Розділ четвертий — Іларіон

4.1. От був би тут Артур

Кей бачив це на власні очі.

— Чого ти не хочеш мені вірити? — вже зі сльозами на очах питав Кей.

Склавши руки на грудях, Артур дивився на нього, покрививши рота. Він не один раз виражав свою думку з приводу одностатевих стосунків, але зараз йому неначе було зовсім начхати. Можливо, тому що це стосувалось його найкращого друга.

— Я бачив їх, бачив на власні очі, на балконі дев’ятого поверху.

— І шо? — вкотре повторював Артур.

По його вигляду можна було сказати, що він не був здивований, що Мерлін врешті-решт знайшов когось на вписці в гуртожитку. Хоч цей хтось і був гордим власником чоловічого статевого органу.

— Ти зовсім мене не чуєш?

— Гадаєш, це якось вплине на відносини між нами?

— Та він же там!.. з іншим хлопцем! Це содомія! Ти сам казав!

— Чого ти хочеш від мене? Шоб я перестав з ним спілкуватись, чи шо?

Кей хотів голосно сказати «так», але підлітку було складно це визнати. Так, він хотів, щоб старший брат нарешті почав звертати увагу на нього; на те, яким класним він став, ось навіть на історичний так само вступив. Але все одно не був вартий його схвалення.

— Ти сам притягнув мене в цей сраний гурток, а тепер навіть не розмовляєш зі мною за межами дому. Постійно зі своїм Мерліном!

— А ти вважаєш, шо я таскався з тобою по своїй волі? Кожен раз батьки казали «візьми маленького Ларіка з собою, ти ж старший брат». Шкодую, шо не придушив тебе немовлям.

***

Наскільки болючими б не були його слова, Артур все одно був хорошим братом. Тому Іларіон бозна-яку суботу поспіль несе на його могилу пакунок зі своїми улюбленими цукерками, бо в дитинстві Артур, хоч теж любив їх, але віддавав молодшому брату, казав, що батьки куплять потім ще. І знову віддавав Іларіону останню, коли той хотів.

Повернувши в потрібний ряд, Іларіон підіймає погляд, щоб одразу знайти надгробну плиту Артура, але краще б він цього не бачив.

Хлопець зростом з Артура. Зі світлим довгим волоссям. Навіть профіль схожий.

Іларіон зупиняється й відхитується назад на кілька кроків. Хочеться розвернутись і тікати. Побачив привида. Ось тільки Артур ніколи б не надягнув бордову парку, схожу на ті, котрим надавали перевагу його одногрупниці. Та ще й з хутром на капюшоні. Це не Артур. Іларіон завмирає й примружившись намагається краще розгледіти незнайомця, але зір підводить. Окуляри не брав.

Він трохи вагається, стискає в долонях пакунок з цукерками, відступає ще на крок, та впирається носком в землю позаду. Рушає вперед. З кожним кроком пересвідчується, що йому не здалось; справді дуже схожий, але точно старший — лінія щелепи більш підточена, як і ніс, та й брови сильніше виступають з профілю.

— Я перепрошую, — кличе Іларіон, однак відразу розуміє, що задалеко почав. Підходить трохи ближче. — Перепрошую, — повторює та здригається всім тілом від погляду незнайомця. Той теж розгублений, смикається трохи вбік, але на цьому все. Іларіон щільніше притискає до себе пакунок. — Ми знайомі?

Звісно, що незнайомі.

Більш доросла копія Артура зовні, але виглядає збентеженим — точно не він. Втім чомусь Іларіона не дивує те, що це знайомий Мерліна. Він мав здогадки, що у нього якісь почуття до Артура, але це вже занадто. Святослав — це занадто.

Еспресо, тридцять мілілітрів, але вистигає довго як банка варення. Іларіон бачить, що Святославу теж хочеться пошвидше розійтись, але вони стоять один навпроти одного й ніхто не рухається з місця.

***

Після тієї зустрічі в Іларіона залишається неприємний осад на душі. Він вже шкодує, що сказав Мерліну телефонувати раптом що. На щастя, за два минулі місяці він так і не скористався цією можливістю. І в бібліотеку до них теж не приперся.

