Частина 7. Перегони (Еміко)

Вдома, після повернення з офісу Хару, їх разом з Юкі зустріли розтанцьована під BTS Ріна і Юї, яка розтяглася на дивані й плескала в такт музиці, допиваючи з горла залишки віскі. По кімнаті вже були розкидані якісь папірці з-під різних закусок, неначе їх розносив вітер. Вона навіть знала ім'я цього нестримного мусону.

- Еміко! – закричала Ріна і зразу побігла до подруги, щоб обняти та потягнути в центр свого танцмайданчику, не бажаючи слухати відмовок, навіть якщо це була зламана нога або смерть. Ні те, ні інше не рятує в випадку з впертістю Ріни.

- Я думала, ви тут мене чекаєте.

Юкі, який проводжав її до самих дверей, важко зітхнув і протягнув жалібно:

- Ну, ось чому мені треба працювати, поки інші відриваються?.. Життя до мене несправедливе.

- Ну, ми чекали-чекали, а потім знов чекали-чекали, але вже сумніше і вирішили потихеньку почати, ну після щось пішло не так. Ріна весела, - незв'язна мова Юї смішила Еміко ще більше ніж танець подруги, яка вже ледве стояла на ногах.

Весь інший вечір пройшов за спробами заспокоїти Ріну, яка так розійшлася, що вже почала збиратися в клуб, тому що шуміти так пізно вже не можна було. Ще трохи, й сусіди викличуть поліцію. Юї підтримувала ідею, але тягнутися нікуди не хотіла і запропонувала просто подивитися якийсь фільм. Еміко-то все одно нікуди б не поїхала, а вдвох нудно.

В результаті вони всі разом заснули під першу частину Гаррі Поттера на великому ліжку Ріни.

Вранці Еміко доставили новий телефон. Хару, природно, не міг вибрати нічого іншого, окрім самого дорогого й останньої моделі. Разом з ним привезли нову, заздалегідь поповнену грошима, сім-карту та оберемок білих півонів. Всередині букету була акуратно вставлена невелика коробочка в якій виявилися сережки, що підходили під її кольє. Такі самі перли. Додавалася ще записка.

"Пробач за вчорашнє. Невелика компенсація. Х".

Ріна тут же оцінила подарунок своїм фірмовим "в ломбарді за нього дадуть багато" і відразу дременула на тренування до пані Нок, заразом пообіцявши переконати тренера не злитися на Еміко і принести на вечерю чогось смачненького. Під цим треба було розуміти щось супер гостре. Мабуть, знову притягне кімчі...

Давно у неї не було таких розслаблених днів. Вона включила телефон, почекала, поки все завантажиться і встановиться. Тут же прийшло повідомлення, неначе воно чекало свого часу вже дуже довго, і нетерпляче впало в поштову скриньку.

Хару 10:17am

"Привіт. Як себе почуваєш?"

Еміко 10:18am

"Привіт. Добре. Спасибі за квіти та подарунки :* Мені все ще незручно приймати їх".

Хару 10:20am

"Сподіваюся з часом звикнеш до них. За тобою заїдуть мої хлопці, відвезуть в лікарню. Тебе оглянуть".

Еміко 10:21am

"Нічого серйозного. Може не треба?"

Хару 10:22am

"Тобі подобається зі мною сперечатися?"

Еміко 10:22am

"Так. Люблю посперечатися з чоловіками старше мене :)"

Хару 10:30am

"Мило. З ким ще сперечаєшся окрім мене?"

Еміко 10:35am

"З батьком. Ти другий :) У вас якась схожа манера вмовляти мене".

На екрані засвітився вхідний дзвінок від Хару (так, вона вже встигла зберегти).

- Алло?

- Привіт. Ще раз. Еміко, я наполягаю на обстеженні.

Дівчина не стрималась і закотила очі. Вони з її батьком можуть створити коаліцію проти неї. Вже уявила собі цей жах.

- Але я і правда добре себе почуваю. У мене нічого не болить.

У трубці почулося важке зітхання і якийсь скрегіт. Вона прислухалася, намагаючись вловити ще якісь звуки, але стало тихо.

- Еміко, тобі і правда подобається сперечатися зі мною, - Хару продовжував наполягати на своєму.

- Так. Але я вирішила поступитися, інакше ти привезеш мені лікаря додому. Я вгадала?

- Розумниця. Звичайно, привезу лікаря, якщо не поїдеш добровільно. Зі здоров'ям не жартують.

Від слова "розумниця" на душі стало тепліше. Посмішка торкнулася її губ і вона механічно торкнулася кулону на шиї, немов намагалася бути зараз поряд з чоловіком.

По ту сторону знову щось заскрипіло і почувся удар, неначе по залізній трубі, що вивело її із короткого трансу. У трубці повисла тиша, що порушувалася лише монотонним скреготом вдалині.

- Це що?

- Я в порту.

- Гаразд, - протягнула вона, підозрюючи, що їй недоговорюють або просто вона черговий раз накрутила сама себе.

- Напиши мені, як тільки скажуть результати.

- Напишу.

Вони попрощалися і Хару скинув виклик.

Довелося їхати на обстеження, яке зайняло щонайменше години чотири, хоча Еміко здавалося, що і всі дванадцять. У неї взяли всі можливі аналізи, оглянули й перший вирок був позитивний - нічого серйозного. Рентген не показав тріщин, що дуже її порадувало. Значить, танцювати зможе вже скоро, треба хоч би зайнятися стретчингом на дозвіллі, а то зовсім скам'яніє і не зможе навіть залізти на пілон. Тоді Нок точно розізлиться і викине її зі свого залу.

Вона все ще залишалася у Ріни, поки її сестра не повернулася. Їхати в гуртожиток боялася. Раптом розмова Хару не вплинула на Одзаву, і той очікує там десь в темноті? Еміко закрилася в чотирьох стінах, а пересувалася лише на машинах з охороною. Так і до параної з манією переслідування недалеко. Тіні все одно лякали.

Після обстеження, наступного дня, до неї приїхав Юкі, серйозно налаштований одягнути Еміко з ніг до голови в, як він виразився, «одяг для людей, що поважають своє оточення і його зір, який коштує немало грошей». Відмови фінансовий аналітик не сприймав ні в якій формі, навіть в письмовій з печаткою про смертельну хворобу. Вони з Ріною часом не родичі?.. Як в індійських фільмах: втрачена сестра, загублений брат... Він буквально виштовхав її з квартири та змусив об'їхати десяток магазинів, де вона переміряла усі можливі варіації суконь, комбінезонів, костюмів і просто повсякденного одягу. Один з нарядів її збентежив понад усе. Шкіряний комбінезон, який доповнювався черевиками на тоненьких підборах і довгим яскраво-червоним пальтом по щиколотки. Виглядало дуже ефектно. Але хоч зображення в дзеркалі їй і подобалося, все одна на язику вертілося лише одне питання:

- Куди мені в такому йти?

