Частина 10. Звуки смерті (Хару)

Хару довго спостерігав за бордовою водою, що вихором стікала в раковину та повільно зникала в зливі. Від головного болю він періодично втрачав зв'язок з реальністю, боявся навіть просто ворухнутися, щоб не подвоїти свої страждання. Все, що йому вдавалося зробити в такій ситуації - це міцніше стискати мармуровий умивальник в спробі залишитися у вертикальному положенні і не розбити голову об кахель. Досить безглузда смерть після всього пережитого сьогодні. Мацугаме б порадів. Та і не тільки цей виродок, там черга довша ніж в храм на літньому фестивалі.

Треба терміново знайти знеболюючі, інакше йому недовго залишилося до непритомності, а ще конче необхідно побачитися з Широ, обговорити ситуацію, що склалася. Те, що вони в повному лайні та облажалися по повній програмі, вже зрозуміло навіть найтупішому з банди головорізів. Масштаби трагедії через призупинення контрактів не йдуть ні в яке порівняння з тим, що тепер довіряти, навіть перевіреним людям, категорично заборонено і потрібно зменшити коло близьких. Відтепер будь-яка помилка з його боку може призвести до того, що він годуватиме в землі черв'яків своїм тлінним тілом. Або не він один…

Лише після того, як закинувся трьома пігулками і почекав, поки подіють, трохи відпочивши при цьому, зміг спокійно прийняти душ і переодягнутися в чистий одяг. Брудні рукавички полетіли в урну. Звичайного лонгсліву з джинсами Хару здавалося достатньо. Сьогодні точно не світить ніяких побачень з Еміко. Якщо йому, звичайно, взагалі щось з нею світить після такого. Хіба що заплатити завчасно і відпустити бідну дівчину на волю. Правда, всередині нього все ще тлів вогник останньої надії, що вона хоча б дозволить попрощатися перед відльотом.

Погляд зачепився за зображення в одному з дзеркал, що висять в коридорі. Виснажений старий, що безжально вбиває людей - таким він бачив себе і таким, швидше за все, бачила його вона. Чортові рукавички. Руки від них періодично втомлювалися. Іноді так хотілося зірвати їх, але не можна. Тільки шокує оточення. Еміко…

Широ сидів у своїй кімнаті разом з іншою охороною із вже перемотаною рукою. Як і Хару, він розпустив волосся, яке тепер падало на лоба та торкалося плечей. Біла майка була злегка забруднена блідо-рожевими плямами - можливо, вимазався, поки перев'язував інших членів супроводу - і відкривала вигляд на забиті татуюваннями руки та плечі. Малюнки доходили до самого горла, але таким чином, щоб можна було сховати за коміром.

- Залиште нас, - коротко наказав Хару.

Охорона синхронно вклонилася перед куміте і мовчки покинула кімнату.

- Нормально все, - трохи роздратовано смикнув вилицею Сато, що чітко збіглося з клацанням затвора.

- Та я бачу. "Нормально" виглядають не так.

Хару сів на ліжко, спостерігаючи, як Широ хворою рукою притримує пістолет, а другою перезаряджає його, перевіряючи. Пощастило, що ранили в ліву. Інакше він би втратив частину своєї спритності, хоч і міг спокійно стріляти з обох рук. Навчання особистої охорони глави якудза давало свої плоди, і наближені охоронці за рівнем розвитку навичок могли позмагатися з кращим елітним спецназом.

- Зачепили сильно?

- Я дихаю і відчуваю, як болить бісова рука, на відміну від Кезукі з Тае, - на обличчі Широ заграли жовна. Він зціпив зуби та знову спробував перезарядити. Емпатія – не найсильніша сторона його друга.

- Дзвонив Юкі. Він бурчить, як Фудзіта. Вони там разом заспівують свої балади про те, що ми з тобою не додивилися і тепер вигрібатимемо. Вже бачу, як отримаю по голові стетоскопом. Але щось у мене не складається, як не крути. Вважаєш, Кіанг зрадив, або зрадили удвох? - глава схрестив руки та нахилився вперед. Кожен раз, коли він в чомусь сумнівався – довіряв чуттю Широ. Схема працювала вже багато років.

- Думати потрібно і спостерігати. Кіанг гордий, різкий, запальний іноді, але зрадником не бачу його. Емоції у нього були справжні, коли він побачив тебе з Еміко. Фей не потрібна війна з нами, їй не до цього. Квіти, тканини, розмови за бокалом вина. Мацугаме турбують. Зв'язати з ними не можу. Чорти б їх всіх взяли та не повертали… - буркнув на останок Широ і примостив черговий пістолет в лінію.

Хару стиснув пальцями перенісся, схиляючись так, що вологе попелясте волосся впало з плечей, прикриваючи стислу від напруги щелепу. У тиші почулося чергове клацання. Друг медитував так. Він і сам періодично таким займався. Але зараз брати в руки зброю абсолютно не хотілося. Фукубара піднявся і витягнув з кишені сигарети.

- Будеш? - протягнув він пачку.

- Так, - Сато кинув пістолет на стіл, потягнувшись за сигаретою здоровою рукою. Хару допоміг прикурити.

Фукубара встав біля вікна, прихопивши з кавового столика попільничку і кинув на письмовий стіл поряд. Дим наповнив легені, поступово упорядковуючи дихання, і рій думок в голові поступово сповільнився, концентруючись на конкретних. Погана звичка, але відмовитися від неї не міг. Пігулки такі ж шкідливі, а померти від раку йому не так і страшно, хоч і було б дуже іронічно. Що батько, що син…

- Танцівниця твоя не промах, інша б вже летіла в Токіо, проклинаючи нас, - Широ усміхнувся, тримаючи сигарету зубами. Пістолети на столі перед ним лежали в ідеальній послідовності: за калібром.

- Згоден, - Хару подивився на годинник і вчергове затягнувся. - Дивно, що Еміко як і раніше тут. Вже півтори години пройшло, а вона все ще у себе в номері. Не могла з собою?..

- Дурість. Перевіриш сам або підштовхнути? Розуміє вона все, розумніша деяких, та і справи з якудза були і зараз є. Чекає на тебе, можу присягнутися здоровою рукою.

- Не думаю, - Хару загасив сигарету і потягнувся за другою, але передумав. - Я не впевнений, що мені не прилетить по голові якою-небудь вазою, якщо я зайду.

Чоловік блиснув на нього пронизливим поглядом, в якому можна було прочитати докір. Хару стримав важке зітхання і похитав головою.

