Зміст
  • Історія перша. Відьма.
  • Пролог.
  • Розділ 1. Прибуття.
  • Розділ 2. Ностальгія.
  • Розділ 3. Зерно Правди.
  • Розділ 4. Дикий Вогонь.
  • Розділ 5. Розбійники та Чаклуни.
  • Розділ 6. Менше Зло.
  • Епілог.
  • Історія Друга. Суд Богів.
  • Суд Богів. Пролог.
  • Розділ 1. Кордон.
  • Розділ 2. Жадібні Покидьки.
  • Розділ 3. Перевал.
  • Розділ 4. Туман.
  • Розділ 5. Ворог мого ворога...
  • Розділ 6. Ракаш.
  • Розділ 7. Матір Ночі.
  • Розділ 8. Погоня.
  • Розділ 9. Галявина Двох Сокир.
  • Розділ 10. Аспірант.
  • Суд Богів. Епілог.
  • Історія третя. Природа Звіра.
  • Природа Звіра. Пролог.
  • Розділ 1. Лісовик.
  • Розділ 2. Інтелектуальні Дискусії.
  • Розділ 3. Важливі гості.
  • Розділ 4. Бунт.
  • Розділ 5. Гіпотези Безумства.
  • Розділ 6. Важливі Гості.
  • Розділ 7. Прощання з Мерцем.
  • Розділ 8. Прокляття Каменоломні.
  • Розділ 9. Краплі Самопожертви.
  • Розділ 10. Темний Ліс.
  • Розділ 11. Катакомби.
  • Розділ 12. Древній.
  • Розділ 13. Гори-палай!
  • Розділ 14. Правильні Висновки.
  • Розділ 15. Стадний Інстинкт.
  • Розділ 16. Пробудження.
  • Розділ 17. Герої та Вигнаннці.
  • Природа Звіра. Епілог.
  • Від Автора.
  • Розділ 1. Лісовик.

    Перші трупи з'явились на тракті. Великий віз перекинуто впоперек дороги. Майно, що висипалось з нього, в більшості своїй було розтрощене. Мамай вповільнив хід. Козак був стомленим та голодним. Може знайду чим поживитись — подумав, але одразу ж відкинув цю думку.

    Судячи зі слідів, напад стався вчора, але можливість засідки ніхто не скасовував. Або гірше. Зараз він поратиметься в речах, а на дорозі з'явиться кінний роз'їзд козаків, або, що гірше, шляхти. З першими ще можна було домовитись. Шляхта ж просто повісить його на найближчому дереві. Ще й реготатиме над його конвульсіями.

    Дорога пролягала вздовж лісу. На великому розлогому дубі, що був найближче до дороги, Мамай побачив перший труп. Чоловік років сорока, повішений. Одяг на ньому роздертий, в багряних плямах. Значить катували — подумав Мамай. Під деревом він знайшов ще одне тіло. Дівчина, мабуть, молода.

    Важко сказати, дивлячись на побите лице та порване нижче стегон плаття. Дочка, здогадався Мамай. Картина склалась. Спочатку повішали старого, тоді прямо під повішеним хтось, або декілька безчестили дівчину.

    Від усвідомлення цього в Мамаю розгорілась ненависть. Покидьки! Хворі на всю голову.

    Обабіч дороги було ще кілька трупів. З кількох з них стирчали стріли. На кількох виднілись сліди від меча. Ще зовсім недавно тут була бійня. Щонайменше вісім тіл — порахував козак.

    Обабіч дороги ніяких свіжих слідів. Мамай спішився. Це сталось вчора — думав він. Близько шести осіб. Мамай знайшов сліди копит. Людей пошматували, а коней забрали з собою...

    До нього донісся свист. Мамай підняв голову і тихо вилаявся. Наближався патруль. Вершників було шестеро. Всі закуті в кольчуги, в яскравих червоних плащах з хутром зверху. На ногах стальні поножі, та оббиті залізом черевики. Шоломи з крилами по боках. Шляхта гарно виглядала б на параді на честь перемоги. В лісі від них, в усій цій броні толку не було.

    - Хто такий?! — зверхньо крикнув один з вершників.

    Він зняв шолом, показавши Мамаю молоде лице з купою світлого волосся. Бліда шкіра, довгий ніс, гостре підборіддя, підняти вище, ніж потрібно. Все виказувало в ньому шляхтича.

    - Козак, — тихо відповів Мамай.

    - Бачу, по оселедцю на голові, — холодно відповів той. — Мене звуть Карл. Я — син місцевого барона. Старший син.

    Мамай вже подумки плюнув йому в лице. Барони, графи, маркізи, князі — як вони себе тільки не величали за ці чотириста років. Добре, що військової влади, та місць в гетьманській старшині в них не було. Так вже повелось: Шляхта мала свої замки й землі, але крім багатства та пихи, в них не було нічого. Були цілі роди, що йшли на службу до козаків, і просувались високо, але це було винятком з правила, а не самим правилом.

    - Мамай, пане Карл, — низько вклонився козак. — Приїхав сюди недавно. Розглядаю сліди.

    - Яка жахлива смерть, — насмішкувато сказав Карл, дивлячись на труп дівчини. — Мабуть, ще тепла. Хлопці, її ніхто не хоче?

    Його люди дружно зареготали.

    Мамай спохмурнів. Сподіватись на розслідування, та покарання від цих, було справою марною. Їм все одно.

    - А може це ти? — в'їдливо спитав Карл, дивлячись на Мамая.

    - Що я? — Мамай намагався бути стриманим, але в ньому закипав гнів.

    Страху більше не було. Шестеро? Та хоч сто!

    - Може це ти з друзями вчинив? — запитав Карл.