- А він тобі не сказав? – Юкі поглянув поверх окулярів, відклавши в сторону журнал. - Ми організовуємо вуличні перегони. Два дні залишилося. Ти там потрібна в максимально ефектному образі.

- Перегони?

- А ти в цьому збиралася в храм просити благословення в навчанні? – хмикнув Юкі і склав руки в молитовному жесті, а потім пирхнув від сміху. - Тобі сподобається. Може познайомишся з парочкою зірок світової величини, - він підморгнув їй і із сумом глянув на самотній келих шампанського.

Цілий день злився в писк карти при оплаті і вир брендових пакетів. Юкі ще намагався умовити Еміко випити хоч пару келихів ігристого, але так і не зміг. Усі покупки ледве помістилися в його машину. А як вони помістяться в кімнату в гуртожитку... Та ту тільки речам потрібно окремо винаймати квартиру. Залишить якусь частину у Ріни.

Норіко повинна була повернутися завтра вранці, тому Еміко повернулася в гуртожиток. Юкі переконав дівчину, що небезпеки немає. Хару все вирішив, і турбуватися немає про що.

- Про що чутки?

- Не про що, а про кого. Ви здорово тоді засвітилися у Фальконе. Тепер ти - зірочка, - Юкі погладив дівчину по голові, - завтра поїдемо в SPA. Мені потрібний масаж, а тобі повний комплекс догляду. Спасибі скажеш потім.

- А Хару де?

- Зайнятий. Більше я нічого не знаю і не скажу, - Юкі викрутив музику голосніше і почав підспівувати. Ще один любитель BTS. Як їй витримати їх з Ріною? Обоє, до того ж ще ті шкідники.

У вечір перегонів синяки вже не так сильно тривожили, а ниючі болі в животі поступово зійшли нанівець, нагадуючи про себе лише легким коленням. Лікарі призначили Еміко декілька препаратів, в число яких входили й анальгетики. Та і без тренувань вона встигла відпочити за ці дні. Юкі вчора змусив стирчати в SPA до тих пір, поки їй самій не почало подобатися, та так, що абсолютно вилетіла з голови обіцянка передзвонити Ріні з Юї.

Втім, в неї потім зовсім світ перевернувся з ніг на голову і почав вертітися в протилежну сторону, коли побачила так звану "дружину" модного експерта. З татуюваннями, ланцюгами та... це був Ічиро. Намагалася думати не стереотипно, але Юкі буквально обіграв її своєю витівкою, притиснувши до себе чоловіка і залишивши у нього на щоці смачний поцілунок. Коротко стрижений парубок обурено глянув на свого хлопця, поки Еміко намагалася подіти кудись погляд, щоб не бачити їх "ніжностей", бо фінансист не дивлячись на мляві заперечення, продовжував заціловувати свою другу половинку. Ічиро після просто підійшов до неї і перепросив, пообіцявши, що такого більше не повториться.

- Ні-ні, я ж не проти... Просто бачу таких як ви вперше. Ой. Вибач... - вона закланялася.

- Не варто, пані Мацуура. Ми з Юкі, давно звикли до косих поглядів. Це невіддільна частина мого життя, як і двійково-десятковий код. Мене чекає робота, прошу вибачити.

Ічиро так відсторонений, неначе статуя Будди, але коли говорив ім'я Юкі, то здалося, що воно для нього сакральне настільки, що хлопець може хоч зараз кинутися в саме пекло заради нього. Вперше бачить таку велику любов. Саме її, а не просто закоханість. Навіть трошки заздрила.

Вранці Хару написав, що чекатиме її в певний час біля входу, а після кур'єр приніс букет ніжно-рожевих тюльпанів. У кімнаті тепер витали аромати весни, приємно огортаючи її і нагадуючи весняні канікули в батьківському домі.

Еміко покрутилася перед дзеркалом, звідки на неї дивилася досить-таки симпатична дівчина із зібраним у високий тугий хвіст волоссям і довгими стрілками, що зробили її погляд лисячим. На ліжку вона розклала своє нове пальто, знову обурюючись про себе, що дозволила Юкі повністю одягнути її, немов якусь ляльку.

- Виглядаєш як кінозірка, - протягнула Каорі, посміхаючись. Вона сиділа за столом, періодично поглядаючи, як збирається на побачення подруга.

Юкі довго бурчав, коли Еміко відмовилася викликати додому візажиста або, на крайній випадок, поїхати в салон. Не те щоб вона не хотіла, просто незатишно почувала себе від подібних витрат, та і фарбуватися самою їй більше подобалося, адже це теж частина мистецтва. Коли ще виступала на змаганнях, грошей на візажиста не залишалося, і вона навчилася сама.

- Дякую. Не знаю, в скільки повернуся. Можу розбудити, - винувато протягнула Еміко.

- Нічого страшного. Мені до другої завтра, - Каорі знову схилилася над конспектами і академічними малюнками.

Еміко обернулася назад до дзеркала і завершила макіяж темно-бордовою помадою. Вона немов зараз і правда йде кудись на червону доріжку, і дівчину забере з хвилини на хвилини особистий вертоліт. Ось в останньому вона чомусь не сумнівалася, навіть боялася. Але Юкі ж говорив про перегони.

"Ага, про незаконні вуличні перегони. Прекрасно просто. Проблеми із законом мені зараз дуже вчасно".

Смартфон завібрував.

Хару 10:00pm

"Чекаю внизу".

По ньому можна звіряти годинник. Вона подивилася на зап'ясток, прикрашений новенькими Apple Watch, які доставили разом з букетом і запискою.

"Відмова від подарунків - погана прикмета. Х".

Губ Еміко торкнула м'яка посмішка. Вона поспішно склала в поясну сумку усе необхідне і побігла вниз.

Біля будинку стояла білосніжна Lamborghini, поки Хару, спираючись на дверці, дивився удалину. Еміко підійшла до нього ближче. Підбори не вирішували їх різницю в рості. Хіба що тепер її погляд упирався йому не в ключиці, а падав на губи, на яких вона випадково затрималася і помітила, як вони повільно розтягуються в посмішці.

- Прекрасно виглядаєш. Треба користуватися твоєю порадою і брати з собою сонцезахисні окуляри, - чоловік поцілував її руку. Сьогодні він був одягнений незвично: джинси, біла футболка і шкірянка. Вік Хару став ще загадковішим, адже зараз він виглядав максимум на двадцять шість. Його волосся, як і в Еміко, було зібране у хвіст. Незмінними залишалися лише рукавички, що не дозволяли розглянути навіть невелику ділянку шкіри.

