Частина 3. Гліцинія (Еміко)

День розпочався з осоружного звуку будильника, що дзвенів вже третій раз за останні пів години. Еміко все переводила його на десять хвилин, поки часу зовсім не залишилося на людський сніданок з одяганням того, що перше випаде з шафи. Їй ще треба було заскочити в студію за грошима, потім бігти на дві пари і на тренування назад. Та і ще побачення увечері, яке все ніяк не виходило з голови, і вона здригалася від кожного повідомлення на телефоні, в страху перевіряючи, чи не висвітиться на екрані ім'я "Широ".

Як вона взагалі додумалась до того, щоб погодитися? Мала б хоча б дрібку страху перед людьми, які махають пістолетами посеред клубу і розкидаються грошима. Так ні, їй постійно щастить влізти в якусь халепу і радо приймати негаразди, бо вони як рідні.

Каорі вже втекла на своє зайняття, дбайливо залишивши для Еміко трохи сніданку, що складався з омлету і шматочка риби в соєвому соусі. Вона повинна сказати їй сто тисяч "спасибі".

Витягнувши з сумки пачку з грошима, Еміко перерахувала.

- Десять тисяч. Він божевільний, віддавати незнайомим дівчатам такі суми?.. - приголомшена дівчина шепотіла собі під ніс, все ще не в змозі повірити в те, що тримає в руках, буквально, своє рішення проблем. Як пояснити батьку звідки вона взяла стільки грошей? Натанцювала чи наприбирала столи в кафе?

"Ну так, тато взяв та і повірив. Виплачу тільки термінові платежі, а далі вже вирішу, що робити з ними. Та і Широ просив не витрачати все відразу. Звучав цей недружелюбний хлопець... переконливо".

Кинувши в сумочку лише тисячу із загальної суми, вона сховала решту у своїй шафі, засунувши глибше на саме дно в ящик з білизною. У її спідньому точно ніхто не порпатиметься. Та і хто додумається шукати гроші у бідної студентки, що заробляє на життя не самими гідними способами, танцюючи в нічних клубах і перебиваючись різними підробітками? Головне, щоб в університеті не дізналися...

День проносився непомітно. Еміко відволікли від глобальних проблем пари, де викладачі не злізали, вичавлюючи з групи останні соки, завалюючи різними завданнями і готуючи їх до іспитів вже заздалегідь. Занадто завчасно.

Ріна написала декілька повідомлень протягом дня.

Ріна 09:13am

"Ти жива?"

Ріна 9:14am

"Я помираю".

Ріна 11:21am

"Сходимо завтра в той ресторанчик із смачним раменом? Хочууууу!"

Ріна 15:43am

"Подзвони, коли приїдеш зі свого побачення. Мені потрібні подробиці :)"

Між цими повідомленнями була купа спаму із мемів з різними відео і смішні стікери, що піднімали настрій Еміко цілий день. Вона відповідала Ріні короткими "так", "ні" і емодзі, але подруга вже звикла до такого і розуміла, що базікати вони будуть душевніше вже пізніше, коли влаштують спільний перегляд фільму вдома у непосидючої подруги.

Ріна жила з сестрою, яка працювала у банку на якійсь там хорошій посаді. Норіко була старша на чотири роки, відучилася в Кіотському університеті на стипендії. Розумна, інколи навіть занадто.

Вони з Ріною постійно сварилися із-за захоплень другої, адже старша вважала молодшу занадто вітряною, такою, що живе одним днем і не думає про майбутнє. Дівчата виросли в традиційній сім'ї, але лише Норіко виросла тією, про яку кожні батьки мріяли хвалитися.

Проте, незважаючи на їх абсолютно різні погляди на життя, Норіко забрала сестру з собою в Токіо і, хай і крізь зуби, але оплачувала Ріні її зайняття pole dance і навіть добре ставилася до Еміко.

По дорозі додому, в метро, їй прийшло повідомлення від Широ.

