Частина 12. Початок кінця (Хару)

Чи то в Хару трапилися звукові галюцинації, чи справді почувся тріск, наче відколовся шматок льоду і не шаленій швидкості мчав гострою частиною йому в горло. Вже не перший удар по його репутації на очах Еміко.

Сільвія... Поводиться, як і в минулому: ні краплі збентеження, та ще й любителька помітити свою нову іграшку. Тільки він не її коханець і навіть не колишній. Вони і бачилися настільки давно, що Хару навіть не згадає.

— Сільвія, ти забула згадати слово «колишній» і уточнити, що заручини так і не відбулися, — сухим тоном відповів глава.

Італійка хихикнула і відкинула копицю кучерявого волосся за плече, грайливо закусивши нижню губу, зовсім не хвилюючись, що зітре помаду. Сільвія окинула оцінювальним поглядом Еміко.

— Noioso, — вона надула губки, що виглядало навіть мило, якщо не врахувати, скільки їй років, і провела долонею по плечу Хару, — просто не згадати слово японською. Еміко, mio caro, tu sei cosi carina.

— Сільвія, наполегливо прошу, говори англійською хоча б, — він намагався стримати роздратування. А від погляду Еміко його кидало в холодний піт. Сьогодні йому не світить пристрасної ночі та слів про кохання, навіть якщо виживе.

— Рада знайомству, Сільвіє. Завжди приємно бачити давніх друзів Хару… — Мацуура на долю секунди запнулася, знову обдарувавши важким поглядом чоловіка, — в неформальній обстановці. Надовго зупинились у нас в Японії?

Від її ввічливості у Хару зводило зуби. Таким тоном можна виносити по життєві вироки.

— Так, я любити… люблю ресторан Хару. Він такий милий і затишний,— вона ніби й не помічала напруги, що повисла в їхній невеликій компанії і продовжила балакати. — Я тільки недавно повернулася з Сейшелів, не в курсі багатьох новин, але подейкують у вас тут стало веселіше. Жаль пропустила бал Хару, а все через татка. Ти ж нова управляюча?

На цих словах терпіння Хару дало тріщину. Потрібно закінчувати театр абсурду від чудної Сільвії, інакше станеться непоправне і йому знесуть голову. Еміко до його горла добереться першою, потім дон Рінальді. Якби він отримував кожен раз по сто єн за те, вже б назбирав на якийсь будинок на відшибі Кюсю.

— Сільвія, Еміко — моя дівчина, — холодно відповів Хару замість танцівниці, — sarebbe così gentile da interrompere il suo concerto, — він намагався сказати це якомога м'якше, розуміючи, що Сільвія будь-якої миті може спалахнути, і ні про яку угоду з її батьком не буде й мови, а втрачати зараз партнерів — удар нижче пояса для його бізнесу та шлях у нікуди. Нехай дочка і легковажна, але дон Рінальді здатний знищити будь-кого, хто хоч криве слово скаже у бік маленької розпещеної принцески. Навіть змирився з її одвічними пошуками «себе», йогою на далеких островах і четвертим розлученням із черговим бідолахою. Небагато він втратив після зриву заручин.

— Нехай так, — байдуже знизала плечима Сільвія, але раптом знову пожвавішала, — так у вас тут appuntamento? — кокетливо підморгнула вона Хару, але той навіть бровою не повів і просто подав Еміко руку, притягуючи дівчину до себе. Потрібно попросити Аяме поступитися кабінетом, щоб букетом троянд, який він завчасно захопив, його били хоча б не за всіх. Ще й із шипами.

Запам'ятати на майбутнє: по-перше — просити обрізати шипи на трояндах; по-друге — зустрічатися з колишніми на нейтральних територіях; по-третє – організовувати побачення десь на нейтральній території, щоб їх не знайшли. Та й загалом знищити будь-яку інформацію про те, з ким він спав за все своє життя. Не те щоб послужний список дивовижний, але трохи встиг зібрати.