- Дякую, - вона широко посміхнулася, помолившись про себе, щоб на зубах не відбилася яскрава помада, - у тебе автопарк? - приголомшена запитала Еміко, поки Хару допомагав їй сісти в, як виявилося, не дуже зручний для простих пасажирів автомобіль.

- Люблю машини та швидкість. А ще організовую перегони, - знизав він плечима, - автопарк зібрався за обставинами.

- Думала, такі багачі тільки у фільмах бувають або в любовних романах. Ти ж не якийсь там Крістіан Грей чи Джеймс Бонд?

Хару щиро розсміявся, а Еміко не в змозі була відвести погляд від його широкої посмішки. При останній їх зустрічі від нього шли хвилі такої ненависті, яка, здавалося, здатна була знищити ціле місто по клацанню пальців або навіть просто погляду. Зараз же він виглядав так, немов прихистив усіх бродячих кішок і собак, знайдених по дорозі додому, і відбув службу в храмі.

Вони рвонули по міських дорогах, обганяючи потік машин, поки не вискочили на широку автомагістраль, ведучу кудись за межі Токіо. Напівтемрява в салоні у поєднанні із заспокійливою мелодією зробили свою справу, і Еміко не помічала, на якій швидкості у вікні пролітали мимо дерева.

- Крістіан Грей... Так мене ще не називали. Цікаві книжки ти читаєш, Еміко.

Вона почервоніла від такого зауваження.

"Думає, що я читаю бульварні романи. Ну шикарно, Еміко, просто чарівно. Я могла зробити будь-який комплімент, порівняти його з ким-завгодно, але вибрала прибитого БДСМщика".

- Моя подруга, Ріна, змусила подивитися першу частину з трилогії, - заусміхалася вона, згадуючи, як подруга тижнів зо два їздила їй по вухах з благаннями сходити до кінотеатру на новий популярний фільм разом. Довелося зглянутися. І даремно. Нудно стало вже на п'ятій хвилині. - Не моє.

- БДСМ чи багачі?

Цього разу вже засміялася Еміко.

"БДСМ з багачами. Багачі з БДСМом. Ганьбитимуся до кінця. Вмру від сорому достойно і високо піднятою головою".

Швидкість, з якою вони проносилися повз дерева, будинки та різні будівлі, починала її тривожити.

- Перше. Мені було шкода головну героїню, хоч вона і копірка Белли з Сутінків, але могли б і допрацювати. Погоджуватися на таке...

- Правда? Не знав таких подробиць.

Вона відволіклася на розмову з Хару про низькосортні фільми. Дізналася, що він любить включити на фоні Netflix в спортзалі, тому завжди в курсі найпопулярніших серіалів. Але на решту часу не особливо вистачає. Та й обоє одноголосно зійшлися на тому, що книги частенько краще за екранізації та краще не псувати собі вечір.

Попереду показалися вогні фар автомобілів, які зливалися в одну велику яскраву пляму. Хару зменшив швидкість, повільно під'їжджаючи до гучної тусовки через блок-пост. Їх пропустили без перевірки, просто піднявши шлагбаум. Він зупинив Lamborghini ближче до стоянки. Після них ще прибували машини, навіть мотоцикли, які вже створювали невелику чергу на в'їзді. Хтось танцював під заміксований реп, рухаючись як в трансі, а хтось просто пив. Еміко розгледіла імпровізовану сцену, створену з декількох авто і нагромаджених дерев'яних палетів, на яких виступало двоє співаків: дівчина з латиноамериканською зовнішністю і темношкірий хлопець.

Хару з Еміко пройшли до старту, де вже гучно приймали ставки на наступний заїзд. Дівчата в коротеньких шортиках, що більше нагадували купальник, снували між автомобілями, збираючи гроші та записуючи імена. Єдине, що рятувало їх від холоду - хутряні жилети різних кольорів зі світловідбивачами. Еміко було боляче на них дивитися. Проте, до її здивування, тут, за межами Токіо, було не так вже і холодно для середини листопада.

- Бачу машину Тае. Відмінно.

Хару підізвав одну з дівчат і передав їй скручені гумкою купюри, називаючи ім'я гонщика, на якого ставить.

- Тае? - перепитала вона. Дівчина вважала необхідним почати запам'ятовувати імена людей з оточення Хару, щоб не осоромитися.

- Тае - мій хороший друг. Допомагає з організацією.

- Не страшно їм? - Еміко з цікавістю роздивлялася кожну машину. Тут зібралися найрізноманітніші марки всіляких кольорів. На багатьох були наклейки з якимись графіті або неон, або все разом і якомога більше. Від строкатості почали боліти очі.

- Пізніше перевіриш, - Хару узяв її за руку ненадовго, насолоджуючись прочиненим від здивування ротом дівчини та приголомшеним поглядом. - Ти ж не думала, що я залишуся осторонь? - він упивався її шоком, погладжуючи пальцем по долоні, а після відпустив. Еміко зітхнула, коли раптом перестала відчувати його руку.

"Цікаво, а якщо я залізу пальцями йому під рукавичку – він розсердиться?.."

Від нав'язливих думок її відвернув гул машин, які під'їхали на старт. Рев моторів заглушив музику на фоні. До них з Хару підійшов Широ разом з Юї, яка намагалася встигати за широкими кроками чоловіка і ледве не бігла, хоча вони були одного зросту. Дівчина одягнулася в чорну сукню з розрізом до стегна, згори накинула шкірянку з вишивкою на рукавах і з множиною ланцюгів, а довге світле волосся лежало на спині, доходячи до самого попереку. Але більше уваги приковувало глибоке декольте. Проте поряд з Широ навряд чи у когось вистачить сміливості та сталевих яєць заглянути. Еміко би побоялася.

- Встигли, - Широ теж махнув одній з дівчат, щоб зробити ставку.

- О, Еміко. Хоч когось тут знаю, - радісно проспівала Юї, широко посміхаючись.

- Як і я, - Мацуура полегшено зітхнула. – Стоп. А як ти сюди потрапила?

Юї наблизилася ближче до Еміко, щоб чула лише вона.

- Зробила великі оченята і сказала, що ніколи в житті не бачила чогось незаконного. Ходжу тепер тут, вражаюсь. Широ говорив тут якісь відомі люди будуть. Це ж не тільки про тебе було?

Еміко пирхнула від сміху, уявляючи як Юї, роблячи великі оченята, щось просить у неприступного Широ, але внутрішнє відчуття їй підказувало, що вона далеко не про очі говорить. Барменша теж захихотіла, а потім зробила серйозне лице і помахала хлопцю. Той лише кивнув, немов вона його компрометувала прямо в цю секунду.

До старту вийшла дівчина-китаянка з двома прапорцями. Вона підняла руки вгору, голосно долічила до трьох - але її мало хто чув, тим більше водії - і махнула. Усі п'ять автомобілів різко зірвалися з місця, приголомшуючи виском шин по асфальту.