Переглядаючи на комп’ютері оцифрований старий підручник, Іларіон більше інтуїтивно, ніж периферійним зором помічає Миколу, що стрімко спускається з другого поверху й розмахує якось товстезною книгою, котру дивним чином примудряється тримати в одній руці.

— Ларік, я тут таке знайшов! — наперед волає він. Єдина крім них двох відвідувачка роздратовано шикає на нього з іншого кінця читальної зали. Микола перелякано втягує голову в плечі й, підійшовши до Іларіона, вже пошепки каже: — Я думав, всі ці книжки в сховищі, але дивись, — він відкриває закладену пальцем сторінку.

Не те щоб Іларіон здивований. Можливо, зовсім трохи. Чоловічі й жіночі геніталії намальовані олівцем. Справді, таке рідко зустрінеш. Але намальовані начебто професійно, тому в Іларіона виникають деякі підозри.

— А що за книжка? — питає він й самостійно перегортає на обкладинку. — Придурок, це посібник по рисунку.

— Ну, він просто так стояв, — відвівши погляд, знизує плечима Микола.

— У мистецькому відділі? — Іларіон піднімає брови. Микола невизначено хитає головою. Йолоп.

— І шо? — бубнить він. — От був би тут Артур… — вмить замовкає, а в очах переляк.

Іларіон подумки вже душить його. Звісно, Артур же завжди підтримував всі найжахливіші ідеї їхнього гуртка. Особливо ті, що хоча б опосередковано стосувались геніталій. Особливо жіночих. Найчастіше за присутності Руслана. А однокурсники Іларіона любили почуватись трохи старшими й досвідченішими, ніж були насправді.

— Вибач, — пискає Микола й таки сідає на стілець поруч з ним.

— Я не ходив сьогодні до нього, — випалює Іларіон й потуплює погляд в обкладинку цієї дуже товстої книжки по рисунку. Ще не зізнавався, кого побачив минулого разу на цвинтарі, та й досі це страшно зробити. Навіть найкращому другу. — Здається, Мерлін трахав мого брата.

— Коли здається — треба хреститись, — надто просто відповідає Микола. Іларіон, нахмуривши брови, дивиться на нього, на що той закочує очі. — Ти сам так казав.

— Ти знайшов що шукав?

— Останню забрали переді мною, — зітхає Микола й виставляє вже руку на стіл, щоб, як завжди, простягнути перед собою, але Іларіон хапає її.

— Піца й пивас?

— Мене рішили кинути? — гукає на всю залу Ігор з другого поверху.

— Зрадникам слова не давали, — згадавши Єву, гаркає Іларіон й обертається на дівчину в іншому кінці зали. Вона дивиться на них вбивчим поглядом, доволі довго дивиться, але потім таки продовжує писати.

***

Наступного тижня починається весна. Наступного тижня буде рік. Батьки точно потягнуть півродини на цвинтар, але Іларіон не хоче разом з ними. Й так минулий місяць не ходив, бо боявся зустріти Святослава чи — ще гірше — Руслана. Страх трохи відпустив, коли Микола сказав, що піде з ним. Як-не-як Артур був їхнім королем.

Двадцять п’яте лютого. День «після» й три дні «до». Батьки казати, що погана прикмета зарання відмічати дати, але хто ж їх слухає; вже дорослий, сам за себе може відповідати. З ним Ґарет та Галахад; навіть Мордред якимось чудом прознав за цей груповий похід, але запізнювався, тому всі стояли біля воріт й сердито його чекали.

Десь хвилин через десять за двадцять метрів від них зупиняється таксі. Іларіон готовий гарчати на старигана Мора, але Микола хапає його за плече. Іларіон озирається на нього, не розуміє, в чому справа, але потім бачить, як відкриваються одразу всі пасажирські дверцята. Хоче провалитись під землю, але вже занадто пізно. Микола сильніше стискає його плече.

____________________

4.2. Хто цей мужик?

Артур не змінився. Артур не воскрес. Артур не стоїть на іншому боці могили разом з Мерліном і не тримає останнього за руку. Артур дивиться на них всіх, викарбуваний на кам’яній плиті.