Широ 04:17pm

"Кур'єр привезе сукні. Вибери. Заберу о сьомій".

Долоні тут же спітніли від страху перед невідомістю. Сяде в машину - і її відвезуть кудись в невідомому напрямку, та і до того ж нарядять, як ляльку.

Кур'єр і правда доставив їй сукні. Дев'ять штук. Дев'ять! Ще б магазин привіз. В маленькій кімнаті чорні чохли виглядали досить дивно.

- Їм точно нікуди гроші дівати... - бурмотіла собі під ніс Еміко. Разом з сукнями був доставлений невеликий букетик, що складався з гілочок гліцинії білого і лілових відтінків і молочними ірисами із запискою.

"З нетерпінням чекаю нашої зустрічі. Усі сукні твої. Х.Ф."

- Фантастично...

"Хару... фантастичний? Може у нього комплекс бога? А можливо це навіть не його ім'я".

До кімнати увійшла Каорі, кидаючи свою об'ємну сумку на підлогу разом з тубусом з кресленнями.

- Ого. Еміко, ти продала душу? – здивована запитала сусідка, побачивши розкладені на ліжку вечірні наряди.

- Майже.

Переодягнувшись, Каорі почала разом з Еміко розглядати кожну сукню, підбираючи те, що більше підходить під вечерю в ресторані.

- Побачення? Ось це, може? - вона подала ніжно-блакитну сукню, виткану з повітряного шифону і рукавами в дрібну сіточку. Еміко приклала його до себе. Більше схожа на дівчинку-переростка в такому. Мрія педофіла, бракує льодяника в руці. Чим він керувався коли вибирав ці наряди? Хоча... Швидше за все, він їх навіть не бачив. Або любить, коли дорослі жінки переодягаються в маленьких дівчаток...

«Фу... Не буду думати про таке».

Погляд впав на бордову тканину, проте декольте було занадто глибоким. Каорі акуратно допомагала скласти сукні, які не підійшли.

- Ти повинна їх повернути?

"Усі сукні твої", - промайнула фраза із записки в голові.

- Гадаю, що ні. Але я не впевнена...

Сусідка здивовано подивилася на неї, потім окинула поглядом усі наряди і потягнула за ніжно-рожевий шовк.

- Може, це?

Еміко підійшла до дзеркала, прикладаючи сукню з довгими рукавами. Тканина така ж, як і на її наряді з виступу. Атлас. Ґудзики на лицьовій стороні нагадували перлини, спускалися до самого низу. Рукави зроблені у формі ліхтариків, злегка випиналися лише на плечах. Під такий наряд можна було зробити нехитру зачіску і підібрати лише сережки, без каблучок і ланцюжків. Та і туфлі відповідні були. Простенькі, чорні, на невисоких підборах із застібкою.

Поки Еміко причепурювалася, намагаючись підвести стрілки рівно, Каорі поруч готувалася до майбутнього семінару з історії мистецтв в Середньовічній Європі і тихенько розмовляла по телефону зі своїм хлопцем, намагаючись не заважати своїй сусідці.

Закінчивши, танцівниця покрутилася перед дзеркалом, силкувалася зрозуміти наскільки пристойно вона виглядає для вечері з мільйонером. Зробила глибокий вдих. Бічні пасма вона заплела в недбалу косу, випустивши більше волосся, надаючи зачісці легкості і заколола невидимками, залишаючи іншу частину волосся розсипаними локонами по спині і плечам.

- Можеш забрати собі одну. Мені нікуди носити стільки. - протягнула Еміко одну з коробок Каорі. Помітила, на яке найбільше поглядала сусідка. Так хоч віддячить їй за усе хороше...

- Воно ж дороге... - Каорі почала махати руками, відмовляючись. Довелося сунути їй в руки насильно. Що прийшло смс відвернуло сусідку і Еміко, схопивши пальто і маленьку сумочку, втекла на вулицю.