Поки Хару переговорювався з Широ про того, хто сьогодні вирішив приїхати позмагатися, Еміко з Юї почали шукати, де можна добути яких-небудь смачних напоїв.

Повз них пройшли хлопці в спортивних костюмах, із золотими ланцюгами на шиях, безліччю тату на обличчі та руках. За ними йшло декілька дівчат, які неважливо поглядали на людей навколо. Хлопці кивнули Хару і сховалися в натовпі. Еміко помітила, як вони з Широ насторожилися і переглянулися.

- Мацугаме усі вирішили приїхати? - Хару потягнув Еміко за лікоть ближче до себе. Вона перелякано притиснулася до свого супутника, намагаючись сховатися за ним. Погляд забігав у пошуках вже знайомого чоловіка, який лякав її до тремтячих колін і бажання зникнути з поля зору в цю ж секунду.

- Ні. Бос відмовився - зайнятий. Поглядаю за ними, - Широ смикнув вилицею і щось почав строчити в телефоні.

"Мені сьогодні таланить", - полегшено зітхнула вона, розтискаючи пальці. Сама не помітила, як вхопилася за куртку Хару, ніби вона була її рятівним жилетом в океані.

- Тримай мене в курсі.

- Зрозумів, - кивнув чорноволосий.

Хару відпустив Еміко, але разом з Широ попередив дівчат не пити багато і не брати ні у кого запропонованих напоїв, навіть якщо їх гарно припрошують. Юї махнула рукою на їх строгу вказівку, обурившись:

- Він навіть не уявляє, що означає дитинство в Україні з банкою Рево. Лякають вони мене. Японці не уміють пити.

Дівчина показала язик Широ, який не стримав кривої усмішки, після чого знову повернувся до своїх листувань, а Еміко нічого не зрозуміла зі слів Юї і питально підняла брову. Українська - як вона зрозуміла по згадуванню країни, - точно не входив в список мов, якими Мацуура володіла.

- Говорю, знайшли, кого лякати. Пішли, не слухай, - блондинка узяла її під руку і повела в протилежну сторону від чоловіків.

Вони знайшли бар, який розмістився трохи чимдалі від старту. Фініш можна було спостерігати на величезних моніторах, розміщених по майданчику, і один з них висів над баром. Поки тривав заїзд, дівчата випили декілька коктейлів, зафіксувавши все на фото.

- Стоп. Ти чуєш? Це, що, Емінем? - Юї обернулася до сцени й застрибала на місці, після чого потягнула подругу, яка ще не встигла усвідомити те, що відбувається Еміко. - Емінем!

- І справді... - Мацуура не могла повірити своїм очам. На якихось вуличних перегонах виступала світова зірка! На чоловіку був мішкуватий одяг, як в усіх його відеокліпах, а кепка приховувала очі.

Пізніше їх знайшов Хару, якому довелося пробиратися до сцени через щільний натовп разом з охороною. Дзвінка вона від нього не чула, оскільки телефон сховала глибше в сумочку. Юї від сцени відтягати було неможливо, але Еміко була не проти затриматися. Шкода тільки, закінчився коктейль.

- Я вас познайомлю пізніше, - заговорив Хару їй на вухо, поклавши руку на талію, - тільки пообіцяй, що не поведешся на його американський флірт.

Можливо, всьому провиною було легке сп'яніння, але, вдихаючи приємний запах його одеколонна і вловлюючи жарке дихання чоловіка, Еміко відчула непереборне бажання притиснутися до нього. Що вона і зробила. Далі за це не зайшло, адже їх уявна самота, що супроводжувалася безневинним фліртом, миттєво обірвали. Довелося поспішно відсторонитися, щоб ніхто не подумав, що Хару прийшов з розпусною дівицею.

Широ добрався до них разом з Юкі, Ічиро і з ще двома незнайомими хлопцями. Обидва брюнети були одягнені як типові гонщики. У одного з них були незвичайного кольору очі. Жовті якісь, немов у змії, а потім вона придивилася і побачила що в одному оці в нього зіниці різного розміру. Вони сильно виділялися, навіть у світлі яскравих, різноколірних світлодіодних прожекторів.

- Еміко, Юї, це Тае й Іріе, - представив їх Хару, - вони тут головні зірки, - хлопці вклонилися, - до речі, ваша доля, - він витягнув з кишені пачку купюр і відлічив звідти переконливу торбу.

- Радий попрацювати для Вас, - вони знову вклонилися. Юкі за цей час підвів до них Емінема.

Вони заговорили англійською. Еміко розуміла велику частину, переводила деякі фрази для Юї, яка просто благоговіла перед репером і вже шукала, де дістати маркер і листочок для автографа.

- Маршалл, радий тебе бачити, - Хару подав руку. - Моя супутниця - Еміко. Її подруга - Юї.

- Пан Фукубара, - співак потиснув руку, кланяючись, хай і злегка кострубато. Потім вклонився дівчатам, але, на відміну від Фальконе, не став цілувати руки і зовсім не чіпав їх, - без гарних дівок такі зборища - нудятина. Ти ж знаєш, люблю потусити в Японії. Юкі сказав про перегони, і ось я вже тут.

- Юкі здатний заманити кого-угодно. Від твого туру не відволікли?

- Ні, все окей, - показав він пальцями знак "ок", - Юкі пообіцяв мені видовищність. Хочу взяти участь. Говорять, ти ще ганяєш.

- Моя слабкість. Не можу всидіти на місці. Наступний заїзд мій.

- Тоді я в долі. Хто кого?

Хару посміхнувся.

Від останньої фрази Еміко стрепенулася і зблідла. Щось набратися хоробрості за допомогою алкоголю не особливо вдалося. Та і заважати з ним свої ліки, нехай вони були і не сильними, так собі ідея.

- Проти тебе ще Тае буде.

Репер кинув оцінювальний погляд на чорноволосого хлопця.

- Ну, не Хіроші ж. Це ти давно в ЛА не ганяв.

Іріе з Тае підійшли ближче, і вона відволіклася від розмови. Широ незадоволено поглядав на Юї, яка просила у нього дістати автограф зірки.

- Так, ти Еміко? - запитав Іріе, злегка вклонившись. - Зблизька ще красивіше.

- Дякую, - вона злегка зніяковіла. І звідки її усі знають? - А що, я відома особа?

- Увірвалася ефектно, принаймні. Я теж займаюсь танцями, тому коли побачив твоє танго - вразився.

- Ставай на ручник, герой, - усміхнувся Тае і несильно щипнув друга за руку.

- Не хочу, - він ущипнув у відповідь. - До змагань готуєшся по бальних? А то у мене є знайома...

- Ні, я кинула.

"Щоб танцювати pole dance. Зараз моя слава спрацює проти мене. Хару буде соромно".

- А, ну... - Іріе розгубився, але Тае швидко підхопив розмову.

