homo (et) diabolus

А листя з дерев так швидко опало,

«— Це надто красиво» почулось мені.

Так дивно, що у цьому я лише одне впізнала:

Багряну погань, що з'явилась у плоті.

І ніби ґрунт від крові вже давно сухий,

І ніби небо чисте про добро розповідало,

Але десь там — в тіні забутих і нічних садиб

Сліпі чорти несамовито лепетали.

І смішно мені з вас, сполоханих чортами,

Ви ніби бачите їх вперше за життя.

Навіть і не знаючи — на них ви лицезрієте роками,

Бо чорт - і є людина, що з вогняного всесвіту втекла.

Дерева нагі. Давно вже не осінь.

І ви - незрячі - знову зустрілись.

Ви вам не смішно, що ми пекла боїмося?

Адже «пекло вже порожнє. Всі демони сюди злетілись.»