Широ 07:00pm

"Внизу перед воротами чорний автомобіль"

- Добрий вечір, Широ, - вклонилася Еміко мовчазному чоловікові з гострими вилицями і поглядом, що неначе сканував її. Він відкрив для неї двері, запрошуючи сісти на заднє сидіння.

Машина помчалася по вечірньому Токіо в тиші і напівтемряві. Широ не особливо був зацікавлений в розмові, періодично поглядаючи в дзеркало заднього виду. На усі питання Еміко відповідав односкладово, тому вона залишила спроби розговорити чоловіка і просто спостерігала за вечірнім містом у вікно.

Рух автомобіля по маршруту у бік центру міста трохи заспокоїв її. Вийде втекти.

"Про що я тільки думаю? Всюди бачу бандитів. Лікуватися пора".

Теплота салону і напівтемрява навіяли на неї легку дрімоту, поки вони застрягли в тягучках, які для Токіо навіть вночі були нормальним явищем. Екран її смартфону засвітився від нового повідомлення.

Ріна 07:52pm

"Ти вже з НИМ"?

Еміко 07:52pm

"Ні. Потім все розповім".

Ріна 19:53pm

"Сподіваюся, хоч погодує тебе нормально"

Еміко посміхнулася в екрані і відправила усміхнені смайлики. Вона вже передчувала завтрашній рамен з подругою і як відбиватиметься від її питаннячок в стилі «За шкалою від 0 до 10: наскільки сильно ти хотіла затягнути його в ліжко?»

Автомобіль м'яко зупинився у однієї з висоток в районі Мінато, а саме у Roppongi Hills Mori Tower, де знаходився знаменитий оглядовий майданчик Tokyo City View And Sky Deck. Вона все хотіла сходити подивитися, та ніяк не могла знайти для цього час.

Широ подав їй руку, допомагаючи вийти з машини. Вони увійшли через скляні автоматичні двері. Вона старалася не крутити головою навсібіч, щоб не здатися якоюсь дикункою, мовляв тільки з далекого приїхала. При вході їм вклонилися. На зустріч до них вийшла жінка в строгому чорному костюмі і стягнутим в тугий хвіст смільним волоссям. Вона стримано посміхнулася, низько вклонившись, по всім правилам. Можливо навіть кут був ідеальний до міліметра...

- Пан Сато, він чекає.

- Дякую, Хіна. Доручаю тобі пані Мацууру. В мене справи.

Широ залишив їх наодинці, зникнувши з поля зору неначе його і не було тут ніколи, хоча вона побачила, як той встиг підморгнути дівчині, від чого та легенько зашарілася.

"Примара якийсь. Чи я так хвилююся, що нічого не помічаю".

- Пані Мацуура. Будь ласка, сюди.

Ліфт, повністю оброблений дзеркалами, повільно рушив вгору, поки на сенсорній панелі не засвітилася цифра "52".

Хостес, що зустріла їх, голосно привітала гостю, багато разів кланяючись перед нею, ледве не торкаючись носом підлоги.

- Ласкаво просимо в ресторан "Гліцинія". Приємного вечора.

Дівчина забрала у Еміко пальто, кудись відносячи його. Щоб не видавати хвилювання, вона стиснула тремтячими руками сумочку.

"Так от чому був такий дивний букет. Гарно..."

Поки її вели до столика розташованому ближче до панорамних вікон, Еміко намагалася встигнути розглянути убрання ресторану, щоб не крутити головою при людині і не відволікатися від бесіди. Перше, що впадало у вічі - гармонія між традиційним і сучасним. Багато дерева, квіти гліцинії прикрашали столи і балки, створюючи ілюзію саду. Квітковий запах дурманив.

Наступне, на що Еміко звернула увагу - сама будова столиків і місць для сидіння. М'які подушки на підлозі, але щоб не сидіти в позі сейдза, вниз йшли спеціальні ніші - порожній простір для ніг. Швидше за все придумано для іноземців, щоб ті з незвички не скаржилися на біль і на довше змогли затриматися тут.