- Гаразд-гаразд, переконав. Бачив, тут еклери продають. Сподіваюся, зійде за білий прапор.

Широ, від чергової репліки, відвернув телефон. Екран засвітився, і гаджет завібрував. Очі чоловіка злегка округлялися, а після губи сіпнулися в посмішці.

- У неї точно інтуїція, як у відьми, - Широ натиснув на "отримати дзвінок", а Хару тактовно залишив друга базікати зі своєю дівчиною. Хоча, судячи з останнього погляду на нього, він влип, і розмова буде тяжкою. Особливо якщо врахувати загрозливі нотки, що слизнули в інтонації, з якою дівчина, перемішуючи японську з українською, вимагала включити камеру.

Перш ніж відправитися до Еміко, главі якудза довелося заскочити в номер, змінити лонгслив і рукавички, щоб так сильно не пахло тютюном. Ще не вистачало дратувати її запахом сигаретного диму.

***

Зробивши глибокий вдих, Хару постукав в номер Еміко. Почав засікати час. Секунди невблаганно йшли, поки не почулися кроки. Двері повільно відчинилися, і на обличчя Еміко впало світло. У руках нічого не було для оборони. Вже можна видихати. Дівчина була дуже блідою, здавалося, колір шкіри навіть зливався з білосніжним махровим халатом, а темне волосся ще більше підкреслювало втому. Увагу відразу притягнули почервонілі очі і те, як вона ховала свої руки в рукавах халата.

- Еміко, можна зайти? - він намагався впіймати її погляд, але вона наполегливо дивилася в підлогу. Дівчина кивнула і відійшла від дверей, пропускаючи його. Він стримав полегшене зітхання, а ритм серця прискорився. Хару про всяк випадок відправив одного з охоронців за аптечкою. Щось йому підказувало, що Еміко нічого зі своїми ранами не зробила.

У номері було темно. Джерелом світла служили лише вогні Шанхаю та нічник.

- Ти голодна? Треба щось з'їсти, стане трохи краще.

Глава сів перед нею навпочіпки і взяв ніжно, максимально дбайливо, за руки, намагаючись оглянути порізи в напівтемряві. Неглибокі. Значить, шрамів не залишиться, і загояться швидко.

- Хару, - слабкий, трохи хрипкий голос дівчини притягнув його увагу, - ми полетимо завтра?

- Так, полетимо додому. Може, відправишся вранці? Швидше опинишся вдома в Токіо.

Еміко негативно хитнула головою і стиснула його пальці. Навіть через тонкі рукавички, він відчував, які крижані у неї руки. У двері номера тихо постукали: охорона принесла аптечку.

Повернувшись до Еміко, він ввімкнув ще один нічник. Дівчина спостерігала за його дбайливими рухами. Він чітко знав, що треба робити. Промити і накласти пластирі було досить.

- Ти залишишся зі мною? - ледве чутно запитала Еміко. Хару заклеїв один з порізів і підняв погляд.

- Хочеш, щоб я залишився на ніч? - уточнив він. Швидше, заради неї, адже розумів, що навряд йому так сильно пощастить в цей проклятий день.

- Так, і... Знаю, пропонувати таке не дуже... - вона прикусила губу і часто закліпала, намагаючись стримати непрошені сльози.

- Залишуся. Еміко…

Дівчина різко подалася до нього і, ткнувшись лобом в чоловіче плече, розридалася, задихаючись і стискаючи його футболку. Від шоку Хару навіть завмер, не наважуючись поворушитися, а після притиснув її до себе, зарившись руками у волосся. Вона продовжувала голосно шмигати носом і ковтати сльози. Дівчина уся здригалася від ридань, а пальці раз у раз стискалися все сильніше, м'явши тканину.

- Тихіше, мила, вже все добре. Ти у безпеці, - шепотів він, намагаючись хоч якось заспокоїти її, але потік сліз не припинявся, лише час від часу вона схлипувала менше. Дотягнувшись до телефону в задній кишені, замовив в номер гарячого чаю з ромашкою. Сумнівне заспокійливе, але краще, ніж нічого. Йому відчайдушно хотілося сховати її від всього світу. Завезти до себе додому і більше не випускати, але такого жодна нормальна людина не оцінить, тому все, що він міг зробити - бути поруч.

- Пробач, - бурмотіла вона, коли стискала в руках чашку з ароматним напоєм. Він змусив її з'їсти декілька еклерів, сумніваючись, що у Кіангів їй вдалося нормально перекусити.

- Пий. Потім треба поспати. Ти дуже втомилася, а завтра ще відлітати, - він погладжував її спину долонею, поки вона сиділа, поклавши голову йому на плече.

- Відлітати… Хочу зустрітися з Іріе.

Чому він навіть не здивований? Еміко своєму мучителеві поспівчувала, не кажучи вже про звичайних людей. А від її пропозиції залишитися на ніч у нього досі усередині все перевертається. Розраховував лише на холодну зустріч із ударом важким предметом по голові, а натомість вона не відпускає його руки. Ще і збирається лягти спати в одну з ним ліжко. Звичайно ж, тут його категоричність спіткнулася і полетіла вниз, нагадуючи Нагаші-сомен.

- Добре. Тільки пообіцяй, що ми відразу підемо. Про Іріе потурбуються, про це не варто переживати.

Еміко кивнула і пригубила чай під його пильним поглядом. Хару погасив нічники. Тиша, в якій був чутний шерех простирадл, і те, як Еміко притискається, згортаючись калачиком біля нього, приносили деяке заспокоєння. Чи вся справа була в дівчині поруч?...

- Чому ти не знімеш рукавички? Тобі хіба зручно? - прошепотіла вона. Хару провів пальцями по її спині. Губи сіпнулися в посмішці.

- Тому що хочу тебе торкатися, інакше ти просто не зрозумієш.

- Ти ж обіцяв…

- ...розповісти, - закінчив він речення за неї. - Я пам'ятаю. Але не зараз, Еміко. З тебе вже досить потрясінь.

- Мгм… - незадоволено промукала дівчина. - Знову ти думаєш, що я, якась скляна ваза.

Трохи зваживши все "за і проти" такої педантичної розмови, він все ж здався. Від розповіді він не втече, як би не старався. Можливо, вже час присвятити її хоч би в основні моменти його життя. Особливо ті, які відносяться до неї.