- Готова бути штурманом і потягатися з Іріе? - підморгнув жовтоокий хлопець і посміхнувся так, що вона помітила його підточені ікла. Він точно походив на якусь змію.

- Вже? - вона спробувала запитати спокійно, не видаючи переляк.

Хару підійшов до неї зі спини та поклав долоні на жіночі плечі, злегка стискаючи їх.

- Так, досить мені залякувати мого штурмана, панове. Брудний трюк.

- Хто? Ми? - хлопець підняв дві руки вгору. - Та ми й не збиралися. Ми граємо чесно, - Тае не припиняв широко посміхатися, а очі підступно блиснули в її сторону. - До зустрічі на старті, королева танго, - вклонився хлопець.

Іріе закотив очі.

- Не слухай його. Мій хлопець любитель лякати новачків. Все буде добре, - підморгнувши Еміко, Іріе з розгону встрибнув на спину Тае і наказав везти його до старту під загальний регіт.

- Я там точно потрібна?

- Мені - так. Перший раз завжди страшно, - він не відпускав її плечей. Еміко навіть привиділося, що на них зараз усі дивляться, але, по факту, тут нікому не було справи. Вільна зона. Тільки Юкі підняв великий палець вгору, а Широ з Юї вже просувалися до старту, щоб стояти в перших рядах і встигнути зробити ставки. Домовилися, напевно. Принаймні, Широ виглядав спокійним, тож хвилюватися не варто було. Вони ж все контролюють.

Хару з Еміко теж попрямували туди, щоб сісти в машину. Дівчата приймали останні ставки.

- Ось так, - Хару тугіше затягнув ремінь, дихаючи Еміко в шию. Серце пустилося галопом. Та від такої її нервовості Lamborghini зараз саме заведеться. Незручна якась машина. Красива, але незручна.

- Дякую.

- Якщо буде сильно страшно - заплющ очі. Почне нудити - скажи. Програти не смертельно, - сині вири очей дивилися на неї із занепокоєнням і краплею суворості. Чоловік був так близько до неї, що вона, не приховуючи, розглядала зморшки і тріщинки на губах. - Сумніваюся, що ти коли-небудь мчала на швидкості понад двісті кілометрів на годину.

- І не збиралася мчати, - незадоволено пробурчала вона.

- Довіряєш мені?

Еміко кивнула і вчепилася в крісло. Нехай би колесо огляду, американські гірки, просто по парку погуляти... Зате зараз вона на нелегальних вуличних перегонах з мільярдером сидить і молиться, щоб вони доїхали до фінішу швидше.

З її боку в сусідній машині опустив скло Тае, і до слуху Еміко донеслися баси упереміш з жіночим вокалом.

- Ну що, пані королева танго, готова?

- Ні, - відповіла вона, вирішивши, що правду все одно не приховаєш.

У вікні показався Іріе, схилившись ближче до приладової панелі, завзято підморгнувши їй.

- Пан Фукубара, обіцяємо піддатися тільки на п'ять секунд.

Хару нахилився вперед, щоб краще бачити хлопців.

- Це ви даремно, - єхидно усміхнувся чоловік і приховав Еміко за склом. - Зроби глибокий вдих і подивися на прапорці. По сторонах дивитися не раджу – почне нудити швидше.

Усе це більше нагадувало відеогру, що добре пропрацювала, для PlayStation або XBox, а не реальне життя. Поки дівчина чекала останнього гонщика, Хару накрив коліно Еміко, яким вона несвідомо трясла, долонею, в спробі втихомирити.

По іншу сторону - тепер поряд з водієм - теж відкрилося вікно. Вона розглянула на пасажирському сидінні незнайому дівчину-японку з тату на обох руках і шиї. За кермом сидів Емінем. Збавивши гучність музики, репер промовив:

- Готовий програти?

- Ставлю, що ти приїдеш третім, - Хару самовдоволено злегка натиснув на газ, і машина заричала.

Еміко не могла відірвати погляду від дівчини, яка смутно нагадувала їй когось або щось. Ще раз придивилася до її тату. У неї вже розвивається параноя, а вона за останні пару годин побачила занадто багато людей. Мацуура відвернулася до лобового скла і подивилася на дорогу.

Прапорці зметнулися вгору, вказуючи "На старт". Інші два рухи сталися так нестримно, що Еміко не встигла усвідомити, як вони зірвалися з місця. Її придавило до сидіння від швидкості. Хару різко перебудовувався, намагаючись вирватися вперед.

Страх Еміко потихеньку вщухав від спостереження за тим, як упевнено Хару вів машину. Зосереджений, він міцно тримав кермо і без заминки приймав рішення когось підрізувати або обігнати на небезпечному повороті.

Дивно, але його заспокійливо слова зараз діяли в стократ краще, а торкання перед тим, як вони поїхали. Вона дивилася на дорогу. Концентрація адреналіну в крові поступово підіймалася. Мчати на такій швидкості було схоже на стрибок з парашутом або банджи-джампінг. Нехай вона і жодного разу не пробувала такого, але чогось захотілося порівняти. Мабуть, життя вирішило додати Еміко вогнику хороших вражень. Давно б пора завестися приємними спогадами, які не приносять тільки біль і сльози.

По факту, у неї були лише тато, танці, Нок з Ріною і... Хару. Тепер і він.

Вона обернулася до нього знову. Останній ривок, і вони перетнули фінішну пряму першими. За ними були Тае з Іріе. Гальма завищали, і вони зупинилися, розвернувшись трохи боком. Як і передбачав Хару, Porshe Емінема приїхало на фініш третім.

- Жива? - Хару повернув руку на коліно свого "штурмана", намагаючись упіймати її погляд.

- Було... - Еміко ніяк не могла підібрати виразного слова. – Круто! Я хочу ще.

Чоловік навпроти полегшено засміявся, злегка нахиляючись до неї.

- Чекав, що ти мене поб'єш. Ну або накричиш. Але перший варіант реальніший. Не нудить?

- За що? Ні. Хочу ще, - вона аж підстрибувала на місці, так сильно їй хотілося повторити. Навіть у якийсь момент упіймала себе на думці, що і сама хоче навчитися водити, щоб відчути, яке це: мчатися на скаженій швидкості по нічній трасі, обганяючи суперників.

- Потім, трохи пізніше.

Він вийшов з машини, щоб зібрати руку Тае та іншим суперникам. Емінем, сміючись, поплескав Хару чоловіка по плечу, щось захоплено розповідаючи.

Іріе постукав по склу, і Еміко відкрила двері та виставила ноги на вулицю, трохи розминаючи їх. Вони зупинилися десь біля обриву, і вдалині виблискували вогні Токіо. По обидві сторони траси був лише ліс.

- Як смак перемоги? - хлопець наїжачив волосся, трохи незручно посміхаючись.

