з погляду дракона

знімаю пил

ретельно,

обережно

м'якою оксамиткою

з яскравого дракона,

який завмер у порцеляні

на злеті чи в стрибку.

і поглядом завзятим

вдивлявся мені в очі.

крізь очі - в душу,

в серце,

у чуття,

в думки...у мозок.

ось-ось і пихне з пащі в мене -

вогнем чаклунним

в попіл оберне...та ні! -

то все жахи мої уявні.

дракон цей - оберіг,

мій амулет,

мій талісман удачі,

мій знак астральний!

і по життю... - близнята ми.

з різницею лиш в тому,

що він - сказання,

міф,

легенда,

оповідь билинна...а я -

насправді

ось,

плазую -

реальний я,

реальнішого в світі не буває.

у побуті існую,

в безладді копирсаюсь вертуном.

в безодні простору прямую... -

скоріш за все в інферно.

якщо, звичайно, крилами дракон

могутньо не змахне

й не винесе мене зіркам устріч,

в життя,

у рух,

в оновлення,

в майбутнє,

в романтику бурхливого кохання...

занесло ж мене тут!

замріялося трохи... -

заворожив дракон

усміхнено невинний.

...і ставлю іграшку з крихкої порцеляни,

потішного дракона на полиці

між книг і квітів штучних у вазоні.

тепер він тут як вдома у заростях,

у джунглях непролазних

побіля мудрих книг.

а я... - я лиш зітхну з розчаруванням.

піду халвою каву

міцну

підсолоджу -

аби цей день був

з присмаком халви

і ароматом кави...