- Гаразд, але коротко. Тобі б людей допитувати... - пробубонів Хару собі під ніс. - У мого батька були досить… - вже на першій фразі він спіткнувся, але, зробивши черговий вдих, продовжив, - специфічні методи виховання. За кожну помилку я отримував покарання: шрам. З дитинства. Поріз, загашена об руку сигарета, пару разів навіть ніж наскрізь. Неважливо. Потім, - в горлі пересохло, і він глитнув, намагаючись повернути голосу твердість, - декілька спроб суїциду і селфхарм, як зараз модно говорити. Тоді Фудзіта назвав це "порожньою гарячою головою з вітром". Мати божеволіла від того, що відбувається. В той час ми ще і з одним з кланів вели війну за ринок одного з районів Токіо. Батьку було плювати на мої психологічні проблеми, аби я виріс гідним спадкоємцем і управляв його імперією так само жорстко, як і він. Це посилило тоді мою хворобу - екзему. Вона протікала в легкій формі, зараз теж, завдяки Фудзіті - нашому сімейному лікареві, проте наслідки залишилися саме на руках. Тому рукавички - постійні мої супутники. Я звик, і мені вони не особливо заважають.

Еміко приклала палець до його губ. Він відчув, як другою рукою Мацуура пробралася під його рукавичку двома пальцями, але не мала наміру зняти, лише злегка погладжувала центр долоні. Рубець, який батько залишив йому на згадку про Коу. Проткнув наскрізь своєю катаною і присягнувся перерізати горло Широ, якщо Хару ще раз не послухається його.

- Мені не осоружно, Хару, навіть приємно. Дуже. Адже це ти, - дівчина вимовила це дуже тихо, але вона була так близько, що він міг би прочитати по губах.

Глава пропустив вдих. Від відчуттів, як і тоді в ліфті, у нього злегка плавилися мізки, перетворюючись на подібність тофу. Хотілося продовжити мить, як можна довше. Ще секунду. Еміко продовжувала тримати його руку.

- Фей говорила, що знає твою маму.

Він спробував сфокусуватися на відповіді, поки її пальці ніжно обкреслили шрам. Від цієї дівчини йому вже точно не втекти. Дивлячись правді в очі – спроби у нього кволі, точніше максимально жалюгідні.

- Так. Вони були дуже близькі, як кузини, поки мати була при ясному розумі. Роки стресів, які підживлювали її нестабільний психічний стан, зробили свою справу. Батько зробив свій внесок, але не встиг добити власну дружину, тому що помер від раку, - він несподівано зупинився, усвідомивши, що видає Еміко інформації більше, ніж хотілося б. Тема сім'ї завжди була для нього раною, яка не гоїться роками, і кожна згадка лише розкривала рубець, який ледве затягнувся. Проте, можливо, на його одкровення вплинуло знання про минуле дівчини, що пережила не менше жахів за своє життя.

Тому вони зустрілися?.. Лікувати один одного тим, що зберегли.

- Мені шкода. Правда, - вона поклала свою прохолодну долоню на його щоку і злегка підвелася. Тепер їх очі були один навпроти одного. Пальці під його рукавичкою продовжували примушувати кров мчати швидше венами, від чого щоки злегка горіли, а у вухах шуміло.

- Спасибі. Це вже у минулому, - йому хотілося вже закінчити розмову, але Еміко явно поставила ще не усі питання.

- Ти ж не можеш просто забути. А з мамою. Ти з нею бачишся? - вона продовжувала пильно дивитися в його очі, ніби намагалася черпати відповіді звідти. Ніякого зілля правди не треба. Досить просто потонути в карих вирах, і слова самі злітають з його язика.

- Ні, та і сенсу немає. Вона мене не пам'ятає. Їй завжди п'ятнадцять, і у її світі я - незнайомець, що чомусь називає себе її Рінам.

Еміко мовчки схилилася і обійняла його, міцно стискаючи і поклавши голову на груди. Слова тут були недоречні. Така підтримка була дорожча звичайного сухого "Шкода". Слово, яке йому говорили стільки разів, а щиро - лише один відсоток людей. Хару прикрив очі, прислухаючись до рівного дихання дівчини.

- Спати? - у черговий раз запропонував він. Доклавши останні зусилля, щоб прибрати руку від торкань жіночих пальців, він зручніше обійняв Еміко.

Ніч для нього пройшла досить швидко, хоч і спав він занадто мало. Хару притискав Еміко до себе, не в змозі досі повірити, що йому через стільки часу вдалося добратися з кимось в стосунках до такої точки. Вважав, що так сильно відгородився від усіх, щоб не втягнути у своє життя чергову жертву, що стосунки стали для нього одноразовими. А тепер ним за такий короткий проміжок часу практично здатна керувати одна жінка.

Еміко під ранок відібрала його частину ковдри, завернувшись як в кокон і так, що виглядав тільки ніс, щось при цьому бурмочучи уві сні. Відбирати покривало назад Хару не став. Злякавшись, що вона замерзнула, сильніше притиснув до себе. Виявляється, навіть його ранок може бути добрим. Якщо новий день він зустрічає поряд з нею.

***

Атмосфера на балконі театру була, м'яко кажучи, напруженою. Здавалося, навіть повітря наелектризувалося при появі двох жінок. Енн з Агатою лише сухо привіталися і сіли в іншому кінці, не маючи наміру обмінятися і парою слів. Еміко нервово стискала та розтискала пальці, залишаючи трохи пом’ятої тканини чорної сукні, поки дивилася на початок балету, але коли на сцену вийшов Іріе, вона трохи не підскочила зі свого місця.

Хару стиснув коліно Еміко, зупиняючи нервове сіпання, за що отримав вдячний погляд. Він теж злегка нервував. Дивитися в очі Іріе... Думки мимоволі відносили його до Коу і моменту, коли він дізнався про її смерть. Йому хотілося вмити кров'ю усіх причетних, навіть тих, хто його про це повідомив. Світ тоді розсипався попелом, і в голові не було нічого, окрім жаги помсти і болю. Широ тоді буквально тримав його за руки, умовляючи остигнути і почекати, хоч і сам був готовий встати з ним пліч-о-пліч під кулі.

Іріе немов плив і літав по сцені, роблячи складні стрибки і змахуючи руками. Знав би він, що Тае, якому він зараз присвячував свій виступ, не здатний його подивитися і тепер ніколи не буде…

Хару відволікся на Широ, який доповів про підготовку вильоту і про повідомлення від Ічиро. Чергова хакерська атака, але цього разу такої сили, що вони ледве змогли відбити.