    - Я б запам'ятав би щось подібне, – Мамай з ненавистю глянув йому в очі.

    - Я б не був таким впевненим, – Карл стримав людей, що вже потягнулись по зброю.

    Дарма — подумав Мамай. Вони то не встигнуть тобі допомогти.

    - Пане, в нього гарний кінь. – сказав один з його людей. – Вам би пасував такий скакун.

    На обличчі Карла розтягнулась посмішка. Мамай оглянув його людей. Троє досвідчених, не включаючи того, що підписав Карлу вирок свої дурним язиком.

    Зло, його бойовий кінь, мав своє ім'я не просто так. Ніхто не міг сісти на нього окрім Мамая. Кінь інколи так і норовив розтрощити комусь голову копитом. В кращому випадку, Карла чекала б цікава поїздка з гучним падінням в кінці. В гіршому на рахунку коня буде ще одна жертва дурних думок.

    Збоку лісу почувся хрускіт гілля. Всі крім Мамая та Карла схопились за зброю. Але швидко відставили її.

    - Свої, – полегшено сказав Карл.

    Чоловік, що наближався до них носив мисливські чоботи. Броня складалась лише з нагрудника. З червоного плаща стирчали гілочки дерев. Чоловік був високим, широкоплечим. Коротка чуприна сивого волосся, орлиний ніс, масивні вилиці, гладенько вибрите на шляхетський манір лице. Лишень рубець що перетинав лице від лівої брови до правої щоки не вписувався в загальну картину.

    - Ми знайшли підозрюваного, – радісно сказав Карл показуючи на Мамая.

    Чоловік пробурчав щось незрозуміле і направився до вершника, що переконав Карла забрати Зло. Швидким рухом стягнув його з сідла. Тоді врізав такий ляпас, що аж в решти заболіло.

    - Коня він пропонує! – заволав чоловік. — Ти смерті баронового сина хочеш.

    - Леон, що ти... — почав було Карл, але старий швидко заткнув його.

    - Я і до вас доберусь зараз, ваша світлосте, — без тіні поваги в голосі гаркнув Леон.

    Вершник отримав, ще кілька цінних вказівок у вигляді лящів.

    - Здоров, Мамаю, — Леон простягнув руку.

    - Привіт, Леоне, — Мамай потис її. — Дивно бачити тебе тут.

    - Як і мені тебе. Чув, ти загинув тоді, на галерах. Радий, що ти вибрався.

    Мамай промовчав. То був його останній похід. Після того гетьман віддав наказ вигнати його.

    - А ти яким чином тут? — Мамай видавив з себе усмішку.

    - Та старий я в походи з вами ходити, — розчаровано посміхнувся Леон. — Он, взявся вчити молоде покоління шляхтичів.

    Він кивнув на Карла і його людей. Леона Мамай знав давно. Нерідко шляхтичі жили на січі та воювали разом з козаками, здобуваючи тим самим славу. Леон був одним з таких шляхтичів. Зі збіднілого роду, без статків, зате п'ять братів та шість сестер. Ще й наймолодший. Що йому залишалось?

    - Ми його повісити збирались між іншим, — втрутився Карл.

    - Якби я не втрутився, пане, — Леон особливого гидливо вимовляв то слово. — Він би посік ваших людей, доки його кінь трощив би вам череп. До речі, привіт, Зло.

    Він хотів протягнути руку, погладити того, але забрав перехопивши погляд Мамая.

    - В тебе пальці лишні з'явились?

    - А, я й забув, — розсміявся Леон. — Кінь не любить, коли його торкаються.

    - Що ви тут шукаєте? — запитав Мамай. — І чому мене підозрюють у вбивстві цих людей?

    - Тебе не підозрюють, — Леон глянув на Карла, що той почервонів — просто обізнались. Прийняли за Лісника.

    - Може він і є лісовик? — не здавався Карл.

    - Не сходиться. Мамай з походів не вилізав, доки той монстр тут блукав.

    - Про кого ви говорите? — не зрозумів Мамай.

    - Краще сідаймо на коней, та по дорозі розповім. Тут і так нічого вже не знайти.

    ***

    - Лісовиком звуть розбійника, — говорив Леон, коли вони їхали однією колоною.

    Ліс закінчився і дорога пролягала через поле. Небо над ними було сіре, спокійне. Вітру ж не було зовсім.

    - Років з десять вже нападає, — продовжив шляхтич. — А так і не зловили. І облави робили, і засідки, і нагороду пропонували всякому, а нічого. Я думав що зловлю його, тим більше юний Карл рветься завоювати славу, а ні. Лісовик то невловимий. Довго сушив собі голову, чому, аж тоді дійшло знаєш що?

    - Він шляхтич і вбиває задля задоволення? — запитав Мамай.

    Карл здивовано глянув на нього. Леон знизав плечима.

    - Бачиш, дійшов до того, що я виношував місяць. З чого ти взяв?

    - Тіла занадто сильно пошматовані. Стріл випущено в кілька разів більше, ніж потрібно. Хто б це не був, він тратить на грабунки більше, ніж потім заробляє.

    Леон радісно обдивився всіх навколо. Люди Карла з ненавистю та презирством оглядали Мамая.

    - Більшість шляхтичів це заперечує, — тихо сказав Мамаю.

    - Бояться того, що в цій частині гетьманщини з'являться козацькі сотні, для врегулювання порядку?

    - Частково. Але насправді їм неприпустимий сам факт, що на бенкетах, серед них, ходить різник. Один з них, благородної крові.

    - В багатих свої примхи, — знизав плечима Мамай.

    Карл обурився, але йому стало розуму не висловлювати своє невдоволення вголос.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.