Проте прикрасою ресторану були не квіти гліцинії, не дерев'яні меблі і навіть не сама атмосфера. Унікальність місця полягала у величезних панорамних вікнах від підлоги до стелі, в яких можна було спостерігати за Токіо, що нескінченно рухався внизу. Місто на долоні. Безкрайнє. Вдалині була видима затока крізь сотні тисяч яскравих різноколірних вогнів.

Хару піднявся зі свого місця, зустрічаючи свою пару на цей вечір теплою посмішкою. Побите сивиною волосся і сині очі, відрізняли його від присутніх гостей своїм різким контрастом з чорним. Одягнений чоловік був, як не дивно, не в костюм, а у світлий гольф з чорними джинсами. Руки, як і в клубі, були приховані шкіряними рукавицями.

- Еміко, - посмішка чоловіка стала трохи ширша. Він буквально на долю секунди глянув на хостес, від чого та поспішно ретирувалася і знову повернув погляд на Еміко, беручи її за руку. Легенько, немов дотик був лише ілюзорним. - Не знав, що ти вирішила затьмарити вид на вечірній Токіо і повернути Аматерасу назад в печеру, - він схилився, щоб ледве торкнутися губами жіночої руки. Дівчина трохи зніяковіла від такої європейської галантності. Еміко таке тільки у фільмах бачила, а тут як сон наяву. Немов зараз прокинеться, а нічого цього немає: ні красивого чоловіка, ні грошей в ящику для білизни. Останнє її хвилювало більше.

- Спасибі, - ледве чутно промовила вона, соромливо посміхнувшись. Намагалася не розглядати його занадто пильно: помітить. Після того, як зблизька роздивилася його, у неї склалося враження, що він старше її не менше чим на десять років. А можливо і більше. Багачам доступні різні омолоджуючі процедури, які часом знаходяться на межі фантастики з домішкою чаклунства. Розвиток технологій в серці Токіо випереджали час на років сто для всього іншого світу.

Японці вже давно звикли до роботів, швидкісних потягів і безлічі сенсорів.

"А якщо йому за п'ятдесят? Чи шістдесят?!"

Злякавшись, що усі її думки зараз чітко відображаються на обличчі, Еміко спробувала поводитися невимушено і натягнути чергову посмішку.

- Сідай. Тут нас не потурбують.

Він вказав на місце навпроти свого, і Еміко, підкорившись злегка владному жесту рукою, влаштувалася на подушці.

- Я не знала, що тут є такий ресторан.

- На оглядовий майданчик вхід з іншого боку. Це приміщення я викупив вже давно. Довелося трохи повозитися, проте воно того коштувало. Що бажаєш пити?

"Викупив. Мільярдер?.. Я нулі на його рахунку не порахую в житті".

У алкогольній карті, люб'язно наданою тільки офіціанткою, що підійшла, не були вказані ціни. Лише назви на двох мовах: японській і англійській, і країна, звідки була доставлена пляшка того чи іншого напою. Обрати наосліп боялася, тому погляд зачепився за те, де була коротка назва і щось знайоме.

- Можна мені ось це?

Жіночий пальчик вказав на трояндове вино Chateau Simone Palette Rose. Стратегія вибрати те, де було поменше складних слів спрацювала на ура.

- Звичайно. Щось з їжі бажаєш?

Від великої кількості вишуканих блюд у Еміко розбігалися очі. Вона не хотіла здатися якоюсь дикою, замовляючи усе саме незвичайне або всього помалу, ніби вибігла з лісу. Але рот зрадницький наповнювався слиною від слів "темпура" і "тофу".

- Нанамі, будь ласка, принеси Кайсеки-рері на двох.

Еміко підняла винуватий погляд на свого співрозмовника. Офіціантка кивнула.

- Буде зроблено, пане, - вона кілька разів вклонилася хазяїну і гостям і втекла за замовленням.

- Прошу вибачення, тут багато всього... – Еміко зам'ялася.

