Зміст
  • Історія перша. Відьма.
  • Пролог.
  • Розділ 1. Прибуття.
  • Розділ 2. Ностальгія.
  • Розділ 3. Зерно Правди.
  • Розділ 4. Дикий Вогонь.
  • Розділ 5. Розбійники та Чаклуни.
  • Розділ 6. Менше Зло.
  • Епілог.
  • Історія Друга. Суд Богів.
  • Суд Богів. Пролог.
  • Розділ 1. Кордон.
  • Розділ 2. Жадібні Покидьки.
  • Розділ 3. Перевал.
  • Розділ 4. Туман.
  • Розділ 5. Ворог мого ворога...
  • Розділ 6. Ракаш.
  • Розділ 7. Матір Ночі.
  • Розділ 8. Погоня.
  • Розділ 9. Галявина Двох Сокир.
  • Розділ 10. Аспірант.
  • Суд Богів. Епілог.
  • Історія третя. Природа Звіра.
  • Природа Звіра. Пролог.
  • Розділ 1. Лісовик.
  • Розділ 2. Інтелектуальні Дискусії.
  • Розділ 3. Важливі гості.
  • Розділ 4. Бунт.
  • Розділ 5. Гіпотези Безумства.
  • Розділ 6. Важливі Гості.
  • Розділ 7. Прощання з Мерцем.
  • Розділ 8. Прокляття Каменоломні.
  • Розділ 9. Краплі Самопожертви.
  • Розділ 10. Темний Ліс.
  • Розділ 11. Катакомби.
  • Розділ 12. Древній.
  • Розділ 13. Гори-палай!
  • Розділ 14. Правильні Висновки.
  • Розділ 15. Стадний Інстинкт.
  • Розділ 16. Пробудження.
  • Розділ 17. Герої та Вигнаннці.
  • Природа Звіра. Епілог.
  • Від Автора.
  • Розділ 5. Гіпотези Безумства.

    - Ну і якого дідька? — випалив Мамай, коли в каменоломні залишились лише він, Ольга та Омелян.

    - Дякую тобі, козаче! — вклинився старий, але від тяжкого Мамаєвого погляду замовк.

    Ольга сиділа на свіжозрубаному стовбурі дерева, закинувши ногу на ногу. Її лице освітлювала вже звична їй посмішка.

    - Козак злякався черні?

    Мамай спопелив її поглядом, але на неї це не подіяло.

    Погода стояла сонячна, з лісу долинав спів птахів. Вітер бавився з її волоссям.

    - Грізний воїн боїться купки селян! — вона майже проспівала це.

    - Я нічого і нікого не боюсь! — огризнувся Мамай. — Але хто дав тобі право втягувати мене в це?! Ще й говорити, що я посланець гетьмана...

    - А хіба це не так? — Омелян знову подав голос.

    - Звісно ні! — гаркнув Мамай. — Я вигнанець! Мене засудили до вигнання, от я і роз'їжджаю в пошуках харчів та роботи.

    Ольга з Омеляном здивовано переглянулись. Обоє розуміли: якщо до робітників дійде, що їх надурили — кровопролиття не уникнути.

    - Хто ще знає?

    - Карл і Леон, — зізнався Мамай. — Можливо вони розповіли Криштофу і Денису. Карл не вміє тримати язика з зубами.

    Знову запанувала мовчанка. Вітер то стихав, то посилювався.

    - Поступимо таким чином, — врешті вона взяла ситуацію під контроль. — Криштофу та Денису ні слова про це. Ніхто не повинен знати твою історію. Допоможеш нам розібратись з усім — отримаєш винагороду. Може панове шляхтичі додадуть щось від себе. Робити тобі й так нічого. А без тебе тут не буде порядку. Людям важливо вірити, що гетьман в курсі всіх подій.

    - І що він піклується про них, — додав Омелян.

    - Він і піклується! — спалахнув Мамай.

    - Такий дорослий, а телепень, — перебила Ольга. — Його цікавить війна. Йому потрібні фортеці, як захист від яничар. Як і на чиїй крові вони будуть збудовані — йому глибоко попри мешти.

    Мамай хотів заперечити, але промовчав. Ще не вистачало сперечатись. Він вірив у гетьмана, що вів їх в бій. Інакше не можна. Не можна дозволити тіні сумніву закрастись в голову. Інакше для нього все втратить зміст. Вся війна не матиме ніякого значення для нього.

    - Згода, — врешті видав Мамай. — Але мені потрібна інформація і дозвіл перебувати на місці злочину та допитувати людей.

    - Ти отримаєш все, що потрібно, — Ольга рвучко піднялась. — дозвіл буде сьогодні ввечері, підписаний батьком та Криштофом. Омелян?

    - Так, пані?

    - Розповіси йому, все що потрібно!

    - Слухаюсь. Як на сповіді все розповім, — старий енергійно закивав головою.

    - От і чудово! — Ольга направилась геть. — Мене чекає розмова з родичами померлого і підготовка до похоронів.

    Вона махнула їм рукою і швидко пішла геть. Ну і характер — подумав Мамай. Вони з Омеляном залишились вдвох.

    ***

    Про померлого Омелян не розповів нічого важливого. Був собі такий чоловік. Тихий, мирний. Народився і жив в Герасимівці. Тут же і одружився. Чоловік, як чоловік: дружину не бив, в гречку скакав рідко. Пив ще рідше, хіба в Нестора в корчмі.

    З попередніми жертвами ситуація була така ж.

    Мамай спохмурнів. Звичайні робітники просто скаженіли та намагались перед власною смертю забрати ще кілька життів.

    - Всі в фортеці?

    - Один тут, один в лісі, один на стіні башти, — подумавши відповів Омелян.

    Час між смертями теж був різний. Як Мамай не намагався, але ніяких збігів не було. Лише те, що спочатку всі втрачали розум, а потім в них не витримувало серце.

    - Мені потрібно оглянути тіло, — вирішив козак.

    - Так, похорони скоро, — почухав голову Омелян. — Прощаються ж...

    - Значить ввечері, — Мамай був незворушний. — У вас тут є лікар, а краще хірург?

    - Нема, пане. Помер місяць тому. Тихо, у вісні, — додав, побачивши вираз лиця Мамая.

    - Тоді потрібний той Алхімік.

    Омелян плюнув на землю.

    - Що? — не зрозумів козак.

    - Він вже два тижні тут, але так нічого і не зробив. Лише п'є в Нестора в шинку і ходить вдовиць та молодих дівчат втішає.

    ***

    Мамай переконався в словах Омеляна в той же день. Він рискав по вузьких вуличках Герасимівки, що нагадували лабіринт. Між кількома будинками зустрічався частокіл. Криштоф робив усе можливе, щоб вберегти селище від набігів. Але він був безсилим вберегти селянок від Амадея і навпаки: Амадея від гніву збезчещених жінок.

    - Скотина! Брехун! Лайно собаче! — в хатинці збоку від Мамая відчинились двері й звідти на одній нозі вистрибнув чоловік, намагаючись просунути іншу ногу в штани.

    Молодий, кремезний, світловолосий. Зелені очі з надією спрямовані на ворота. Він нарешті одягнув штани, коли з дверей вилетіла огрядна жінка і запустила йому в голову глечиком. Чоловік пробіг ще кілька кроків і впав лицем в пилюку.

    - Ти обіцяв одружитись! — її кругленьке лице аж розпашіле від гніву. — Брехун! Опоїв мене зіллями своїми, задурив мені голову! Люди добрі! Що ж це коїться?!

    До Мамая приєднались ще очевидці. Зіваки зупинились на дорозі. Сусіди повиходили на ґанки, дітлахи визирали з вікон.

    - Ти вже не перша, кого він опоїв! — донеслось з натовпу. — На гілляку зіллєвара!

    Мамай не одразу зрозумів, що цей чоловік і є алхіміком Амадеєм, кого він шукав. Ясно, чого винні не знайдені — подумав Мамай, — йому ніколи. Він зайнятий.

    Юрба тим часом знову обступила Амадея. Видно він насолив не їй одній. Юнак роззирався по сторонах, шукаючи порятунку.

    Мамаю довелось перевести ще одну кулю і жменьку пороху. Постріл в небо змусив людей зупинитись.

    - Самосуд? — запитав Мамай.

    - Ви тут не влада, пане козаче!

    - Ти Амадей? — Мамай не звернув на це уваги й направився просто в натовп.

    - Я, пане спасителю, — Амадей вишколився по стійці струнко і тут же відвісив поклін.

    - Я тебе шукав. Ти мав вияснити причину гибелі людей.

    - Я от якраз був в процесі...

    Натовп вибухнув криками: брехун. Мамай не звертав уваги. Він схопив його за лікоть і потягнув крізь натовп. Люди пропустили їх, відвісивши горе-алхіміку кілька тумаків наостанок.

    - Навіть не передати словами, як я тобі дякую! — сказав той, коли вони повернули за кут. Тоді м'яко визволив лікоть. — Ну, бувай.

    Мамай дозволив йому пройти два кроки, а потім збив його з ніг, ударом під коліно. Амадей знову впав на землю, піднявши за собою хмару пилу.

    - Я зараз поверну тебе тому натовпу, якщо ти дійсно такий непотрібний для розслідування, — Мамай переборов бажання вдарити його ще раз. — І буду насолоджуватись, тим, як ти смикаєшся на гілці.

    - Міг би й нормально попросити, — Амадей поволі піднявся з землі. — У такому випадку, ходімо в шинок до Нестора, я все розповім. Все, що знайшов, все, що знаю.

    - Спробуєш втекти, прострілю тобі ногу, — Мамай штовхнув його в плече, щоб той показав дорогу.

    - Козаче, ти ж не та мила жіночка, що придумала імена нашим майбутнім дітям. Чого від тебе тікати? — всміхнувся Амадей, показавши білі зуби.

    ***

    Алхімік всю дорогу мовчав, і лише перетнувши поріг дверей Нестора істотно оживився

    - Пива моєму рятівнику! — оголосив він на вході.

    Всі присутні повернули голови в бік Мамая. Козак побачив там Карла і Леона. Ті насмішкувато витріщились на нього.

    - Тримайте, пане козаче, — худий низенький чоловік з бігаючими очима приніс йому кухоль пива.

    - Ти Нестор? — Мамай глянув йому в чорні очі, що бігали наче в щура.

    - Так пане, — вклонився шинкар, покосившись на Амадея.

    Мамай теж глянув на алхіміка, але той був зайнятий розгляданням стелі.

    - Чим я можу вам допомогти?

    - В мене буде до тебе кілька запитань, — Мамай передав пиво Амадею. — І принеси води, або узвару.

    Шинкар ще раз покосився на алхіміка і поспішив ще кудись. Мамай штовхнув Амадея в плече, задавши напрям до столика вельмож.

    - Пан козак не п'є? — здивувався Амадей, коли вони наблизились.

    - З певних релігійних мотивів він тепер не п'є, — вишкірився Карл, начисто ігноруючи вбивчий погляд Мамая.

    - Ну, тоді зрозуміло, — Амадей знизав плечима. — Мене звуть Амадей, я алхімік чигиринської колегії чарівників. Прибув сюди, щоб розкрити таємницю загадкових смертей...

    - Леон, Карл, шляхтичі, — грубо перебив Мамай, представляючи компаньйонів. — Тепер я теж цим займаюсь.

    - То ми тепер колеги? — Амадей наголосив на "л". — Дозвольте тоді поділитись спостереженнями.

    - Радий, що ти так швидко погодився піти мені на зустріч, — від посмішки Мамая віяло чимось недобрим. — Ну, давай свої теорії.

    ***

    Мамай допив узвар, посунувши пиво від Амадея якомога далі. Алхімік зрозумів, що питань козака йому не уникнути.

    - Стан делірія, себто безумства, наступає раптово, — він загадково оглянув всіх присутніх за столом. — В потерпілих спостерігався стан підвищеної температури тіла і скляний погляд...

    - Наче вони були п'яні? — уточнив Леон?

    Нестор аж зблід, проходячи попри них.

    - Ні, — заперечив Амадей, всміхнувшись шинкарю. — Зміст йому травити клієнтів? Якщо Герасимівка переросте в велике портове місто, він розбагатіє. В нього найзручніше розташування.

    - Тоді що? — нетерпляче обірвав Мамай.

    Нестор скористався моментом і швидко зник з очей.

    - Швидше гіпноз, — Амадей пропустив невдоволення Мамая повз вуха. — Наче їм наказали кидатись на інших людей.

    - Плановане безумство? — замружився Карл.

    - І я так думаю, — алхімік освітив юнака білосніжними зубами. — Ваша мудрість, пане шляхтичу, випереджує ваш юний вік.

    Карл раптом став ширшим в плечах. Мамай оглянув шинок, щоб не бачити його самовдоволену мармизу. Тицьнув пальцем в небо і попав — подумав козак — теж мені, світило науки.

    - Залишилось вияснити, що викликає це планове безумство, — втрутився Леон.

    - Мене, як вченого, — Амадей зробив паузу, прокашлявшись. — Цікавить, чи є ліки проти цього.

    Значить були подібні випадки — здогадався Мамай, але знаку не подав. Він розглядав відвідувачів, що сиділи в на півтемряві за дубовими столами. Біля вогнища вмощувались музики, готувались грати. В шинку в Нестора ставало все більше людей.

    Звичного трактирного шуму не було. Готувались до похоронів.

    - І як нам знайти ліки? — Карл вивів Мамая зі ступору.

    - Треба знайти причину появи стану безумства, — Амадей сказав це наче Чигиринський професор, що вів лекцію в першокурсників. — Тільки є одна перешкода.

    - Доступ до трупа? — уточнив Леон.

    - Так. Завжди боявся розтинати їх, — вдавано засмутився Амадей. — З тілом прощаються, а завтра він буде похований. Розрий могилу — і місцевий натовп тебе повісить...

    Видно, що Амадей з радістю прийняв неможливість розтину. В кожного свої страхи, і він радий, що уник одного зі своїх. Чи не уник? Алхімік спохмурнів, побачивши посмішку Мамая.

    - Ти коли-небудь робив розтин при поганому освітленні?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.