Мовчить навіть Мор. Іларіон не пам’ятає його справжнього імені, так само як і Ланса, бо ця добванута парочка з їхнього гуртка не подобалась йому найбільше. Постійно якісь свої приколи гнули. Але не зараз. Якби вони не прийшли, Іларіон так би й не дізнався, що вони відразу після випуску пішли в добровольці ЗСУ. Ланс досі навіть не забрав свій диплом з університету. Не так давно два придурки-старшокурсники — зараз в піксельному камуфляжі, схиливши голови, стоять над могилою Артура. Третій поруч з ними, запхнувши руки до кишень жовтої зимової куртки, ледь не ридає Персі. Микола з Ігорем сидять на лавці за ними, тихо перемовляються та пускають соплі.

І все майже гаразд. От тільки Мерлін зі своїм хлопцем поруч, трохи позаду Іларіона. Хоч на очі не попадається. Так і хочеться сказати йому — ще рік тому хотілось, — що, так, це саме він винен, що дозволив Артуру вчинити нерозважливо. Але ж цей вчинок все одно був обдуманий.

Іларіон відхитується на крок назад; відчуває два пальці своєю спиною — Мерлін завжди так всім допомагав впіймати рівновагу. І завжди спрацьовувало. Він не стримується. Розвертається та з розмаху дає Руслану ляпаса по щоці. Гарчить собі під ніс й, стиснувши кулаки, сідає на лавку до друзів. Ігор простягає йому відкриту пляшку бурбона, від якої зараз відмовитись просто неможливо.

Мор щось нерозбірливо буркоче під вухо Лансу, на що той хапає його за потилицю й відштовхує від себе. Обоє кривляються. Микола починає шелестіти торбою, й за мить в руці Іларіона з’являються дві цукерки Зоряне сяйво. Ті самі.

— Я в ахуї, — шепоче Микола.

— Я теж був минулого…

— Та нє, я за цих, — Микола підіймає погляд на спину Мора, котрий майже відразу обертається до нього.

— А не мав би. Вам чи не знати моє ставлення до брехні та наклепів. Тим більше коли це особисте, — він озирається на викарбуваний портрет Артура й стискає губи в тонку смугу.

— Та шо ти чешеш, — Ігор смикається, немов збирається встати з лавки, але так і сидить.

— А Ланс? — цікавиться Іларіон.

— Ми з Тамарой ходим парой, — криво всміхаючись, каже Ланс. — Без мене його б в лагері в перший же день без штанів до стовпа примотали, — він захоплює шию Мора під лікоть. — Так, сонце?

— Не зараз, — гарчить Мор, але не намагається вирватись.

Іларіон бачить дивний зв’язок між ними, але, щоб відволіктись, звертає увагу на Руслана, котрий тихо перемовляється зі Святославом.

— А хто з Мерліном? — трохи зігнувшись до Іларіона, пошепки питає Ланс.

— Мій колега, — майже собі під носа бурмоче Персі та, неначе запобігаючи уточнюючим питанням, додає: — Я їх не знайомив.

Після нього більше ніхто не наважується подати голос. Іларіон помічає, що всі, як і він, дивляться на Руслана з його хлопцем. Досить довго дивляться. Святослав підіймає погляд й зглядається з Іларіоном, котрий від цього здригається всім тілом й, щоб приховати це, підскакує з лавки. Разом з ним до тями приходить Мор, тільки він не смикається, а цілком спокійно пропонує всім піти зараз в паб. Хоч в таку пору подібні заклади ще навряд відчинені, він кличе всіх до одного конкретного місця, немов знає, що там вже наливають.

Підвальне приміщення. Темно і безлюдно. Схоже, знову вимкнули світло, але офіціант каже, щоб заходили, й попереджає, що без світла доступні не всі страви з меню. Ланс підштовхує Мора до великого круглого столу й сідає поруч з ним. Іларіону стає ніяково.

Вони розсідаються навколо столу; хтось зчитує меню по кьюар-коду, а комусь офіціант приносить фізичне. Іларіон з-під лоба дивиться на Руслана, який тримає одне із трьох меню між собою та Святославом. Щоб бути менш підозрілим, оглядає всіх по колу й помічає вільне місце ще для двох осіб. Згадує ще одного свого однокурсника, котрий був Трістаном та, не бажаючи приєднуватись до їхньої ліцейської туси, якось прикипів до Борса з курсу Артура. Іларіон хоче спитати за них, але Мор хлопає долонею по столу перед ним і просить офіціанта принести всім текіли. Схоже, він тут частий гість. Офіціант не уточнює марку, хоча їх в меню добрий десяток.