Грянули захоплені оплески, на сцену почали кидати квіти і м'які іграшки. Іріе потім пожертвує їх в дитячий будинок, якщо, звичайно, йому буде діло до усього цього після новин. Енн щось стискала в кулаку весь цей час. Лише до кінця виступу Іріе до пари приєднався Люк. Він вклонився Хару, видавивши ледве помітну посмішку і відвернувся.

До них мчався Іріе з букетами квітів в руках. За ним йшла його партнерка – прима сьогоднішньої вистави. Ребекка відразу випрямилася, побачивши Хару.

Еміко поряд з ним поводилася тихо.

- Еміко, ти прийшла! Спасибі величезне! - хлопець наблизився, проте зупинився на відстані близько метра. Дівчина сама підійшла до нього і злегка приобійняла, тому що між ними були букети квітів.

- Прийшла. Приголомшливий виступ. Тепер я розумію, чому усі так рвалися подивитися, - Хару відразу уловив її голос, що здригнувся, і те, як вона спеціально ухиляється від згадки Тае. Втім, це не допомогло.

- А де Тае? Я думав, він перший тут ганьбитиме мене при всіх, - хлопець витягнув шию, видивляючись серед натовпу свого нареченого. На його жарт ніхто не розсміявся, а напруга, що витала в повітрі, лише посилилася. До нього підійшла Енн, разом з Агатою та Люком.

- Ти молодець, Іріе. Знай, ти можеш завжди розраховувати на мою підтримку, що б не сталося, - сказав Хару. Він би хотів говорити не так сухо і більше, але Агата вже просвердлила дірку в його голові своїм поглядом, більше тієї, що залишається після кулі, випущеної з снайперської рушниці. Зараз не найкращий час, щоб дратувати Міллерів. Та і заради Іріе варто було відступити та не розпочинати перепалку, яка може вилитися в казна-що.

Танцівник здивовано підійняв брови, проте нічого не запитав, лише подякував. Хару тут же обхопив Еміко за талію, відводячи трохи далі, щоб вона менше чула. Він зовсім хотів покинути стадіон, але дівчина встала, як укопана, відмовляючись зрушитися навіть на сантиметр.

- Я зараз повернуся, - Мацуура спробувала м'яко вивільнитися з його хватки, але він не дозволив.

- Еміко, ми йому зараз не допоможемо, - Фукубара знову спробував її відвести. Танцівниця продовжила упиратися.

"Що за жінка така? Коли вона зі мною хоч раз погодиться"?

- І що? А раптом?

- Що за звичка заперечувати кожне моє прохання? - Хару намагався говорити рівно і хотів було упіймати її за руку, але Еміко немов кішка ухилилася від нього і підійшла ближче до групки людей. Охорона мовчки споглядала за їх тихою колотнечею. Потилицею відчував глузливий погляд Широ. Ну-ну, подивимося, як він з Юї заспіває.

Хару теж рушив вперед за нею, але охорону залишив на місці.

До них донеслися обривки діалогу.

- Що ви верзете?! Він розіграти мене так вирішив?! - завжди спокійний та урівноважений Іріе, виховання якого не дозволяло навіть голос підвищувати, зараз кричав на людей і відкрито демонстрував свої емоції. Очі хлопця метали блискавки.

Енн щось тихо сказала, Кора ствердно закивала, проте особа Іріе ще більше спотворилося від злості, а очі заблищали від сліз, що виступили. Люк вийшов вперед і хотів було взяти танцівника за плечі, але той його грубо відштовхнув так, що той ударився об стілець. На підлогу посипалися квіти, які чорноволосий хлопець тут же розтоптав, не звертаючи на них уваги.

- Навіщо ви мені брешете?! Він обіцяв прийти до мене на виступ. Він був для нього! Де Тае?! Де мій наречений?! - він все поривався кудись, хоча явно не особливо розумів куди. Партнерка поклала руки йому на плечі і стиснула, після чого твердим голосом попросила заспокоїться. Його перехопив Люк, а Енн продемонструвала йому щось на долоні. Можливо, ту саму річ, яку Міллер стискала весь цей час.

Іріе протягнув тремтячу долоню і жінка переклала на неї те, що тримала.

Еміко відвернулася і наблизилася до Хару.

- Там обручка... - по її щоках потекли сльози. Вирішивши, що їй вже досить дивитися, він знову повів дівчину до виходу. До них доносилося ридання з криком, від якого закладало вуха.

Так звучить смерть.

Він вже давно це зрозумів. Ні звуки пострілів, ні передсмертні крики не є звуками смерті. Це завжди плач тих, хто втратив. Крик тих, кого залишили жити без рідної людини. Лише із спогадами, які супроводжуватимуть усе життя, забезпечуючи вічне чистилище. Тебе немов занурюють в кратер вулкана, примушуючи горіти живцем, але твоє тіло ціле та неушкоджене. Агонія лише всередині, але від неї хочеться здирати з себе шкіру і лягти в одну могилу з людиною, що померла, аби усе це припинилося.

Хару кожного разу згадувалася таблиця з мірою болю, де поряд з кожним рівнем знаходилося припущення про те, з чим його можна порівняти. Перше місце за ступенем тяжкості займав біль від втрати близької людини, а саме чоловіка або дружини. Простіше живцем горіти на вогнищі, ніж переживати таке. Нескінченні круги Пекла. Чорнота. Світ розколюється навпіл, як і ти сам.

В аеропорту їх вже чекав підготовлений літак.

- Ти ж допоможеш йому? - голос Еміко був надломлений. Та і заговорила Мацуура лише коли вони піднялися на борт. До цього дівчина лише схлипувала в машині, продовжуючи стискати його долоню.

Так багато плаче. А все тому, що зв'язалася з ним. Від цього він почував себе останньою мерзотою.

- Так, я обіцяв. Але моя компенсація не воскресить йому коханого, і він зараз точно не про це думає.

- Спасибі, - вона поклала голову йому на плече.

- За що?

- За те, що дозволив мені бути поряд з тобою.

Хару провів рукою по її плечу.

- Ти ж знаєш, що я скажу тобі те ж саме?

***

Токіо зустрів їх заходом, що палахкотить. В аеропорту вони з Еміко розділилися, адже йому треба було терміново потрапити до Окави, який написав, коли вони підлітали до міста, а потім провести екстрену нараду зі своїми людьми.

Еміко взяла з нього обіцянку подзвонити, як тільки він звільниться.

