Зима не на часі

Така замислена і строга

Ця листопадова Зима.

Зайшла на ґанок, до порога

І зупинилася сама.

Засіє снігом. Той розтане.

Завіє вітром й знов сипне.

Спинися, Зимонько. Зарано.

Хай Осінь зливами мине.

Окропить землю на прощання,

Зірве останній свій листок.

А ти така вже, Зимо, рання.

Рвеш з голови її вінок.

Вона плела його із листя,

В кленових барвах він "горів"

Там, ніби спогади сплелися.

Їх Час сховати повелів.

А ти ще, Зимонько навієш

Нам снігу чисту пелену.

Та не спіши. Бо, розумієш,

Ми нині маємо війну.

Не всі в домівках теплих й ситі.

Вже хтось - без дому. Хтось - в бою.

Лише вогнем чужим "накриті",

Стоять у смерті на краю.

І той вогонь не зігріває.

Він і не світить. Бій - це тьма.

Де світла і тепла немає.

А тут привіялась Зима.

І в сірім, тихім Листопаді

Свої порядки навела.

Та знай, що ми тобі не раді.

Хоч ти старалась як могла.

Така замислена і строга.

Така зухвала водночас...

Зайшла на ґанок до порога

Та не застала дома нас.

Всі - на війні. Бодай думками.

Всім не спокійно на душі.

Сирени виють над містами.

З сльозами пишуться вірші.

Тривоги снігом не присипиш.

І туги зимном не приспиш.

Не в той ти час нам сніжки ліпиш...

Облиш нас, Зимонько, облиш.

20.11.2022