Зміст
  • Історія перша. Відьма.
  • Пролог.
  • Розділ 1. Прибуття.
  • Розділ 2. Ностальгія.
  • Розділ 3. Зерно Правди.
  • Розділ 4. Дикий Вогонь.
  • Розділ 5. Розбійники та Чаклуни.
  • Розділ 6. Менше Зло.
  • Епілог.
  • Історія Друга. Суд Богів.
  • Суд Богів. Пролог.
  • Розділ 1. Кордон.
  • Розділ 2. Жадібні Покидьки.
  • Розділ 3. Перевал.
  • Розділ 4. Туман.
  • Розділ 5. Ворог мого ворога...
  • Розділ 6. Ракаш.
  • Розділ 7. Матір Ночі.
  • Розділ 8. Погоня.
  • Розділ 9. Галявина Двох Сокир.
  • Розділ 10. Аспірант.
  • Суд Богів. Епілог.
  • Історія третя. Природа Звіра.
  • Природа Звіра. Пролог.
  • Розділ 1. Лісовик.
  • Розділ 2. Інтелектуальні Дискусії.
  • Розділ 3. Важливі гості.
  • Розділ 4. Бунт.
  • Розділ 5. Гіпотези Безумства.
  • Розділ 6. Важливі Гості.
  • Розділ 7. Прощання з Мерцем.
  • Розділ 8. Прокляття Каменоломні.
  • Розділ 9. Краплі Самопожертви.
  • Розділ 10. Темний Ліс.
  • Розділ 11. Катакомби.
  • Розділ 12. Древній.
  • Розділ 13. Гори-палай!
  • Розділ 14. Правильні Висновки.
  • Розділ 15. Стадний Інстинкт.
  • Розділ 16. Пробудження.
  • Розділ 17. Герої та Вигнаннці.
  • Природа Звіра. Епілог.
  • Від Автора.
  • Суд Богів. Епілог.

    До бастіону біла риба він йшов два дні. Одяг був роздертий, черевики діряві. Тіло віддавало болем від нанесених ран. Але він врешті дійшов. Там він залишив Зло, свого бойового коня. Кінь одразу впізнав його, ще на підступах до стайні, Мамай чув його фиркання.

    - В мене і правда не вистачило кобил! — сказав коновод, рахуючи гроші. Назбиралась вже непогана сума. — Навіть кількох сусідових запліднив! — продовжив той. — Ото буде нова порода!

    Мамай здивовано глянув на свого, бойового товариша. Той і вухом не повів. Голова задрана високо, вислуховуючи всю похвалу.

    Коновод не хотів відпускати Мамая, та козак був невблаганний. Кінь його і все тут. Проте коновод все ж заручився обіцянкою Мамая привезти Зло і на наступний рік.

    Грошей вистачило на нову шаблю та кольчугу. І ще якраз, щоб загрузити Зло торбами харчів.

    - Хоч хтось з нас приніс гроші в сім'ю, — Мамай ласкаво погладив коня.

    Зло задоволено фиркнув.

    ***

    В селі навколо Білої Риби було свято. Як виявилось, доки Мамай з Вергілієм тікали від загону горців, численні загони тих спробували напасти на бастіон. Але невдало. Кілька візків тягнуло порубані тіла горців в одну велику яму за кілька верств від села. Тіла потрібно було спалити. Козаки радісно співали та кричали. Бій видався на славу.

    - Пан Владислав кличе всіх на молитву, а потім на бенкет! — оголошували глашатаї. — Гуляй, воїнство білої риби!

    - Що тут трапилось? — спитав Мамай.

    - Та дикуни напали повним військом, — відповів старий, сивий, одноокий козак. — Але неорганізовано. Мабуть не було з ними Гро-Каша, бо ми швидко їх перебили. Величезна втрата для гірського народу. Про нас складуть пісні!

    Мамай ствердно кивнув. Десь всередині щось стиснулось. Його воїнське честолюбство теж вимагало слави, але про нього пісень не співатимуть. Ніхто не дізнається.

    Мамай їхав вулицями. Всюди панувала атмосфера радощів. Було тепло, світило сонце. Погода сприяла козацькій радості. Він їхав оминаючи численні вози, що стягувались до Білої Риби.

    - А ви бачили ту панну? — до нього донісся шматок розмови. — З чорним, наче ніч волоссям, та зеленими очима? Рятувалась від дикунів...

    - Це ту, що забрав собі панич Самійло?

    - Так, скоро погуляємо на весіллі...

    - Ім'я ще в неї незвичне таке...

    - Ти просто набрався, от і слова не в'яжуться. Нормальне ім’я.

    Мамай поїхав далі. Проте до нього донісся лише уривок розмови...

    - Сізія її звати. Пані Сізія...

    Мамай зупинився, але голоси козаків потонули в загальному шумі. Вози поїхали далі, а він так і залишився на місці. Сізія? Жива?

    Зло невдоволено фиркнув і сам рушив з місця, ігноруючи накази Мамая зупинитись. Кінь знав, що його власнику не можна повертатись. Коли надвечір Мамай знову взяв себе в руки, він викинув з голови ідею її пошуків. Старий Нестор був правий – думав козак, – мене згублять золото і жінки.

    Подув вітер. Язики полум’я затряслись, але як тільки вітер стих продовжили свій плавний танець. Більше про Сізію Мамай не думав…

    ***

    Сізія стояла перед дзеркалом. В темній замковій кімнаті. Лише кілька свічок слабкими блисками освічували темряву.

    Вона розглядала себе в новому амплуа. Новий одяг, що носили дружини шляхтичів, їй не подобався, але довелось змиритись. Дружина шляхтича, піддана гетьмана – хто б міг подумати?

    - Ми знайдемо того, хто заподіяв тобі кривду! – згадувались слова її новоспеченого чоловіка в день весілля. – З під землі дістанемо! Слово шляхтича.

    - А коли знайдемо, – Сізія задоволено всміхнулась. – Він страждатиме...

    Кінець другої історії...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.