- Ви піддавалися?

- Ні, позмагатися з самим главою якудза, паном Фукубара - честь і величезне везіння. Він любить чесну гонку, а Тае... не прибічник давати фору. Еміко, ти зблідла, - перелякано сказав хлопець.

Після слів "глава якудза" Еміко перестала слухати, про що їй говорить Іріе. Усередині щось обірвалося. Вона кинула очманілий погляд убік Хару. У голові склалися шматки пазла. Якою ж сліпою вона весь цей час була. Не помітила очевидного. Глава якудза. В неї затремтіли руки та коліна, а в роті пересохло так сильно, наче вона цілий день танцювала без навіть одного ковтка води.

До них вже направлявся Хару. Еміко зробила спробу натягнути на обличчя безпристрасну маску, але серце від страху стукало аж в самому горлі і щоки горіли, виділяюсь на фоні блідої шкіри.

"Глава якудза. Він якудза", - кожне слово, як гострим підбором по паркету, різало її, залишаючи глибоку подряпину.

- Мої щирі вітання, пан Фукубара, - Іріе потиснув йому руку, Хару посміхнувся. - Еміко, видно, вразилася вашими здібностями.

Сивоволосий чоловік перевів на неї погляд, тут же помітивши, що вона помінялася в порівнянні з тою Еміко, яку він залишив хвилин п'ять том.

- Так, перша гонка. Себе згадай, герой, - до них підійшов Тае.

- Мене вирвало, - зніяковіло хихикнув Іріе. - Тае ледь не прибив мене за свою приладову панель і нові килимки.

- Ти їх відпрацював тоді. Ганчіркою, - він приобняв хлопця за талію, - але смерділо страх. Наївся якогось тухлого лосося з шиитаке разом з Хіроші.

- Ой, ти перебільшуєш, - Іріе приховав почервонілі щоки, зарившись носом у волосся хлопця. - Шкода, що Хіроші не зміг приїхати цього разу. Бізнесмен тепер.

Хару, що абсолютно не заглиблувався у їх розмову, перепитав у Еміко кілька разів, чи все добре. Вона відсторонено відповідала, що так.

Дослухавши хлопців, вони поверталися на місце старту мовчки.

Тепер вона тремтіла не від страху перед гонкою, її приводив в жах чоловік поруч. Раптом це він той, кому вона заборгувала грошей? З нею грають? Театр, в якому одного з акторів не попередили про майбутню роль.

- Ти зблідла. Погано себе почуваєш? - обережно перепитав вже десятий раз за останні десять хвилин глава якудза.

- Так. Мене мутить. Я втомилася. Хочу додому.

"Занадто відсторонено. Треба..."

Хару насторожено подивився на неї, зважуючи щось в голові.

- Почекаєш в машині? Я закінчу деякі справи, і ми поїдемо додому.

- Так, - різко відповіла Еміко, чим ще більше насторожила чоловіка, який явно здавався розгубленим. Ще б, перш ніж відлучитися, залишив веселу дівчину, що вимагає прокатати її ще раз, а повернувся до мармурової статуї, що відповідає односкладово. Немов за секунду йому підмінили супутницю.

Вона вийшла з машини разом з ним.

- Передумала?

- Ні. Пошукаю Юї, попрощатися.

Блондинка стояла разом з Широ у бару, пританцьовуючи під музику, від якої, здавалося, здригалася земля. Руки чоловіка притримували блондинку за талію, оскільки барменша пішла у відрив і почала сильно погойдуватися і ледь не збивала людей поряд.

- Еміко, ну як прокотилася? Круто було?

- Сподобалося. Чекаю доки Хару закінчить свої справи, і ми поїдемо.

- Так швидко? - здивувалася дівчина і відсунулася від Широ, щоб підійти до Еміко ближче. Чорноволосий не зводив з неї пронизливого погляду, немов намагався прочитати.

- Так, мені нездоровиться, - вона намагалася не дивитися в очі підлеглого Хару, якимсь шостим почуттям відчуваючи, що той почав здогадуватися, в чому причина від'їзду. Чи вона себе вже накрутила до ручки?

- Перша гонка?

- Так, до того ж така честь прокотитися з самим главою Фукубара, - саркастично протягнула Еміко, не витримавши. Широ гмикнув, немов чекав подібного вже давно і навіть не здивувався. Все вірно, роль ідіотки тут у неї. Брови Юї від здивування піднялися і вона нічого не розуміючи переводила погляд з Еміко на хлопця.

"Актор недороблений. Все ти знаєш, Широ!"

- Сказала йому?

- Скажу. До зустрічі, - вона обійняла на прощання Юї і пішла, в надії, що хоч би подруга знає, з ким вона від'їжджає. Блондинка щось злісно почала говорити Широ, але той ніяк не реагував. Еміко лише почула обривки фраз: "...а мені... сказати... подивись на неї..."

***

Машина від'їхала від шуму шин, що вищать, і гучної музики, що розгойдувала натовп. Як тільки вони вже стали наближатися до міста, Еміко вирішила почати розмову сама.

- Ти глава якудза, - констатувала вона, як факт. Хотіла запитати, але толку? Якщо почне спростовувати, то бреше. А якщо підтвердить, то це було очевидно.

Хару кинув на неї швидкий погляд, а після важко зітхнув, немов для нього це найбільша проблема в цей момент. Еміко ж хотілося вистрибнути з машини на ходу. Суїциїдальні думки від все більш гнітючої атмосфери в салоні автомобіля лізли в голову без її дозволу, поки соліст Muse глузливо протяжно співав "And I'm feeling good".

- Так от чому мовчиш, - протягнув він. - Рано чи пізно ти б дізналася. Хотів розповісти сам. Що ще почула?

- Нічого цікавого. Ти мені збрехав і навіть не соромишся. Навіщо?

Хару зупинив машину біля узбіччя, по лобовому склу вже щосили стукали величезні дощові краплі. Двірники снували з боку убік, не справляючись з потоком.

- А ти? - від його різкого холодного тону чоловіка вона почала закипати. - Ти говориш мені всю правду? Ховалася...

- Та що... Я винна у всьому?! У твоїй же брехні?! Знаєш, до біса все! Пішов ти, Хару! - вона вискочила з машини та голосно грюкнула дверима, вклавши всю силу в цей удар, проклинаючи цей чортів мерзенний світ, який ніяк не заспокоїться у своїх спробах її добити. Злива, яку обіцяли ось вже кілька днів, тут же вшкварила їй по обличчю крижаними краплями. Навіть погода знущається з неї. Поїде на метро, тут недалеко пройтися, якихось пару-трійку кілометрів, а глава якудза нехай їде, куди хоче. Ну, або нехай уб'є її, адже дуже зручно кинути її десь в лісі та забути. Шукати кинуться не відразу, у кращому разі, через тиждень. Потім припишуть їй "суїцид" і справу закриють.