До балу залишалася мізерна кількість часу, і відкликати запрошення зараз украй безрозсудно. Показати, що клан Фукубара боїться власних партнерів? Нісенітниця і дурість. Це він виключив відразу.

Хотіли бал? Вони його отримають. Але якщо він учує провокацію з будь-якою із сторін, то відомий бал Сатани стане не літературною вигадкою, а справжнісіньким, і нехай тих, хто зіпсує йому і Еміко вечір, бережуть боги.

По телефону Хього нічого толком не повідомив, лише після закінчення розмови прислав адресу свого заміського будинку. Колеса машини зашаруділи по гальці, під'їжджаючи до сучасного особняка з обгородженою територією. Убрання саду відрізнялося простотою і стриманістю: ніяких скульптур і мармуру, як було у Фальконе. Назустріч вийшов сам хазяїн будинку у своєму улюбленому предметі гардероба, з яким він, здавалося, не розлучався ніколи: хаорі з ірисами.

- Ласкаво просимо. Хотів би я приймати гостей з більш мирних причин, тому молюся про таке благословення. Як там Шанхай?

- Окава, радий бачити, - якудза схилили голови, - Шанхай на місці. Є, про що розповісти, і не обіцяю тобі приємну розмову.

- Значить, не лише у мене не задалися останні два дні? Стає все цікавіше. Бентен, - трохи голосніше сказав Хього.

За спини хазяїна будинку вийшла дівчина з такою ж незвичайною зовнішністю, як і її ім'я. Чорне волосся нижче лопаток було прикрашене білими пасмами. Великі чорні очі з довгими віями відливали сталевою холодністю. Та і сама вона виглядала досить строго у своєму білосніжному костюмі, який підкреслював її оливкову шкіру, і з планшетом в руках, ніби готувалася відразу записати все за босом.

- Окава-сама, - Бентен низько вклонилася, а, розпрямляючись, не втратила можливості окинути оцінюючим поглядом усю охорону Фукубара.

- Ми вечерятимемо в кабінеті. Принеси, будь ласка, документи, які я просив. І Ріна… - задумливо протягнув чоловік, декілька знервовано сіпнувшись до телефону.

- Я передала їй ваші побажання, вибачення і подарунок. Все зроблю, - вона знову низько вклонилася і віддалилася вглиб особняка, голосно стукаючи шпильками.

- Цікаві співробітники. Вибір імені, досить... - Хару, забарившись, намагався підібрати вдаліше слово для ситуації, - своєрідний.

- Вона виправдовує своє ім'я, - Хього не стримав посмішки. Він явно чекав такої реакції від своїх гостей. - Батьки Бентен були фанатиками, але досить впливовими. Вона хафу, а ти знаєш, як можуть ставитися до таких у нас, - він значуще підняв брову.

- Чи мені не знати осуду, - гмикнув глава якудза. - Але я подумав про інше. Чи не пов'язана вона, випадково, з одним бізнесом?

- Я зіткнувся з цим значно пізніше. На жаль або на щастя. Романтичних ноток в подібному значно менше, ніж показують в кіно, - в голосі не було і краплі смутку, швидше, констатація факту. - А щодо бізнесу ти правий. Але він вже не належить її сім'ї у зв'язку з подіями семирічної давності в Індії. Тому Бентен працює на мене.

У просторому кабінеті, виконаному в контрасті темних і світлих тонів, вже була накрита вечеря за низьким столиком. Хього любив різні традиційні штуки, але рівно до того моменту, поки вони не грають на шкоду йому. Все ж він відмінно б прижився в клані, але з його нейтральністю справи вирішувати простіше, не ставлячи під удар такого корисного союзника.

- Мені нещодавно привезли хороше вино з П’ємонта. Підсолодить нашу гірку розмову, - Хього налив бордовий напій в широкий винний келих Хару, а другою рукою передав йому теку.

- Що тут? - Фукубара, проте, відразу відкрив і почав вивчати документи.

- Справа, яку на мене завели. Почну, мабуть, із самого початку і з причини, чому я запросив тебе. Позавчора ввечері до мого клубу увірвався спецназ і детективи з ордером на обшук. Природно, нічого не знайшли, окрім пари дрібних бариг, до яких я не маю ніякого відношення. Вони торгують - я прикидаюся сліпим і глухим, як і завжди. Клуб опечатали, а мене відвезли на допит. Намагалися мені повісити наркоторгівлю та співробітництво з якудза. Погрожували, - губи чоловіка скривилися в глумливій посмішці, - причому дуже бездарно. Не знаю, хто їх наймав, але нахил був на тих людей, хто ніяк зі мною не контактував раніше в поліції й інших правоохоронних органах. Поглянь. Там твої фото. Але мене більше збиває з пантелику така розхлябана та безглузда операція по стосовно мене. У них там сталася жорстка ротація, але я сумніваюся, що "я тупий і недалекий, буду просто предметом декору вашої команди" - найважливіший пункт в резюме нових співробітників.

Хару відкрив теку, забиту різними виписками, доповідями і фотографіями. На деяких знімках і справді був він, щоправда, зробили їх роки два тому. Звичайна справа. Його не пасе тільки ледачий.

Проте, його притягнув останній листок з невеликою доповіддю.

"До цього часу знаходиться у відносинах з дівчиною, на ім'я Еміко Мацуура, яка працює на Хього Окава. Можливо дівчина є зв'язковим між ними (???) Взяти на контроль. Рівень небезпеки – помірний".

Глава різко закрив теку і влив в себе келих вина. Варитися у своїх чорних справах з обізнаними людьми - це одне. Але втягувати в усе це Еміко. Навіть не втягувати... Він вже затягнув її у свій світ рівно в той момент, як прийшов до неї в гримерку з букетом квітів і запрошенням.

- Нас намагаються зв'язати, а ти засвітився, - продовжував Окава. Він виглядав розслабленим, тільки погляд, похмурий і серйозний, видавав стривоженість. - Через неї, - спеціально зробив акцент чоловік.

- Я не дозволю цим тварюкам вмішувати Еміко. Тільки через мій труп, що теж їм не на руку, - він гидливо поглянув на теку. Його смерть зараз точно нікому добре не зробить. Деякі люди з уряду втратять фінансування і залишаться ні з чим, а його клан втратить главу, що розлютить не лише їх, але і інших якудза, які виявляться під ударом. З кожним замахом він вибудовував свої справи так, щоб його смерть зашкодила, в першу чергу, його вбивцям, і він потягнув би за собою величезну частину зрадників, але щось він все одно упустив.