- Смачного? Нічого страшного. Не вибачайся переді мною. Хочу, щоб наша бесіда була невимушеною. Не часто мені випадає вдача запросити у свій ресторан незвичайної краси дівчину.

- Спасибі. Але ви побачили мене...

- Ти, - ураз виправив він, - давай на ти, будь ласка.

- Добре.

- А на рахунок місця нашої зустрічі... Мені стало цікаво: як в нічному клубі такого формату могла опинитися танцівниця спортивних танців з досвідом? Вважаю, історія досить цікава.

- Звідки тобі відомо про те, що я займалася бальними танцями? - здивовано смикнула бровою Еміко. У карих очах слизнув переляк.

- Не складно розпізнати таку людину на тлі інших. Твоя осанка і рухи видають тебе. Так звідки бажання танцювати інше?

- Бальні танці - дороге задоволення, батько не зміг сплатити декілька змагань підряд, і мене виключили. Партнер пішов відразу ж після першої відмови. Потім батька звільнили.

Вона сказала все неемоційно, бо вже не вперше повторювала завчене пояснення.

- Звідти твої кредити?

Еміко закусила губу, трохи не до крові.

"Як соромно. Звичайно, він навів довідки про мене. А якщо він ще дізнається про мої стосунки з мафією?!"

Тиша за столом стала нагнітати, а навколишні звуки немов стали різкішими і лише дратували. Лише коли їх знову залишили наодинці, Еміко надпила напій з келиха, намагаючись прибрати грудку, що встала в горлі.

- Батько втратив бізнес і намагався давати мені усе необхідне. Я допомагала йому, - на останньому слові голос ледь чутно зірвався, немов дівчина зібралася захищатися.

- Я вірю тобі, Еміко. Пробач, не хотів влаштовувати допит. Професійна деформація, - чоловік випрямився, немов створюючи для неї трохи більше вільного простору.

- А чим Ви... ти займаєшся? - спробувала перевести тему Еміко.

Трохи подумавши, Хару коротко відповів:

- Вантажні перевезення. Нерухомість. Інвестиції.

"А я думала зараз скаже, що ця не моя справа і моя робота тут - вечір прикрашати".

Вони знову мовчали, поки на стіл викладали різноманітні блюда. Тільки вже ця тиша була не такою напруженою. Еміко подивилася у вікно, повільно потягуючи своє трояндове вино і спостерігаючи за мерехтливими вогнями. Все ж, оглядовий майданчик тут коштує будь-яких грошей. Раніше їй було не до красивих видів міста, та і на побачення вона ходила максимум у більш-менш пристойну забігайлівку із смачним удоном. Романтики в її стосунках було на пару сторінок любовного роману. Зустрічі з Ріною були набагато приємніші.

- Подобається?

Питання прозвучало тихо. Не відриваючи погляду від вечірнього міста, Еміко кивнула, а після чого запитала:

- Тобі зручно в рукавицях?

- Справа звички.

- Звички по потребі або по забаганці?

Хару відклав палички убік. Упершись ліктями в стіл, він поклав підборіддя на складені в замок руки.

- Цікаве питання. Широ щось говорив?

Алкоголь трохи розв'язав їй язика, прибираючи нервозність з тремтячими колінами. Та і Хару виявився не таким вже і монстром, яким вона собі нафантазувала на дурну голову. Ну заплатив за побачення. Десять тисяч баксів. У багатих свої чудасії, і вона має бути вдячна за розмову з таким. Мабуть буде згадувати до старості загадкового мільярдера, бо це була найяскравіша подія в її житті.

- Ні. Широ... не особливо балакучий.

Синьоокий чоловік загадково посміхнувся.

- Так, з нього слова кліщами іноді треба витягати. Розповіси мені, чому живеш в Нерімі?

