїхала повз узбережжя. Справа була затока, а зліва верескові пустоші та пагорби, котрі влітку ставали смарагдовими, а зараз були укриті першим снігом. Мелоді зупинилась та вийшла з авто. Томмі з радісним лаєм побіг стежкою. Вона пішла слідом за ним.

Море... Влітку блакитне з легким серпанком, зараз було темно-синім. Вітер гнав по небу хмари і вони відбивались в водах затоки. Визирнуло сонце і вода засяяла, наче дорогоцінний сапфір, а сніг на пагорбах заблищав, немов діаманти в кольє Снігової Королеви. «Зима вже близько», - подумала Мелоді. Повіяв холодний вітер, наче погоджуючись з її думками. Вона відкрила термос та налила собі кави. Повернувся Томмі, і вона дала йому трішки корму.

Вдалечині закричала чайка, над головою пролетіла зграя птахів. Мелоді просиділа доволі довго, занурена у власні думки. Море приносило спокій. В глибокий штиль та суворий шторм воно було поруч, це була та стабільність, якої інколи не вистачало.

Зрештою Томмі почав виявляти ознаки неспокою та подавати сигнали до від’їзду. Вони сіли в автомобіль та поїхали додому, сидіти біля каміну та перебирати спогади минулих днів.

***

Ввечері прийшла Емма, обговорити щорічну різдвяну вечірку. Вона влаштовувала її напередодні Святвечора для того, щоби Різдво провести в родинному колі. Її батьки переїхали до Інвернессу, і вона їздила туди на зимові свята та Великдень.

- Я вирішила запросити Ланса.

- Що?! - Мелоді аж заклякла.

- А що? - обурилась Емма. - Не абихто, старий друг.

- Як можна запрошувати хлопця, з яким танцювала в п’ять років?

- В п’ятнадцять.

- О, це звісно все змінює, - усміхнулась Мелоді, а потім посерйознішала. – Це, звісно, дуже добре, що ти впізнала свого приятеля, однак раптом це не він? Ми навіть не розмовляли з ним. Це міг бути просто схожий на нього чоловік.

Емма відвела очі та зніяковіло відповіла:

- Я розмовляла з ним в крамниці місіс Джінівін.

- Що?!

- Дивлюся, стоїть біля хлібних полиць, я й підійшла. Це дійсно він!

- І ти покликала його на вечірку?

- Ні... Пообіцяла надіслати запрошення. Коли поїдемо за покупками? – змвнила тему Емма.

Мелоді подивилась на подругу та розсміялася. Вона невиправна. Звідки тільки з’явився цей танцюрист діско?

Залишок вечора подруги провели в роздумах, чи варто закупитись до настання великіх снігів.

- Думаю, ми все зможемо розмістити в наших холодильниках. Не хотілося б застрягти в снігах на своєму «міні купері», - сказала Мелоді та додала, - Чи ти попросиш свого знову знайденого приятеля нам допомогти?

Емма замислилась. Чого це їй самій не спала на думку така ідея? Однак вона її відкинула та промовила:

- Самі впораємося.

Зрештою подруги вирішили поїхати до Інвернессу на початку грудня. Дорога чистіша й людей поменше. Все ж таки приємна метушня та яблоку впасти ніде – різні речі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.