- Мене більше хвилює така велика кількість інформації про нас. Коли б не Еміко. Студентка, яка явно не належить до кримінального світу. Лише дівчина. Яка їм різниця, з ким у тебе стосунки, якщо вони ніяк не впливають? - задумливо говорив Окава. Він повільно перемішав вино в келиху. – Чи все ж починають впливати…

- Звідки ти це дістав, і як тебе відпустили? - несподівано запитав Хару.

- Тільки не починай підозрювати мене та шукати ворогів не там, - Хього навіть не поворухнувся. - Просто зв'язки з потрібними людьми та хороші адвокати. Це лише копія справи і, можливо, не всієї, як бачиш. Але я сумніваюся, що мені дозволять розслабитися. Клуб відновить роботу, проте мені доведеться бути обережніше. Якщо не відкриюся - подумають, що я втік, і підозри тільки зміцняться. Так що робитимеш з балом?

Але Хару не почув питання. Здогадка, за яку він все ніяк не міг вхопитися, крутилася в голові. Багато збігів. Він покидає Токіо, і тут здійснюють наліт на клуб "Едо". Потім намагаються активно зламати його файли. Здійснюється замах людьми Кіанга, але сам бос ні слухом, ні духом про це. І головним призом в цій вікторині виявляється сильна зацікавленість їх з Окава справами. Хтось намагається знищити клан Фукубара не лише зовні, але і зсередини.

- Так що з балом? - повторив своє питання Хього.

- Він буде. Раджу не спізнюватися.

- По очах бачу: у тебе план, на обговорення якого однієї пляшки не вистачить. Сподіваюся, він сумісний з моїм.

- Тобі не сподобається. У мене є дуже хороший знайомий…

***

Перше, що Хару отримав від Фудзіти замість вітання - це удар стетоскопом по хворій, після нічної пиятики з Окавої, голові. Потираючи забите місце, він дивився, як та ж доля наздогнала і Широ. Тільки тут, в кабінеті у сімейного лікаря, вони вдвох почували себе хлопчаками, що нашкодили та отримували догану за кожну витівку. Правда, в їх роки і з їх родом діяльності такого роду відчитування були в радість: адже є, на кого накричати, а, означає, все не так і погано.

- Ви що, дурили, зовсім там страх втратили і вирішили позмагатися в тому, хто більше дір в тілі отримає? Ти мені чому Еміко не привіз? А ти? Шити розучився? - Фудзіта міряв кроками свій кабінет, який більше нагадував приймальню в лікарні своєю стерильністю, білими стінами і яскравим освітленням, що випалює очі. Навіть канапа була, на якій і влаштувався Широ. - Нічому життя не вчить. Розслабилися зовсім. Бізнесменом себе відчув, а тобі дуло до голови приставили. Думаєш, всі такі доброзичливі?

- Я все вирішу, - Хару відразу пригнувся, чекаючи, що зараз в нього запустять чимось після таких слів, але обійшлося.

- Я, я. Ти ніби не дурень, а поводишся, як хлопчисько. Гаразд, вирішити-то ви вирішите, але Еміко мені покажи. Стільки тріщав про неї, а так і не привіз. Бідна дівчина. В мене для неї є вітаміни і треба перевірити чи не сильно вона там забилася, бо ти досі не отримав гарного наганяю. Натерпілася там. А своє "я" ти прибережи панночку свою вражати. Нікому воно тут не треба зараз, думати треба разом.

Хару стиснув руку в кулак, але притримав свій уїдливий коментар. Фудзіту він поважав і почував себе його сім’єю. Широ, здавалося, ось-ось засміється, але сивий чоловік позбавив його можливості продовжувати веселощі, почавши робити перев'язку, грубо схопившись за рану, від чого той зашипів. У кабінет постукали, і на порозі з'явився Юкі у своєму, здавалося би, незмінному пальті й окулярах, але без Ічиро. У їх айтішника пішла майже третя доба без нормального сну через боротьбу з кібератаками на систему.

- О, прекрасно, мінізбори. До балу майже все готово, залишилося лише причесати всіх і насолоджуватися, але поки що, - він розгорнув до Хару свій планшет, - ми продовжуємо бідніти, і скоро доведеться продавати свої яхти.

- Перестань, Юкі. Ти не вперше бачиш таке падіння наших акцій.

- Ну, цього разу глава живий. Мені це все як ножем по серцю. Краще я займусь вашими костюмами та вип’ю пляшку найдорожчого шампанського, яке тільки знайду в найближчому магазині. Сподіваюся, Еміко мені не відмовить.

- Залиш її сьогодні, - строго відрізав глава, і Юкі здивовано на нього втупився. - Всі. Залиште її.

Широ з Фудзітою теж втупилися на Хару, але частково з розумінням.

- Навіть Еміко позбавили. Настають темні часи… - пробубонів собі під ніс фінансист, ховаючи планшет.

- Будеш розводити паніку – відсторонимо від балу і підготовку завершу я, - тут же обірвав його Широ.

Юкі закотив очі і впав на невеликий диван, закинувши ногу на ногу.

- Ніякої паніки, тільки втрата мільйонів і проблеми з усіх боків. Я на Новий Рік просив в храмі, щоб цей рік був таким, що зриває дах і багатим на події. Мене Ебісу не так зрозумів. З тобою, Широ, на балу ми тільки по мішенях будемо стріляти і дивитися вовком на кожного гостя. Це удар по моїй репутації.

- Ти просив удачі у бога селян, ось і працюй тепер відповідно. Ну, або він і правда глухий і почув, що треба у прямому розумінні "знести твій дах", - губи Хару розпливлися в посмішці, а Широ пирснув від сміху. Юкі обвів їх скривдженим поглядом.

- Ось вам і булінг молодших усередині компанії. Вбивчий розрив між різними верствами населення. Ніякої жалості і поваги до моєї творчої натури, яка страждає від емоційних гойдалок важкого життя японця, знехтуваного своїми близькими людьми, - він театрально зітхнув. Поки Хару з Широ вже сміялися, Фудзіта додав в колекцію третього потерпілого від своєї "наднебезпечної" зброї, отримавши те, що у відповідь пхикає "за що?.." Юкі потер забиту голову.

- Я все ще твій куміте.

Хлопець схилив голову.

- Складно забути, бос. Гаразд, піду пограюся на біржі, може, виграю нам декілька мільйонів на перший час. Переговорю з поляками, вони хотіли купити наш товар. І все одно мені треба до Еміко. Мене пустять до великої пані чи там запис, як до поцілованих Аматерасу?