Бесіда перетекла в спокійнішу площину. Хару уважно слухав її, періодично розбавляючи своїми оповіданнями про навчання в університеті закордоном. Нарешті повністю розслабившись, Еміко згадала декілька забавних випадків. Вона вже і не пам'ятає, коли останній раз стільки розмовляла і посміхалася.

Ось за що Ріна могла точно не переживати, так це за ситість Еміко. Вони і половини не встигла спробувати як вже об'їлася.

- У мене для тебе є пропозиція. Я б навіть сказав угода.

Ейфорія від прекрасного вечора почала поступово гаснути.

- Угода?

- Нічого такого. Невеличка купівля часу. У мене цього місяця заплановані декілька неформальних зустрічей і бал. Найчастіше я з'являюся без супутниці. Проте хочу запропонувати тобі побути нею. Нічого складного. Просто бути чарівною і посміхатися. Натомість оплачу твоє навчання разом з проживанням.

Пропозиція настільки глибоко шокувала її, що майже порожній келих так і залишився в руці, злегка тремтячи. Занадто принадно.

- Тільки супровід?

- Так. Нічого більшого. Ми обоє у виграші. Можеш подумати до завтра, оскільки мені треба знати точно, чи починати заносити тебе в списки гостей.

Вона мовчки кивнула. Це вся реакція, на яку Еміко спромоглася. Можливо варто було б себе ущипнути? Чи хоча б запитати нащо йому здалася бідна студентка на його зустрічах? Щоб показувати її як цікаву ляльку? Вона настільки заглибилася в свої роздуми, що вечір промайнув, немов вона була лише глядачкою. Намагалася зберігати приємний вираз обличчя з легкою посмішкою.

Прощання з Хару, як і поїздка до будинку пройшли як в тумані. Вона думала лише про пропозицію побути тимчасовим ескортом. Але ж він цілий вечір лише базікав з нею. Купив сукні, нагодував, подарував квіти і ні єдиного вульгарного коментаря у свою сторону вона не почула. Лише компліменти.

- Приїхали. Думай наступного разу тихіше.

Далекий голос витягнув її з трансу. Вона сфокусувала погляд на чоловікові зі стягнутим в хвостик темним волоссям. Він тримав одну руку в кармані, а іншою спирався на дверцята автомобіля.

- Дякую, Широ. Дозволь запитати.

Він кивнув.

- Ти давно працюєш на Хару?

- Чи хороша він людина хочеш у мене випитати і чи не з'їсть тебе? - посміхнувся Широ і в чорних очах спалахнув пустотливий вогник. – Достойний. Біжи, бо заморозишся. Возити тебе по лікарням точно не буду. Але... Тримай дистанцію. Для свого ж блага.

Більше нічого не сказавши, хлопець хлопнув дверима автомобіля і зник.

«Вони всі якісь пришелепкувати...» - гнівно собі думала Еміко.

Біля входу в кампус, коли машина з Широ вже сховалася за поворотом, тінь, що вискочила із-за рогу схопила її за руку і затиснула рот. Від крижаного страху, що скув її, вона не відразу змогла зорієнтуватися, почавши брикати, намагаючись вибратися зі сталевої чоловічої хватки.

- Тихіше, бейбі. Уникаєш мене, доводиться ловити свою пташку.

Вона з усієї сили ткнула каблуком йому в ногу і спробувала ударити потилицею в ніс.

- Стерво, блядь, - зашипів чоловік. Еміко його упізнала. Скільки разів вона чула цей голос. Ласкавий, роздратований, доброзичливий, ніжний, пристрасний.

"У цього довбаного ідіота Кая зовсім дах потік!"

Вона з усієї сили укусила того за руку, прокушувавши шкіру до крові. Під виття чоловіка, Еміко кинулася до вхідних дверей в гуртожиток.

- Я тебе дістану, Еміко! Ти чуєш?! Дістану! Сука! Повернись сама, а то пошкодуєш!

Серце скажено билося об грудну клітку, а стук віддавався по усьому тілу. Хіба міг закінчитися ідеальний вечір нормально? Тільки не для неї.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.