home¿

Ці срані стіни знову вводять мене в оману,

Ніби «я там, де і повинна бути».

А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану,

Ні, я тут тону і тонути буду.

Ці двері нагадують мені про дитинство,

Як лише вони відділяли мене від злої ганебності.

Цей дім — тіла мого і душі вбивство.

Цей дім — сховище зневірених месників.

Мене долають тут свого минулого привиди,

Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути.

На тих самих стінах знову спогади видимі,

Я хочу додому, але й гадки не маю куди.