- Еміко! - Хару йшов за нею з парасолькою в руках. - Ми не договорили. Будь добра, повернися в машину, тут холодно і злива.

Дівчина зупинилася і розвернулася до нього лицем.

- Не то що? Пристрелиш мене? Кинеш у багажник? Що там ще в стилі якудза? - голос танцівниці ледве не переходив на фальцет, зриваючись. Після таких новин вона і своєї тіні боятиметься.

У синіх очах спалахнула злість з відчаєм. Чоловік витягнув парасольку, ховаючи її від зливи. Вони стояли дуже близько. Досить, щоб Еміко могла його ударити або штовхнути.

- Припини, ти мене навіть не вислухала. Так, я не сказав усієї правди. Тобі вона не потрібна була. Ні в той момент, ні тим більше зараз.

- Не потрібна?! Ти знову вирішуєш за мене! Мене хоч хтось коли-небудь запитає, що думаю я?! - вона зірвалася на крик. Потім буде соромно за свою нестриманість. А може і не буде. Зараз її мало хвилювали рамки пристойності. До демонів їх всіх!

- Йдемо в машину, покричиш на мене там. Прошу, Еміко, - Хару потягнувся за її рукою, але вона відскочила, знову виходячи на зливу в спробі втекти.

- Мафія зламала мені життя! Нашу з татом! Не пам'ятаю і дня, щоб я не думала про чортові борги та страх! А тільки у мене хоч щось почало налагоджуватися, все знову, - вона тупнула ногою і заричала та махнула руками, не в змозі витримати ураган з емоцій, що змішалися в суцільну кашу в голові і що виривалися суцільним бурхливим потоком в тон зливі. Дуже драматично. Вона як в якійсь дешевій драмі з дешевими трюками і дорогим реквізитом, бо лише на нього вистачило бюджету. - Знаєш що? - вона істерично засміялася, немов божевільна, не в змозі стриматися. Сюр. - Пішов не ти, Хару, а пішла я! Так, вірно, пішла я!

- Я і мій клан в цьому не брали участь, почуй мене, Еміко, - чоловік схопив її за зап'ясток, не даючи піти, але тут же відпустив, неначе вона ошпарила йому руку.

- А як я можу бути упевнена? Кому мені вірити? Всі навкруги все знали, одна я як ідіотка! Інвестиції, - вона перекривляла його голос, - вантажоперевезення...

- Сказав же: ніякого відношення мій клан не має до твоїх боргів. Якудза бувають різні. І з яких пір ти така обізнана? Що ти натворила?

- Так? Різні говориш? Що ти зробив з Одзавою? Я сумніваюся, що ти просто посадив його за ґрати. Тортури в покинутих будівлях сучасні якудза ще практикують? Може вже мені ходити провідувати його могилку? - вона злісно відкинула його парасольку, знову потрапляючи під дощ, немов він був стіною між ними, і лише в нім Еміко могла врятуватися зараз. Останнє його питання вона зовсім проігнорувала.

"Яка тобі різниця, чортовий якудза?! Продати мене своїм друзям захотів?!"

Хару стиснув щелепу так, що вона виділилася ідеальним квадратом. Вилиці загострилися, а очі вже буквально палахкотіли злістю та образою. Він різко наблизився до неї впритул, нависаючи над Еміко, а парасолька опустила вниз. Тепер мокнули вони вдвох.

- Та ти хоч знаєш, яких мені коштувало зусиль не зробити з ним те, що я роблю з усіма тварюками подібного рівня? Я б особисто провів його в пекло, яке виявилося б курортом після моїх "пояснень". Але ти, - чоловік ткнув пальцем їй в плече, - не подумала про це. У твою голову не закралася навіть крихітна думка виправдати мене. Виправдовуєш насильника та наркомана, лише тому, що він не причетний до якудза. Може, він тобі насправді подобався, а я просто людина, яка платить тобі гроші за ескортні послуги?

Гіршої зневаги він і не міг придумати у цей момент. Знавець, куди болючіше вдарити і як дістатися до рани, тієї самої, що кровоточить, потрапити прицільно чітко прямо в десятку. З такими словами й ніяких кулаків не треба. Одзава хоча б був не вельми проникливий.

У наступний момент, в звуках дощу, що падав з неба, розтанув дзвінкий ляпас. Шум крапель, що билися об асфальт став на декілька довгих митей єдиним фоном. На очах Еміко виступили сльози. Образа і розчарування захлеснули її, не даючи мислити розсудливо, тому до мозку інформація про удар дійшла трохи із запізенням.

Увесь запал Хару тут же згас, поки він приголомшено тримався за щоку. Долоня дівчини палала, немов вона опустила її в гарячу ванну і довго тримала там. На кінчику язика утворилася гіркота, горло здавило від неозвучених слів. Вирвалося лише невиразне мимрення:

- Та як ти смієш?..

Хару тут же відсунувся трохи, даючи їй більше простору.

- Еміко, пробач. Я не хотів. Сказав, не подумавши, - винувато опустивши голову, просив вибачення він.

Ні єдиному слову не повірить.

Вона намагалася витерти сльози рукавом шкірянки, але вони текли без зупинки, і гладкий матеріал не підходив для такого. На місці солоних доріжок залишалися чорні змазані лінії. Останнім часом доводиться занадто часто плакати. Краще б вона померла ще тоді, в чотирнадцять. Проходити кожного разу одно і те ж. Кожен чортовий раз їй здається, що ось все, вона вже на дні, падати нікуди, але вона продовжувала. Летіла в черговий обрив вниз головою з широко розплющеними очима.

"Дурна! Яка ж я дурна"!

Торкнувшись її ліктя, Хару повторив вже тихіше, але вона скинула його руку і відступила від нього.

- Пробач мені, - знову вимовив він. У синіх очах застиг жаль, якому вона не хотіла вірити. Нехай вдавиться своїми грошима. Чому він просто не дасть їй спокій, як і всі?

Вона розривалася між бажанням втекти звідси чимдалі і сховатися в його обіймах.

"Я хочу його ненавидіти! Хочу".

Хару знову протягнув руку з парасолькою, намагаючись укрити її від дощу. Вона і не помітила, як промокла наскрізь, а вода перемішалася зі сльозами.

Похитнувшись вперед, Еміко ткнулася носом в груди, обтягнуту простою білою футболкою.

- Мені не потрібні твої гроші, - вона ударила його кулаком в плече, продовжуючи плакати. Потім ще раз, і ще. – Ні прикраси, ні... Нічого...

Чому вона така слабка зараз? Могла б втекти, можливо не далеко, але... Кинула б все: навчання, роботу, мрію про викладання - і повернулася б до батька. Але ні, вона у черговий раз спотикається об мафію і цього разу добровільно. Сама пішла в клітку до тигра і обіймає його, шукаючи захисту і підтримки. Від таких емоційних гойдалок може і вколисати до нудоти. Ніякі перегони і швидкості не зрівняються.