- Не блазнюй, - Фудзіта знову пригрозив стетоскопом.

- Завтра можна, якщо, звичайно, Еміко буде згодна, - спокійно відповів Хару.

- Все, почув тільки "можна". Спасибі, бос, - він схопився на ноги і вилетів з кабінету кулею.

- Якби я не знав, що він заручений з Ічиро...

- У Юкі з'явилася нова жертва для його модних збочень. Ічиро вже відпрацював своє, - спокійно відповів лікар, але його очі іскрилися веселощами. - Нехай, ніхто від цього не страждає, навіть навпаки. А тепер розкажіть мені подробиці того, що сталося з Кіангами, і чому ми опинилися в цій точці неповернення? Я ж знаю Уія і Фей вже давно.

Хару відвернув звук повідомлення, поки Широ коротко описував ситуацію.

Еміко 09:41am

"Ти не передзвонив".

Абсолютно загубившись в часі, він подивився на годинник. Прикусив губу, щоб стримати занадто емоційну лайку.

Хару 09:42am

"Пробач. Всю ніч був зайнятий. Як мені спокутувати провину?"

Еміко 09:43am

"Я сьогодні виступатиму, лише один номер. Можеш приїхати :)"

Точно, він і забув, що Хього відкриє клуб "Едо" сьогодні. Він, звичайно, заборонив усім наближатися до Еміко, але ж на нього наказ не поширюється. Тим більше у нього є запрошення. Все чесно.

Хару 09:45am

"Заберу тебе сьогодні".

***

Клуб виглядав як завжди, без яких-небудь ознак нальоту спецпідрозділу на нього. Хазяїн "Едо" не з'являвся на очі, але його стіл все ж був зарезервований. Охорона розійшлася по периметру, троє людей залишилося поряд з главою Фукубара. Сьогодні в питаннях безпеки сперечатися з Широ не став. До столика підійшла Юї з блокнотом в руках.

- Здрастуйте, - дівчина чемно вклонилася, і її погляд затримався на Сато трохи довше, ніж на інших. - Що питимете? Бос передав, що скоро приєднається до вас, і що перші два напої його коштом.

Вона закинула за спину копицю світлого волосся, приготувавшись слухати.

- Віскі з льодом. Поки все. Еміко тут?

Вона швидко записала у блокнот коротке замовлення і, трохи подумавши, ствердно кивнула.

- Скоро почнеться виступ. Відпочивайте, - вона знову вклонилася.

- Широ, - Хару кивнув, і Сато, зрозумівши його без слів, рушив за дівчиною до бару.

Еміко 11:21pm

"Забула сказати. Ран сьогодні знайшла в наших дверях в гуртожитку записку. Вона від якудза. Нагадують про час виплати боргу".

Хару стиснув зуби ледве не до скреготу.

Хару 11:22pm

"Покажеш мені по дорозі додому. Збирайся".

Він вже піднявся, щоб йти, але наступне повідомлення змусило його сісти назад на місце і випити склянку віскі до дна. Він безперечно не доживе до того моменту, коли Еміко відразу скаже йому "Так", не висуваючи умови або не намагаючись продовжувати наполегливо гнути свою лінію. Особливо, коли це загрожує її безпеці.

Еміко 11:23pm

"Я виступлю. Мене скоро виженуть зі студії такими темпами. Потім відразу поїдемо. Обіцяю, що відвезеш мене додому".

Хару 11:24pm

"Відразу зі сцени в мою машину"

Замість Юї біля столика з'явився Окава. Він був чимось невдоволений. Завжди зібране в хвіст волосся було цього разу просто заправлене за вухо і прикривали половину обличчя. Хазяїн клубу тримав в руках пляшку з віскі і ще одну склянку.

- Приєднаюся? - Окава вказав на місце навпроти. Хару згідно кивнув, і чоловік впав на канапку.

- Проблеми?

- Жінки, - приречено протягнув Хього.

- У тебе купа танцівниць, не дивно.

- Одна. У мене проблема з однією. Мені простіше проганяти через себе наркотрафік, відмивати гроші і відбиватися від поліції, причому одночасно, ніж просто довести щось одній єдиній жінці, що тримає вдома натовп отруйних слизьких тварин, від виду яких мене кидає в холодний піт, - Окава уперше так нарікав на своє життя перед ним. - А Бентен їй підіграє! І це ще сестра не включилася в цю тусовку, але тоді можете мене відразу поховати, бо цієї тріади не витримає ні моє серце, ні моя голова, ні Токіо загалом…

- Розумію. Більше, ніж ти думаєш, - Хару приречено перевів погляд на сцену, де приглушили світло, а потім все занурилося в лілову напівтемряву.

Глава видихнув, коли побачив її закрите вбрання. Довгі рукави і навіть довгі штани. Проте недовго він радів. Тільки Еміко почала танцювати, штани, завдяки розрізам чи не до пояса, різко перетворилися на ілюзію, виставляючи стрункі ноги у вигідному ракурсі. На додаток до всього, ще і виявилися напівпрозорими, як і верхній топ. Яскраво-червоні стріпи виділялися на тлі сценічного костюма, ще більше привертаючи увагу до відкритої частини тіла.

Та хоч мільйон разів він подивиться на її танці, все одно не звикне і сидітиме, як якийсь відморожений. Віскі пішло не в те горло, коли вона розтягнулася в шпагаті уздовж жердини, а потім спустилася на підлогу, вигинаючись немов кішка і спокусливо посміхнувшись натовпу. Хару закашлявся. Окава без краплі кепкування з розумінням поплескав його по спині.

- До речі, трохи не забувся, - він витягнув складений вчетверо листок, - тут те, що ти просив.

Записка тут же зникла в кишені штанів. Хару при цьому відірвав погляд від сцени лише на секунду, продовжуючи спостерігати за дівчиною, що пурхала на жердині. Він ослабив краватку, а у вухах зазвучали її стогони. Усередині нього збудження боролося із злістю, що накочує, через те, що він не єдиний, хто зараз дивиться на неї. Це почуття скребло кігтями, роздражнюючи і спонукаючи зараз же схопитися і стягнути свою дівчину з сцени. Він залив в себе ще трохи алкоголю.

Світло поступово почало гаснути, поки не занурило залу повністю в темряву. Еміко зникла з сцени, і Хару, попрощавшись з Окава, рушив до виходу.

Еміко, як і обіцяла, відразу після виступу опинилася в машині, накинувши на себе лише куртку і перевзувшись в черевики.