Іларіон скрегоче зубами, але несильно.

За хвилин десять їм приносять замовлені алкогольні напої, а після й закуски. Мор згадує жахливу англійську лицарську пісеньку, котру він відкопав десь на своєму другому курсі; Ланс підіграє йому. На третьому колі до них приєднуються навіть Персі й Руслан. Останній дивиться на Іларіона й киває, щоб теж включався, але той відхиляється на спинку стільця й сплітає руки на грудях.

— Ти ж знаєш, Артуру подобався цей двіж, — Ігор теж починає хитатись в так, що настукує по столу Ланс, й тихо підвивати. До нього приєднується й Микола.

На протилежній стороні столу Святослав видно що не дуже розуміє цієї гулянки, але обережно всміхається, дивлячись на Руслана. І так завжди.

Крізь какофонію голосів Іларіон вловлює дзеленчання з боку вхідних дверей та оглядається на нових гостей. В грудях стає боляче.

Борс з Трістаном займають ті два вільні місця за столом. Їх знову дев’ять. Тільки Артур неправильний. Вони немов німіють, коли бачать Святослава. Як Іларіону відомо, у всіх була така ж реакція, крім Мора.

— Хто цей мужик? — своїм різким голосом розриває тишу Борс й змахує рукою через стіл в бік Святослава, котрий неочікувано стрімко хапає його за простягнуту долоню.

— Святослав.

Іларіон бачить, як тремтить рука Борса, але в такому ж положенні він продовжує мовчки, трохи перелякано дивитись на Святослава, котрий відпускає його долоню.

— Я не хотів бачити вас всіх так само як і ви мене, але маєм шо маєм. Мені шкода, шо я…

— Свят, — ледь чутно подає голос Руслан. Святослав одразу обертається до нього й підставляє вухо.

Знову всі мовчать, тільки Руслан шепоче щось тихо й нерозбірливо. Іларіон відчуває, як Микола штовхає його в бік.

— Хєрово Мор придумав зі зборами, — шепоче він.

— Ти брав свої сіжки? — питає Іларіон. Сам не курить — може, пару раз в житті було — але знає, що у Миколи в коробці з цигарками завжди є пара особливих, наполовину випотрошених і забитих марихуаною. Він киває. — Поділишся?

Микола оглядає друзів. Іларіон теж.

Персі невидно за картонкою меню; Ланс тримає пальці в замку перед своїм обличчям й час від часу смикає одним плечем; Борс забрав останнє картонне меню й теж ховається за ним, як і Персі; Трістан поряд з ним просто дивиться в стіл перед собою; Ігор вже бозна-котрий раз смикає Миколу за штанину. Із всіх тільки Мор тримається спокійно. Можливо, він би залюбки теж вийшов на перекур, однак, коли Іларіон перший починає відсувати свій стілець від столу, він гучно стукає кулаком по столу.

— А ну сів, — гарчить він. Іларіон вперше в житті його слухається. — Ніхто нікуди не йде. Ми зібрались заради Артура.

— А він тут для чого? — вже Трістан вказує рукою на Святослава. Іларіон розуміє його розпач.

— Бо сам би я не наважився, — доволі різко відказує Руслан.

— Мерлін, — якось дивно зітхає Борс і нарешті опускає меню, дивиться на того з-під лоба.

— Годі, — Іларіон встає з-за столу, голосно відсуваючи стілець.

— Сядь, — знов гарчить Мор, але цього разу Іларіон його не слухається.

— Ми зібрались, мабуть, востаннє. Ви знаєте, Артур заліпив би кожному, кого щось не влаштовує. Тож давайте мовчки посидимо й розійдемось.

— Малий діло каже, — підтримує його Мор. Вперше в житті. Мабуть, і востаннє.

— Це наше останнє звільнення, — продовжує Ланс й підсовується зі стільцем впритул до Мора, — скоро весна.