- Я знаю, Еміко. Пробач. Йдемо, я відвезу тебе додому. Дозволиш? - він не відпускав її, обнімаючи за плечі, які здригалися від ридань.

- Залиш мене.

- Обіцяю, потім я дам тобі спокій, якщо ти цього хочеш, - він міцніше стиснув її плечі, немов йому було важко говорити. - Просто поверну додому. Будь ласка, - останнє слово було сказане з благанням в голосі, поки вона шмигала носом і намагалася змусити сльози зупинитися.

За час, що вона думала, чоловік вирішив більше не чекати й підняв її на руки. Еміко вхопилася за його шию, в спробах не звалитися від несподіванки. Дозволила собі здатися йому.

Додому. Кімната в гуртожитку - єдиний її острівець спокою, і той виявився небезпечним. Може, купити квитки та поїхати, світ за очі? Або хоча б до батька... Він її прийме. Єдина людина, якій Еміко може довіряти повністю.

У машині було тепло, але Хару додав ще обігріву, витягнув з багажника плед, і вони знову поїхали по раніше прокладеному маршруту.

- Я правда збирався розповісти. Але все якось невчасно було. Мені дійсно шкода, що ти дізналася не від мене, але, повір, я не бажаю тобі зла.

Еміко мовчала. Мозок вибухав від подібних одкровень. Її немов перевернули вниз головою і трясли.

- Я знайшов тобі квартиру, - обірвав тишу Хару, уважно стежачи за слизькою дорогою.

- У мене немає грошей на оренду, - відсторонено відповіла вона, спостерігаючи за нічними вогнями, що мелькають у вікні.

- А я і не збирався брати з тебе орендну плату.

- Тільки не говори...

- Вкладення у нерухомість в Токіо - хороша інвестиція. Але річ не в цьому. Я - останній ідіот, якщо дозволю тобі і далі наражатися на небезпеку.

- Ти ж розібрався з Одзавою.

Хару не стримався від недоброї усмішки, стиснувши кермо і ковзаючи чорними рукавичками по ньому. Еміко продовжувала його зачіпати. Він цього не заслужив. Можливо... Як Хару ще не викинув її десь по дорозі за гнилий язик і безпідставні звинувачення? Доведе його, і він точно пристрелить десь в підворітті проблемну пасію.

"З чого це він мені допомагає"?

- Так? А тебе хвилює лише Одзава? Твої так звані борги самі закрилися?

Еміко промовчала. Адже він правий. Борги перед іншим кланом якудзи нікуди не пішли. Якщо вона повністю погасить усю суму, якої у неї немає, зацікавленість тільки збільшиться. Минулі двічі так і сталося. Бізнес, машина, будинок. Але втягувати Хару... Хіба йому потрібні проблеми з конкурентами або партнерами?

- Тому мені спокійніше знаходитись з тобою поблизу. Квартира недалеко від університету, тобі зручніше добиратися. А охорона не мулятиме очі. З іншим я розберуся.

- Навіщо? Ти сказав, що даси мені спокій, адже мені нічим тобі відплатити.

Хару різко загальмував так, що завищали по асфальту шини. Машина зупинилася перед входом в гуртожиток, і вони довго просиділи в тиші. Чоловік немов збирався з думками, впираючись лобом в кермо.

- Ти завжди думаєш, що повинна заслужити хороше відношення, і що тобі не можуть допомогти, поки ти не відпрацюєш? - він підняв голову.

- Ну, - вона зам'ялася, - за все треба платити.

- Звучиш, як мій покійний батько, - губ чоловіка торкнула тужлива посмішка, проте в синіх очах не було і краплі скорботи. - Неправдиве представлення, - він повністю обернувся корпусом до неї та нахилився ближче, заглядаючи в темний бурштин дівочих очей. - Еміко, послухай, я ж не хлопчик, щоб чванитися своїм положенням. Нехай перед тобою іноді й хочеться. Але я щиро хочу допомогти, тому що ти не заслужила всього того, що з тобою сталося. Життя завжди несправедливе до хороших людей. Твої проблеми навіть не твої. Я...

Він відстебнув свій ремінь безпеки і схилився до Еміко, впираючись лобом їй в плече.

- Еміко, пробач. Я зараз готовий убити кожного, хто заподіював хоч коли-небудь тобі біль, але, виходить, і сам увійшов до цього списку. Гіршого покидька ти і не могла собі уявити. Обіцяю, я дам тобі спокій, як тільки буду впевнений в твоїй безпеці.

Закинувши голову, вона намагалася стримати сльози, але вони котилися по її щоках без упину. З неї досить. Чом би не підвести межу прямо тут і не визнати, нарешті, свою слабкість і безпорадність? Вона стільки часу витратила даремно, вирішуючи свої проблеми сама, лише в окремих випадках звертаючись до батька. Життєві перешкоди, які вона отримала як подарунок на свій День Народження, нічого не загартовували її, тільки добивали.

Жіноча долоня накрила голову чоловіка і погладила по побитому сивиною волоссю. Вона натворила справ.

- Дякую, Хару. Пробач, я теж була різка. Ти не покидьок, і я не хочу, - горло здавило, а усередині все перекинулося, - щоб ти залишав мене.

У останньому вона призналася собі сама. Бізнесмен, якудза, звичайний робітник... Та яка їй вже різниця?.. Один з тих, кого вважали хорошим хлопчиком, виходець з пристойної сім'ї, бив її і погрожував. Інші просто кидали. Вони так мало знайомі, а у Еміко після кожної їх зустрічі залишається лише тепло в грудях. Вона так зациклилася на матеріальному і своїх проблемах, що водночас перестала ставити на перше місце саме почуття.

Чоловік підняв голову. Ось, зараз вона знову потоне в синьому морі надзвичайної краси очей. Сама ж Еміко у цей момент швидше нагадувала панду. Відвернулася і почала поспіхом витирати розмазану туш, але робила тільки гірше.

- Візьми, - він протягнув їй серветки, сховані в підлокітнику.

- Вибач, виглядаю як панда, - вона взяла декілька штук і почала пробувати стерти. Ще і водостійка. Була. Потрапити під дощ, потім поплакати. Такого жодна косметика не переживе. Навіть найстійкіша.

- Наймиліша панда, яку мені доводилося бачити. Раз я не залишатиму тебе, значить, ти не проти сходити зі мною на побачення? - він подав ще серветок, відвернувшись в інший бік.

- А я можу відмовити?

- Легко.

- Значить, не відмовлю, - вона посміхнулася. Ось, знову стало тепло всередині, хоч вона і промерзла уся від крижаного дощу. - Легко - це не для мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.