— Я із задоволенням зустрінуся з тобою, Сільвіє, але в інший час. Думаю, ми днями побачимось у твого батька, як тільки він відпочине після дороги.

— Ах, тато… Ви зачинитеся в кабінеті і не дасте мені слухати ваші таємні розмови про бізнес. Але якщо вже я тут зайва...

Хару відчував нігті Еміко, що впивалися в піджак, ніби вона ось-ось проткне його, а потім сорочку, поки не добереться до його вен. Не можна ж бути настільки невдалим у любовних справах. Чи це плата за бізнес-успіхи? Так і вони зараз гірше не може бути, наче його прокляли.

Ще й Сільвія лише підливає олію у вогонь. Він і так місяць боявся зробити зайвий рух, щоб не злякати Еміко. Хоча варто визнати, що часом спроби були досить вбогими… Навіть якщо згадати момент, коли він не хотів розкривати правду, що він якудза.

— Мої хлопці відвезуть тебе.

Сільвія широко посміхнулася.

— Не варто, grazie, я взяла з собою татових хлопчиків. Але обіцяй, що ми поговоримо. Я дуже сумувала за твоїми нудними розмовами. До зустрічі, Еміко. Впевнена, ми потоваришуємо, — вона весело махнула рукою і послала обом повітряний поцілунок, після чого пішла, залишивши по собі купу проблем для Хару.

— Повечеряєш спершу, перед тим як спопелити мене? — обережно спитав чоловік. Еміко мовчки сіла за стіл, але до меню не торкнулася.

Його б воля, Сільвія навіть на порозі не з'явилася. Хто ж знав, що вона раптом ув'яжеться слідом за своїм батьком через нудьгу. Та ще й ігри свої затіяла прямо в Токіо в найневдаліший момент. Чим їй не вгодили інші двісті п'ятдесят країн світу?

— Так чому Сильвія представилася твоєю нареченою? — голос Еміко був настільки крижаним, що здавалося, міг заморозити навіть вершину Фудзі-сан. Можливо йому зараз встромлять вилку в око.

— Давня неукладена угода. Мій покійний батько хотів зміцнити свої позиції у справах, тому вирішив одружити мене, але все зіпсувала Сільвія. Вона втекла зі своїм нареченим до Ірландії. Потім кудись зникла з радарів, я не дуже цікавився. Доходили лише чутки про її пригоди.

— І у вас нічого не було? — недовірливо запитала Еміко.

— Думаєш було? — Хару хмикнув. — Сільвія не на мій смак. Вона надто…

— Рівня тобі? — дівчина не змогла приховати образу в голосі. Хару потягнувся до її долоні, але Еміко прибрала руки під стіл, уникаючи контакту.

— Ти ревнуєш? — здивовано спитав він.

— З чого ти взяв? Мені дуже приємно знайомитися з твоїми колишніми, — між брів у Еміко з'явилася складка від невдоволення, — тільки от, будь ласка, оголоси весь список своїх зустрічей з вдалими та невдалими нареченими, щоб я не виглядала ідіоткою перед ними.

До них уже прямувала офіціантка, але Хару негативно хитнув головою від чого дівчина поспішно зникла з поля зору. Еміко почала вставати з-за столу, голова пішов за нею, не бажаючи залишати конфлікт у підвішеному стані.

— Вибач, у мене зник апетит і романтичний настрій. Хочу повернутися додому.

— Приділи мені ще п'ять хвилин, будь ласка. Але не тут.

Він уже залишив спроби взяти її за руку або якось доторкнутися, розуміючи, що лише посилить своє становище. Починати стосунки зі сварки — не найкращий варіант старту, і це може відгукнутися йому надалі досить неприємними наслідками. Настільки самовпевнений, що вірить у їхнє спільне майбутнє… Подумає про це на дозвіллі, коли його випхнуть з квартири.

«Браво, Фукубара. Ти, як завжди, на висоті. На висоті самої високої гори на дні океану».

— Добре. Лише п'ять хвилин.

Він смикнув куточком губ посміхаючись. Перша маленька перемога і промінчик у надії у здавалося б безвихідній ситуації.

Пара опинилась у коридорі, де розташувалися службові приміщення: кухня, склад, роздягальні, і чоловік постукав до одного з кабінетів. На порозі з'явилася жінка у строгому чорному костюмі з накрохмаленою сорочкою та з мінімумом макіяжу.

— Пане Фукубара. Пані Мацуура,— трохи збентежено привітала вона, низько вклонившись при цьому,— щось трапилося?

— Прошу вибачення за те, що тривожу, Аяме. Чи можна попросити Вас поступитися мені кабінетом на якийсь час? Хвилин п'ять-десять. В залі надто галасливо, — голова доброзичливо посміхнувся жінці й та згідно кивнула.

— Так звичайно. Буду в залі, якщо знадоблюся, — вона знову вклонилася і залишила пару наодинці. Хару зачинив двері на клямку і повернувся до танцівниці.

— Тепер можеш говорити все, що про мене думаєш. Навіть кричати.

Еміко стискала в руці маленький клатч, ніби намагалася задушити його і розпороти своїми гострими нігтиками. Хару нервово смикнув щокою і зчепив руки в замок за спиною.

— Ти для цього мене затяг сюди? Думаєш я якась неврівноважена істеричка? — зло фиркнула дівчина і вже рушила до виходу, як Хару перегородив їй шлях рукою, трохи повернувши голову. Танцюристка зміряла його холодним поглядом і він прибрав свій імпровізований шлагбаум.

— Я такого не казав. У тебе є претензія — висловися. Хоч я її й розумію. Мені шкода, що вечір так безглуздо зіпсований.

— Безглуздо? — трохи підвищивши голос перепитала Еміко і нервово посміхнулася, після чого швидко видихнула і продовжила спокійніше: — Як я по-твоєму маю реагувати на те, що тебе облизувала і чіпала якась італійка, потім ще й назвалася твоєю нареченою?

— Це звичайне вітання в італійців. Вони завжди такі... тактильні. На рахунок нареченої... Вона була нею давно і тільки в мріях наших батьків. Я вже це пояснив.

— Тому вона так з тобою загравала? Хару, я не сліпа. Може, не знаю всіх традицій і стосунків усередині вашого світу, але в мене є очі,— вона важко зітхнула, після чого в її погляді зник блиск і з'явилося розчарування. — Я явно не рівня тобі та не вписуюсь…

Хару різко притягнув дівчину за талію, розвертаючи її спиною до дверей і нависаючи над нею. Вона з викликом подивилася на нього, задерши голову.

Вдиратися в її особистий простір без дозволу… Копати яму, то з піснею. Переписати заповіт уже не встигне.

— Тобі знадобився лише місяць, щоб перебудувати мої пріоритети. Думаєш не рівня?

— Так. Це ж ти намагався відмовити мене сьогодні вранці?

Хару заплющив очі, стиснувши перенісся пальцями. І чому він поводиться з Еміко як останній відсталий ідіот з IQ на рівні дерев'яної табуретки? Думка про те, що стосунки це не його, почала неприємно свербіти на краю свідомості, тривожачи давно забуті події, які він закопав у спогадах як можна глибше. А може, йому просто варто помолитися в одному з храмів? Точно прокляття якесь на ньому… Настав час переставати слухати балаканину Юкі про віру.

— Я намагався дати можливість вибрати стосунки зі мною усвідомлено та з розумінням, що в моєму світі небезпечно. Тому що я турбуюсь за тебе, а не тому, що мені раптом захотілося затискатися з якоюсь там італійкою посеред свого ж ресторану.

— Як ввічливо з твого боку… — невдоволено пробурчала Еміко, але вже більш приязно.

— У мене були плани затискатися, але з іншою дівчиною,— Хару схилився до її вуха, обдаючи його гарячим диханням. Відчув, як дівчина трохи здригнулася і розслабилася.

— Мені сьогодні пощастить бачити всіх твоїх колишніх? — останнє слово вона промовила тихіше, бо Хару торкнувся тонкої шкіри, біля мочки вуха, губами.

— Вже вистачить… Думаю, що сьогодні мене не пустять на поріг квартири, і спати я буду один у холодному ліжку, сумуючи за тобою? — він дістався пальцями до стегна дівчини. Еміко поклала руки на його груди і стиснула лацкани піджака.

— Хм… — Мацуура прикинулася, що замислилась. — Ти пропонуєш і мені мерзнути? Тоді точно не чекай від мене пробачення.

Тихий смішок Хару потонув у її темному волоссі. Він закинув ногу дівчини собі на талію. Щось тихо брязнуло. Погляд синіх очей перемістився вниз. На оголеному стегні Еміко красувався золотистий ланцюжок з маленькими метеликами та півмісяцем по центру. Він акуратно підчепив пальцем цікаву прикрасу.

— Ти точно не шкодуєш мої очі… — з придихом, заворожено спостерігаючи як витончений ланцюг обплітає стегно дівчини.

— Ну для хороших хлопчиків сьогодні була б цікава ніч.

— А для поганих? — він наблизився до її губ так близько, що мало не торкався своїх.

— Поганим доведеться постаратися, щоб ніч не минула цнотливо… — він підняв її на руки, щоб Еміко обхопила його талію. Пальці втиснулися в її стегна, поки танцівниця обійняла його шию. Поцілунок був настільки глибоким і гарячим, що вмить стер геть начисто розуміння про те, що вони в чужому кабінеті і його господиня в будь-який момент може постукати. Може, йому стане соромно перед Аяме за таке нецільове використання її речей, але ніхто не забороняє йому купити мовчання своєї підлеглої. Або пригрозити...

Поцілунок із губ перемістився на шию, а потім на плече, з якого зіслизнула широка бретелька сукні. Еміко намагалася стягнути його піджак і розстебнула кілька ґудзиків сорочки.

Довелося переміститися до столу. На підлогу по неакуратності полетіло кілька тек з документами, а декоративний мох ледь не загинув смертю хоробрих, та Хару в останній момент упіймав його, зберігши життя ні в чому не винній рослині.

Він обсипав поцілунками її плече, поступово стягуючи ліф сукні нижче, оголюючи груди.

Еміко потяглася до його штанів, але раптом завмерла. Хару потягнувся до кишені за необхідної зараз річчю, але дівчина помахала пальцем, і цокнувши язиком, ткнула носком туфлі його в плече, не підпускаючи ближче. Вона над ним просто знущалася зараз. Дівоча нога перемістила трохи далі, і підбор боляче впився йому в ключицю. Хару опустився на коліна і знову спробував торкнутися Еміко.

— А ти завжди готовий? — Еміко все сильніше тисла.

— Починаючи з сьогоднішнього ранку. Складно передбачити, коли в мене може помутніти розум через мою сліпучо красиву дівчину.

— Підлабузник… — на видиху прошепотіла вона і опустила ногу, дозволяючи Хару повернутися до дослідження її тіла язиком. Від кісточки біля стопи до внутрішньої сторони стегон.

Одна з рукавичок упала на стіл, і чоловічі пальці вже пробралися під спідницю. Еміко простогнала, відкинувши голову назад і упираючись ліктями на стіл.

Все як і вночі чи сьогодні вранці. Він не в змозі насолодитися близькістю до неї. Здавалося, що мало. Припиняв цілувати та відразу знову повертався ніби зголоднів за долю секунди.

Нога Еміко влаштувалася на плечі, знову небезпечно майнувши підбором туфлі перед його носом. Чоловік провів язиком по кісточці до застібки на гомілки. Лише згодом дозволила йому піднятися.

Від руху стіл трохи хитнувся. Хару стиснув губи, стримуючи гучний стогін з лайкою впереміш. Дівчина схопила його однією рукою за сорочку, притягуючи до поцілунку, і він із задоволенням піддався їй.

Коли Еміко з'явилася в його житті, він ніби вийшов зі стану анабіозу, в якому перебував зі смерті Коу. А якщо бути точніше, то з моменту, коли батько випустив останній подих. Стоячи біля його ліжка Хару не відчував нічого, крім прикрості. Тоді їй на зміну прийшла порожнеча. Акту помсти не відбулося. Він лише спостерігав за швидким перебігом хвороби, насолоджуючись кожним стогнанням та криком болю свого батька, але це все одно не могло його достатньо вдовольнити.

Тоді єдиною мрією було змусити батька пошкодувати вбивство його Коу.

Чи думав він, що життя піднесе йому інше кохання? Ні. Він лише жив зі спогадами, які тішили його немов та стара безбарвна фотографія. Тримався за них, поки не ставало так боляче, що його серце просто перетворювалося на кам’яну брилу, яка дозволяла вбивати без співчуття.

Еміко... Їхня зустріч пустила у світ звуки, запахи, колір... Світ перестав бути прісним, як порожній рис у бідняка.

Він настільки захопився нею, що розкрив усі свої старі страхи, які довго спали у ньому. Ця дівчина так бездумно бігла йому назустріч… Хіба можна чинити опір? Хару намагався. Навіть запропонував їй піти. В той момент, коли він вимовляв цю пропозицію, його добре перетрусило. Таке буває, коли брешеш сам собі та страшишся відчути той же біль, який лезом різав прямо по відкритій рані.

Але хіба Еміко з ним хоч раз спокійно погоджувалась? Ні єдиного разу.

І він страшенно радий. Радий тому, що він настільки закінчений егоїст усередині, що завдяки цьому, тонкі жіночі пальчики стискають його волосся на потилиці, поки він цілує її. Невимовно щасливий тому, що просто може взяти її на столі в управляючої свого ресторану і їм обом це подобається.

Ще більше він радий тому, що тепер ніхто не наважиться відібрати у нього найдорожче. А як спробують… Краще їм ще раз подумати.

Вони встигли одягнутися і привести себе в пристойний вигляд, коли у двері постукали. Пролунав голос Аяме:

— Прошу вибачення, пане Фукубара, у вас усе гаразд?

Еміко нервово спробувала розкласти скинуті зі столу папери в тому порядку, як вони були залишені.

— Не метушися. Ніхто тебе не сваритиме.

— Мені незручно перед нею… — знітилася Еміко, поки Хару відчиняв двері.

— Трохи затяглася розмова. Аяме, дякую.

Жінка вклонилася. Її погляд одразу кинувся на Еміко, яка так і норовила сховати свої щоки, що горіли яскраво червоним, за волоссям.

— Хорошого вечора, — Аяме ще раз попрощалася з ними.

Хару взяв Еміко за руку і потяг до виходу. Щось йому говорило, що сьогоднішній вечір точно буде добрим не зважаючи на загрозу отримати по обличчю.

***

У нічній тиші було чутно лише звуки дихання пари та легкий шерех простирадлом. Хару лежав на животі, прикривши очі, насолоджуючись ніжними дотиками жіночих пальчиків до його спини. Еміко з цікавістю вивчала його татуювання, що приховують пару шрамів і всю спину загалом, доходячи до сідниць. На відміну від інших членів клану, руки й живіт у Фукубара були чисті через хворобу. Фудзіта суворо заборонив навіть торкатися уражених місць і присягався відрізати йому руку по плече, якщо побачить там хоч крапку, мотивуючи це тим, що з таким вчинком кінцівка йому вже не знадобиться.

— Боляче було? — пошепки просила Еміко.

— Ммм… — ліниво протягнув чоловік, намагаючись сформувати чітку відповідь. — Не сказав би… Фізичний біль швидко забувається.

Дівчина знову провела пальцем до плеча, а потім поцілувала там, легко торкнувшись м'якими губами.

— Тигр… Дракон…

— Звичайна справа в куміте. Для Сандзя-мацурі я не найцікавіший експонат,— голова повернулася до Еміко, так щоб бачити її хоча б одним оком.

— Жінки ж теж набивають у вас?

— Я не змушуватиму тебе бити тату… — Хару розплющив очі повністю та подивився на Еміко, що лежала поруч. Танцівниця підперла голову рукою, натягнувши при цьому ковдру так, щоб приховати наготу.

— Завжди хотіла щось набити собі. Але батько б засмутився, якби побачив…

Хару прийняв таку ж позу, як і Еміко, прибравши від свого обличчя пасмо.

— Подумай про це довше. Не хочу, щоб ти псувала собі життя.

— Тату — це не найбільша проблема в моєму житті. Ти й сам знаєш. Все настільки погано… — очі дівчата хитро блиснули. Еміко різко скинула з себе ковдру і осідлала Хару, поваливши того на лопатки. — Так погано, що доводиться брати в заручники якудзу.

Не дозволивши танцівниці взяти все до рук, він перекотився і навис над нею. Попелясте волосся трохи приховало їх обличчя.

— Це була добровільна здача… Опинитися у твоєму рабстві — надто приваблива пропозиція.

Еміко тихо засміялася, а потім голосніше від того, як Хару почав лоскотати її шию.

***

— З подробицями, Широ.

У кабінеті за скляним столом сиділи кілька людей на чолі з Хару. Праворуч розташувалася трохи перелякана Еміко. Дівчину довелося втягнути в обговорення, хоч він і був проти її прямої участі. Та і не тільки в обговоренні. Він весь час тримав зв’язок з усіма учасниками операції, на що Широ хотів було образитися, бо це була його робота протягом багатьох років.

— Не багато. Працюють через кур’єрів, всі не пов’язані між собою, один одного не знають. Сумка зникла вже на третьому – вони її розділили між кількома іншими кур’єрами й ті роз’їхалися по різним кланам, тут ми й втратили з ними зв’язок. Але отримали підтвердження того, що про нас знають і слідкують. Еміко не впізнала ні одного кур’єра з тих, кого ми встигли сфотографувати та того, хто забирав особисто у неї.

Хару тарабанив пальцем по стільниці.

— Я не розумію: навіщо їм слідкувати за мною? В мене більше нічого немає…

Широ пирснув, але швидко опанував себе, а Рей відвів очі в сторону. З ними сиділо ще кілька охоронців в повністю чорному, які виділялися в яскравому освітленні кабінету.

— Дякую, Широ. Мені треба всі кур’єри, які мали причетність до цього, а також маршрути їх пересування і список кланів, до яких поїхали гроші. Організуй, будь ласка, хлопців, які будуть приглядати за цими кланами.

— Шуму багато. Нам не можна зараз світиться, Юкі з нашими адвокатами готує апеляцію до суду по тій справі й потрібно розв'язати проблеми з Окавою.

— Значить після.

Еміко втрутилася в розмову.

— Що ви збираєтеся зробити з Окавою? Він мій бос.

— Це вже наші справи, не переймайся, — Хару взяв її руку в свою і легенько стиснув. Те, що він збирався зробити з роботою Еміко – просто катастрофа. Але іншого виходу не було, якби він не хотів викрутити все так, щоб подобалося всім. – Всі вільні.

Лише коли всі вийшли, низько при цьому відкланявшись перед главою, Хару притягнув Еміко до себе. Дівчина не опиралася.

— То що тепер? — запитала вона, ловлячи погляд синіх очей.

— Тепер ми будемо шукати. Оплата боргу нічого не вирішила, мені це все більше перестає подобатися. Давно не відчував такої напруги в колах якудза… Хтось почав війну, керуючи з тіні.

Він знову затарабанив пальцем по столу, споглядаючи за містом. Його шосте чуття почало сигналізувати, що насувається щось масштабне і Еміко лише частина всього спектаклю. Хару звик до так званих «холодних війн» з іншими босами, не звертаючи уваги, бо скільки б не було на нього замахів і чи спроб підставити – все марно. Він завжди на крок попереду. Його люди професіонали. Він довіряв всім. Не сліпо, звісно, але довіряв. Допоки Широ лякав всіх розправою у разі зради (така вже у нього робота), Хару мінімізував ці ризики хорошим відношенням. Капіталізм у відносинах деколи набагато надійніший, ніж постійне відчуття страху за себе та свою сім’ю.

***

Хару сидів у своєму кабінеті, намагаючись зосередитися на фінансовому звіті, який прислав Юкі, коли почув шум з коридору і двері розчахнулися так, що вдарилися об стіну.

Дубові. Тяжкі. Двері.

На порозі стояла Еміко, в руках вона тримала якийсь папірець, а очі її метали блискавки в його сторону. Виглядала дівчина трохи божевільно і зовсім не дружньо налаштованою…

— Хару, ти нічого не забув мені сказати?! — вона почала повільно наближатися і глава нервово кинув погляд на Юкі, який судячи з його ошелешених очей, просто хотів швиденько зникнути з епіцентру тайфуну, що і зробив.

— Про що саме? Може вип’єш трав’яного чаю?

— О, з радістю. Я вип’ю. Після того, як ти поясниш мені дві речі: моє звільнення у клубі «Едо» та мою реєстрацію, як підприємця! — вона з силою гупнула по столу тим самим папірцем, який тримала в руці. Хару трохи ослабив краватку. Він очікував, що вона розізлиться, але навіть не уявляв як сильно. Зараз перед ним стояла бомба сповільненої дії.

— Не причетний до звільнення…

— Даю тобі можливість почати свою розповідь не з брехні, пан голова клану Фукубара, щоб зберегти свої кінцівки, — Еміко ледь не шипіла.

Хару прочистив горло, яке аж пересохло.

— Присядь, будь ласка, — він почекав поки Еміко все ж таки дослухається до нього. — Так от. Я не причетний до твого звільнення, але воно було очікуване, враховуючи наш з Окавою… кхм… конфлікт. Ти для нього стала ворожим агентом, який не має знаходити на його території.

— Я не хочу брати участь у ваших конфліктах. Я лише танцюю і все, — вона тяжко видихнула і знову глипнула на нього з під лоба, тикаючи пальцем в папірець. — А це ти як поясниш?

— Це мало бути сюрпризом, але проти бюрократії в цій країні не попреш… Знаючи, що тебе звільнять і ти будеш лютувати, я дещо купив. Хочеш зараз подивитися?

— Звісно хочу! — Еміко знову метала в нього своїми прекрасними очима блискавиці. — Хочу подивитися, що купляють і без мого відома реєструють на мене.

— Ти мене своїм поглядом зараз потрошиш як рибу на ринку. Ти реагуєш так, наче я на тебе повісив якийсь кримінал. А це лише маленький подаруночок, — він потягнувся до її руки та торкнувся тонких пальців. Дівчина ніяк не відреагувала.

— Хару, ти досі не можеш зрозуміти, що я не так давно у твоєму світі. Може Сільвія таке б з радістю прийняла…

— Не починай тільки.

— Але ж це правда. Мене це тривожить. Не будь таким козлом.

Хару здивовано поглянув на неї, а Еміко перелякано прикрила рот рукою, видно не очікуючи, що сказала це вголос.

— Вибач.

— Нічого, ти права, — Хару усміхнувся, хоча Еміко продовжувала просити вибачення. — Краще поїдемо подивимось твій подарунок. Тобі ж цікаво, що там.

— Цікаво… Сподіваюся, це щось приземлене.

— Так, нічого незвичайного. Це просто твоя нова невеличка танцювальна студія.

Еміко відкривала та закривала рот, не в змозі вимовити бодай слово. А потім вдарила його в плече кулаком зі всієї сили, яка тільки у неї була.

— Ауч! — Хару потер місце удару. — Та за що?

— Просто?! Нічого незвичайного?! — підвищила вона голос.

— Поки ти мене не вбила тут, все ж таким поїхали дивитися. Нагадай потім мені не давати тобі зброю до рук в постійне користування.

— Ще слово, Хару… — вона помахала пальцем у нього перед носом, а потім схопила за краватку і туго її затягнула. Горло здавило, але він намагався не видавати себе. Точно фурія… Щось він пропустив той момент, коли із лагідної переляканої дівчини Хару отримав ЇЇ. Чи жалівся він зараз? Ні та навіть не стане. — І будеш на свої світські вечори ходити сам.

— Як скажеш, мила.

***

— Ну добре, — Еміко кілька разів пройшлася студією, заглядаючи при цьому ледве не в кожен куток, поки Хару стояв поодаль на випадок, якщо в нього захочуть запустити чимось тяжким. — Мені подобається, але наступний раз все одно обговори зі мною.

— Візьму до уваги. Ремонтом вже будеш керувати сама, я купив лише приміщення. Ти ж розповідала, що тобі подобається викладати і я впевнений, що студія цьому лише допоможе.

— Подобається… — глухо відповіла Еміко. Дівчина стерла пил зі старого дзеркала та озирнулася.

— Поки ми займаємося пошуками, будь обережною і завжди насторожі, — Хару підійшов зі спини до дівчини та при обійняв за талію, зариваючись носом в її волосся. Хотілося б, щоб всі проблеми вирішилися лише силою думки та він міг спокійно залицятися до Еміко, водити її на побачення, не турбуватися кожну хвилину за те, де вона і чи за нею не слідкують. Просто пожити… Він зі всіх сил старався зараз наблизитися хоча б до цього життя, але ставало тільки гірше. — А ще кажи про все, що тебе бентежить чи лякає. Можливо на тебе будуть намагатися вийти деякі… До цього ж не виходили, тому зараз треба бути максимально обачними.

Еміко в його руках завмерла і її тіло напружилося, немов струна. Мабуть, він її лякає…

— Я постараюсь. Ти говорив з Широ?

— Так, він на днях повчить тебе стріляти, можливо я приєднаюсь. Зараз він набирає нових людей, бо в Шанхаї ми втратили частину…

Еміко вже набрала повітря, щоб щось сказати, але задзвонив телефон.

— Вибач… Хм… — вона подивилася на екран, зсунувши брови, — якийсь незнайомий номер. Може Ріна знову згубила телефон? Ало? Так, це я…

Хару випустив Еміко з обіймів і трохи відійшов, даючи їй можливість поговорити. Але вона вхопила його за руку.

— Так, я Еміко Мацуура. Так, це моя сусідка — Каорі. Тільки я переїхала з гуртожитку не так давно… Ми не бачилися в ці дні.

Вона знову замовкла і стисла руку Хару так, що почала залишати сліди від нігтів.

— Я… Я не знала… Так, звісно прийду, але я правда… — вона витерла рукавом сльози та здавлено продовжила: — Я прийду у відділок завтра.

— Еміко?..

Дівчина закрила руками лице і голосно розплакалася, судомно схлипуючи. Хару притис її до себе, намагаючись заспокоїти. Сорочка поступово промокла від сліз.

— Каорі… Вона померла… Знайшли її тіло… В озері… — між схлипами нерозбірливо розповідала дівчина. – Самогубство або вбивство… Мене викликають… — Еміко знову заплакала, не в змозі далі говорити хоча б слово.

Що ж, не щастить не тільки їм. Чи буде у нього хоч якийсь вдалий день для подарунків? Можна вже і не сподіватися. Та чи залишить він це просто так?

Якщо вони хочуть гри – вони її отримають.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.