Іларіона пробиває хвилею тремтіння. Скоро весна. Він сідає на стілець.

***

Наступної суботи він таки йде знову, вже з батьками на цвинтар. Діди, тітки й дядьки щось розповідають одне одному, навіть сміються. Іларіон не може зрозуміти, чому ніхто не в траурі, як він. Чому вони згадують смішного малого Артура, навіть після п’ятнадцяти, коли доцільно було б згадати, наскільки вредним він тоді став.

Раптом хтось штовхає його в бік, до краю лавки. Він дивиться на дівчинку років шести. Єдина менша за нього дитина в цій великій родині. Донька маминої сестри, що живе, наче як, на Кіпрі й приїжджає максимум раз на рік. Вибрали ж привід цього року.

— Артур гарний тут, — каже вона. Точно не розуміє, що під їхніми ногами лежить справжня мертва людина, частина їхньої родини.

— І залишиться таким назавжди, — Іларіон відчуває, як на очах з’являються сльози, й притискає їх долонями. Дихати важко, в горлі немов кістка застрягла. Він плаче вперше з минулої зими.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Vereti
09.02.2023 12:34
До частини "Розділ четвертий — Іларіон"
Спойлер!
Дякую вам за цю історію. Вона зачіпає за живе. Читаючи цю роботу я наче опиняюсь на місці кожного з персонажів, або просто стою поруч. Можна майже фізично відчути втрату та горе кожного хто дружив з Артуром. Дуже цікаво було подивитись на емоції різноманітних персонажів, на їх взаємодію і на цей занадто реалістичний опис кожного. Усі тут далеко не ідеальні книжкові принци та лицарі, у них є сторони які відверто відштовхують, вони туплять і вагаються як реальні люди. Я вірю у те що вони живі, що вони реальні, таке відчуття наче наступної суботи з ранку я можу погиркатись з Ларіком за останню пачку зоряного сяйва. Наче й сама раніше знала Артура і усіх лицарів. Історія болюча, життєва та занадто знайома. Єдине чого хочеться це щоб усі ваші хлопці змогли зцілитися та прожити надалі прекрасне та насичене життя. А ще дякую за кота, він така мила наглюча дупа)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Критик_ОР
    22.12.2022 23:30
    До частини "Розділ четвертий — Іларіон"
    Спойлер!
    Дякую вам за продовження цієї роботи. Вона дійсно чіпляє своїм реалізмом. Навіть якісь незначні побутові деталі та дії злегка утримують увагу читача.  Цікаво було зануритися в історії під іншим кутом. Руслану, безсумнівно, важко, але страждає не лише він. Клуб досі переживає втрату друга та лідера, Іларіон сумує за братом, а Святослава мучать сумніви та гнітючі думки. Ви дуже круто прописали емоційну складову роботи, внутрішню рефлексію кожного. Та за цим всім добре видно шлях Руслана до зцілення. Принаймні він дійсно намагається пропрацювати свої травми.  Видовищний момент на кладовищі, коли зустрілися Свят і Ларік, потім й реверс від останнього. Дуже сильно було, коли Святослава нарешті прорвало. Розумію його. Їм обом ще слід прикласти чимало зусиль, аби повністю позбутися синдрому "заміни".  Атмосферне закінчення роботи, своєрідне відсилання до круглого столу, та вже без Артура. Хоч він незримо супроводжував як читачів, так і героїв протягом усієї розповіді.   А ще я подумки перенеслася на кілька місяців вперед і уявила себе у 24 лютому. Мабуть, і в мене заболить живіт/голова, аби лише побути наодинці з собою та рідними. Мені імпонує, що ви не стали занадто заглиблюватися в цей момент. Тобто припускати, що чекає на країну у цей день, який статус війни, внутрішня та зовнішня ситуація.  А ще окрема дяка за Марен. Такі милі, типово котячі викрутаси)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    20.01.2023 19:35
    Пробачте, що так довго не відповідала на відгуки до цієї роботи, вона виявилась для мене важчою, ніж я очікувала :') Пропоную зразу всім брати вихідний на ту п'ятницю, зупинити землю і побути в колі близьких людей. По-іншому я просто не можу уявити цей день. Як завжди вельми вдячна за Ваші відгуки :з
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше