Зміст
  • Історія перша. Відьма.
  • Пролог.
  • Розділ 1. Прибуття.
  • Розділ 2. Ностальгія.
  • Розділ 3. Зерно Правди.
  • Розділ 4. Дикий Вогонь.
  • Розділ 5. Розбійники та Чаклуни.
  • Розділ 6. Менше Зло.
  • Епілог.
  • Історія Друга. Суд Богів.
  • Суд Богів. Пролог.
  • Розділ 1. Кордон.
  • Розділ 2. Жадібні Покидьки.
  • Розділ 3. Перевал.
  • Розділ 4. Туман.
  • Розділ 5. Ворог мого ворога...
  • Розділ 6. Ракаш.
  • Розділ 7. Матір Ночі.
  • Розділ 8. Погоня.
  • Розділ 9. Галявина Двох Сокир.
  • Розділ 10. Аспірант.
  • Суд Богів. Епілог.
  • Історія третя. Природа Звіра.
  • Природа Звіра. Пролог.
  • Розділ 1. Лісовик.
  • Розділ 2. Інтелектуальні Дискусії.
  • Розділ 3. Важливі гості.
  • Розділ 4. Бунт.
  • Розділ 5. Гіпотези Безумства.
  • Розділ 6. Важливі Гості.
  • Розділ 7. Прощання з Мерцем.
  • Розділ 8. Прокляття Каменоломні.
  • Розділ 9. Краплі Самопожертви.
  • Розділ 10. Темний Ліс.
  • Розділ 11. Катакомби.
  • Розділ 12. Древній.
  • Розділ 13. Гори-палай!
  • Розділ 14. Правильні Висновки.
  • Розділ 15. Стадний Інстинкт.
  • Розділ 16. Пробудження.
  • Розділ 17. Герої та Вигнаннці.
  • Природа Звіра. Епілог.
  • Від Автора.
  • Розділ 2. Інтелектуальні Дискусії.

    Мамай намагався алкоголю не вживати. Після випадку з диким вогнем він перестав пити взагалі. Але не того вечора…

    Останнє, що він пам'ятав — це, як вони добрались до шинку.

    - Де я? — Мамай не впізнав власного голосу.

    Навкруги було темно, сиро і холодно. Він лежав на соломі, що слугувала подобою ліжка. В кімнаті було одне вікно. З ґратами.

    - В палаці Султана, — донісся до нього насмішкуватий грубий голос з дальнього кінця. — У в'язниці, де ще?

    Від почутого голова заболіла ще сильніше. В'язниця? Що він тут робить? Згадати Мамай не міг.

    - Ну ти й наробив, брате, — донеслось хихотіння.

    Мамай протер залиплі очі. В камері крім нього сиділи ще семеро. Двоє спали.

    Хтось старий, хтось молодий, лиця блідо-сірі. Більшість кашляло. Видно давно сидять. Мамай сів на подобі ліжка.

    - Я не пам'ятаю нічого, — чесно сказав він.

    В'язні хором зареготали. Один з них навіть катався на спині з боку в бік.

    - Якщо ви всі знаєте, то може розповісте, за що мене сюди запроторили?

    Найстарший в'язень піднявся і поволі пішов до нього. Старий, худий з вибритою наголо головою. В камері він був старшим. Мамай посунувся, даючи йому сісти поруч. Очі в старого дивились крізь нього. Немов в нікуди.

    - Всього ми не знаємо, але ясно, що пити тобі не можна. Голова не той во... — він покрутив пальцем біля скроні.

    В'язні розірвались від нового приступу сміху.

    - Так ось, — продовжив старший, і всі одразу затихли. — В шинку, де ти сливку заливав, обідали вельмишановні пани з колегії, що в Каневі. Вчені люди.

    - А з ними сам митрополит чигиринський і особиста охорона, — додав хтось і замовк.

    Мамай спохмурнів. Справа набирала вельми невеселих обертів.

    - Відомо точно, що ви говорили про культуру яничар та дикунів на сході. Мабуть, тобі не сподобались їх аргументи.

    - І він назвав тебе холопом, — подав голос Леон.

    Він підняв голову, демонструючи великий синець.

    - Що ти тут робиш? — запитав Мамай.

    - Тобі вже не цікаво? — перебив старший.

    - Цікаво, вибачте.

    - Так от, сам митрополит Чигирину назвав тебе смердючим холопом, селюком і байстрюком.

    Мамай спохмурнів ще більше. Як кожний козак та шляхтич, він гордився своїм положенням, навіть бувши вигнанцем. А тут його принизили, ще й мабуть, голосно, на очах у всіх.

    - Далі тебе понесло, — почав розповідати Леон. — Наче з ланцюга зірвався. Митрополиту ти вибив два зуби його ж хрестом. В особистої охорони тепер струс мізків. Ти розбив увесь посуд об їх голови, навіть дерев'яний кухоль пива. Дубовий.

    - А вчені? — Мамай нервово всміхнувся.

    - Ти спалив працю всього життя одного з них, — регіт був тихим, але постійним. — Щось про довгоносиків...

    - Маячня якась, — не повірив козак

    - Ти приблизно так і сказав, лише грубіше висловився.

    Мамай схопився за голову. Спогади не повернулись, але він знав, що сказане було правдою.

    - Леон, а ти куди дивився?!

    - Так я пана Карла намагався вгомонити! — буркнув той.

    - Я ще і його побив?

    - Якби ж то. Він з криком: покажемо, що шляхта не гірше козаків махає кулаками, з цими ж кулаками і поліз в бійку до чарівника. Чарівник то, виявився деканом якогось університету неподалік. Вирішив зустріти поважних гостей. І кількох своїх студентів прихопив. Десятка два, мабуть, бо сидячих не було, коли Карл зарядив тому чоботом в ніс. Я навіть не знаю, хто мене так! — він зморщився, торкнувшись синяка на оці.

    - Невдалий день, — сказав Мамай, викликавши регіт оточуючих.

    - А де Карл і твої люди?

    Леон показав на спляче тіло. Мамай придивився: один з людей Карла, той що вмовляв відібрати в Мамая коня.

    - Решта в іншій камері.

    - Напад з тяжкими тілесними, нанесення образи священнослужителю, псування наукової праці, спалення шинку, так, ми й це зробили. Це вже шибениця А якщо додадуть політичні мотиви — покарають, як зрадників гетьманщини.

    - А як ми тоді тут опинились?

    - Та місцевий люд піднявся, як загорівся шинок. Скрутили всіх, не розбираючись. Навіть Чигиринського Митрополита лицем в землю. Його випустили сьогодні зранку. А ми тут, гості бастіону "Солена Сльоза".

    Мамай зблід ще більше. Це найбільша в'язниця на території Гетьманщини. Для най закореніліших злочинців та полонених. В козаків легенди ходили, про те, що тут витворяють з в'язнями.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.