- Ти лаятимеш мене? - обережно запитала вона, поки Хару зосереджено укривав її теплим пледом.

- Ти ж не маленька. Але я злегка... - він намагався підібрати точніше слово, що описує зараз його моральний стан.

- Гнівишся? Вибач-вибач-вибач, - заторохтіла танцівниця, склавши долоні в молитовному жесті і закривши очі, - я правда хотіла відразу написати. А потім мене відвернули. Пара почалася, потім Ріна і викладачка... Забула. Згадала прямо перед виступом. Просто давно вже звикла до цих їх повідомлень.

Хару схилився до неї, і Еміко розплющила одне око. Він ласкаво опустив її руки і поцілував. Зараз йому потрібна тільки вона. У носі тут же залоскотало від вишневого запаху помади. Дівчина відповіла майже відразу, трохи відкривши губи. Він сп'янів ще в клубі, далеко не від алкоголю, а тепер і зовсім загубився у просторі та часі. З кожною їх зустріччю стримуватися було все складніше. Зарився рукою в довге волосся кольору нічного неба. Голова крутилася.

Поцілунок обірвався. Ледве його свідомість зробила спробу воскреснути, Еміко опинилася у нього на колінах. Їздити з охороною безперечно зручніше, адже його руки замість того, щоб рулювати, відмінно можуть влаштуватися на стегнах дівчини. Знову торкання губ. Помада зовсім розмазалася, залишаючи яскраво-червоні мазки на обличчі у обох. У салоні стало занадто спекотно, немов він потрапив на гарячі джерела.

Машина зупинилася біля будинку Еміко, і Хару неохотно відсторонився, продовжуючи тримати її у своїх обіймах. Дівчина смикала його за ґудзики сорочки, але вони ніяк не хотіли піддаватися її тремтячим пальцям.

- Забув сказати, що виступила ти приголомшливо. Відразу перестав злитися, тому що був зайнятий пошуком закритих частин тіла.

Еміко широко посміхнулася і стукнула його пальцем по носу.

- Ти не подзвонив. Але ми квити, так що тобі пощастило сьогодні.

Від ніжного голосу серце пропустило удар.

- Що ж, сьогодні удача на моїй стороні, - він потерся носом об її щоку і знову повернув собі серйозний вид. - Покажи записку, яку тобі залишили. Долоні в порядку?

- Нудний. Все нормально, - буркнула Еміко, але все-таки не стала опиратися і просто віддала папірець з надрукованими буквами. Після продемонструвала свої порізи. Не побачивши нічого, що викликало б занепокоєння, Фукубара задоволено кивнув.

- Нудний, тому що старий, - не втративши можливості, зіронізував він, поки читав текст.

"Тік-так. Біля гуртожитку в сміттєвому баку студентського кафе. Чекаємо. Не запізнися".

- Сам собі таке придумав? - Еміко немов не звертала уваги на записку. Проте Хару пропустив питання повз вуха. План в голові зрів вже давно. Вони стежать.

- Ми повернемо їм гроші. Усю суму. Я хочу зустрітися з цими упирями, - він зім'яв папірець і поцілував дівчину в лоб.

- Що? Але ти говорив, що вони зацікавляться.

- Так. Мені треба їх виманити. Ти розумієш, що вони за тобою стежать? - він потер перенісся. - Послухай, якби їм потрібні були просто відсотки, вони б не заморочувалися і відправили повідомлення або знайшли тебе особисто. Вони знають, що ти не живеш там, але сюди вони не прийдуть. І про телефон знають. Мені це не подобається. Широ не може ніяк вийти на них. Значить, людей постійно міняють, а свідків вбивають.

- А якщо вони прийдуть за татом? - очі Еміко почали розширюватися від жаху. - Вони прийдуть за ним! Він сказав... - вона несподівано затнулася, а Хару тут же подивився на неї з підозрою. - Вони сказали, що папа платитиме за мої промахи.

- Еміко?..

- Я переживаю за нього. Він усе життя, скільки себе пам'ятаю, живе в постійному страху.

- Я пропонував його забрати і сховати.

- І що? Як я йому поясню все? Ось мій хлопець якудза, він допоможе тобі врятуватися від інших якудза, - вона почала задихатися. - Мені треба. Треба на повітря. Тут задушливо, - танцівниця схопила куртку і вибігла з машини в холодну ніч. Хару вийшов за нею.

Еміко міряла кроками відстань від тротуару до огородження і важко дихала, притиснувши руку до серця.

- У тебе панічна атака починається. Давай, я допоможу. Подихай, подумай про хороше, - він схопив її за плечі, зупиняючи, і нахилився до неї, - глибше дихай. Заплющ очі. Все добре. Всі у безпеці. Твій батько у безпеці. Мила, слухай мій голос.

Мацуура вхопилася за його талію і повторювала за ним глибокі вдихи. Небезпека минула, коли дівчина розтискала пальці і дозволила себе обійняти. Він торкався губами її волосся.

- Вирішимо все після балу, добре? Зараз не час починати дратувати осине гніздо. Твого батька теж доки не тривожитимемо, інакше можемо спровокувати їх і можемо не встигнути. Завтра відвезу тебе до себе. З тобою дехто хоче познайомитися, і Юкі не терпиться вже тебе побачити.

- Угу, - Еміко притискалася щокою до його грудей, - залишишся?

"Ні, тому що я зжеру тебе вночі, або доведеться приймати холодний душ щопівгодини".

- Так, якщо хочеш.

"Мізки я пропив, а сигарети не взяв".

- Хочу.

- Ти не залишаєш мені вибору. Можна розцінювати це як викрадення глави. Але я твій хлопець, тому все цілком законно. Ти ж серйозно це сказала?

Еміко кілька разів кліпнула, немов почула щось, що її дуже здивувало.

- Ти викрадаєш мене з клубу, а я тебе прямо посеред вулиці, - в голосі звучала посмішка. - Якщо ти серйозний до мене, - вона тут же принишкнула. Затурбувавшись, що налякав її своїми питаннями, вирішив просто промовчати і перестати давити.

Чи серйозний він?.. Йому здавалося, що відповідь лежить на поверхні. Тому він і тут, підіймається в її квартиру заради чергової ночі в її обіймах. Щоб просто кутати у свою ніжність. І не потрібні усі ці вульгарності, що дозволяють собі коханці в пориві пристрасті. Йому і так було добре, бо вже давно забувся про такий комфорт.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.