Глава 5. Довгий день. Все попереду.

Світ на межі часу на простору. Місячна долина в Небесному царстві.

В лісі, по встеленій різноманітними травами дорозі, продовжувала свій шлях до маєтку невеличка процесія та чолі з восьмим принцем Небесного царства Чжан Хе та генералом Небесного війська Чень Лівеєм. Блискуче багряне плаття принца було видно здалеку, що робило їх легкою здобиччю у випадку, якщо нападки забажають повернутись та завершити розпочату справу. Мечі воїнів були напоготові, а серця сповнені хоробрості – зараз ніхто не зможе зненацька їх атакувати. Можливо саме тому лице генерала виражало непохитний спокій.

Вони в тиші пройшли більшу частину шляху до маєтку Сіфен, коли восьмий принц нарешті порушив цю дивну мовчанку.

- Генерале, хто ці люди, що на вас напали? Їх техніка бою здалась мені досить дивною.

- Ваше високосте, скоріше за все, це були шпигуни з клану демонів.

- Клан демонів? Як вони посміли порушити кордони між царствами!? Але їх кількість була замала, у будь-якому випадку, їм би не вдалось перемогти, тоді навіщо…

- …Навіщо вони взагалі напали? – продовжин думку генерал. – Мені не відомо, чи змогли б ми перемогти, якби Ваша високість не прийшли на допомогу. Не знаючи можливостей ворога, складно сперечатись про те, яка зі сторін вийде переможцем.

- Ви, правда, так думаєте? – тон Чень Лівея був м’яким. Коли він посмішнувся, вираз його обличчя можна було назвати ніжним. – Мужність молодого восьмого принца занад-то велика. Я впевнений, що їх було набагато більше. Якби не ви, ми могли б не стримати їх напад.

Зненацька попереду них почувся шурхів. Воїни різко зупинились на звуки. Особистий охоронець восьмого принца, вийшов із-за розлогої верби й ведучи за вуздечку білосніжного бойового коня, підійшов до господаря. Дивлячись на бліде та дещо встривожене обличчя свого господаря, від доповів:

- Пане,  я бачив, як група воїнів покинула ліс та попрямувала на південь, намагаючись покинути долину.

- Клан демонів? – Чжан Хе насупився, здивовано спитавши. – З чого це демонам нападати на членів сім’ї Чень? Не кажучи вже про те, як за такий короткий час, вони дізнались, де ви та встигли зібрати людей? Генерале Чень, чи не здається вам, що в вашому оточенні з’явився лазунчик?

Принц обернувся та подивився на Сяомін, яка досить невдало ховалась позаду, намагаючись не потрапляти йому на очі. Насупившись ще більше, уточнив:

- Можило ваша донька має проблеми з демонічним кланом?

Брови Чень Лівея здивовано піднялись, задумавшись на деякий час, він нарешті впевнено похитав головою.

- Ні.

- Дивно, - пробурмотав Чжан Хе, заспокоювавшись та продовжуючи роздумувати.

Чень Лівей обернувся й подивився на доньну своїми мудрими темними очима.

- Людина має відповідати за наслідки своїх дій. Принце Чжан Хе, це моя власна справа, вам не потрібно приймати в ній участь.

Генерал Чень та принц обмінялись поглядами. Здивований генерал подивився на восьмого принца з м’ягким юним обличчям, але жорсткий погляд і тон якого шли в розріз із зовнішньою наївністю. Спокійний впевнений вираз, ніби хтось наклав заклинання на цього юнака. Адже вуха віслюка не можуть рости на голові в коня!?

Продовжуючи шлях, генерал піймав себе на думці, що восьмий принц сам навіть не усвідомлює, на що здатний.

Процесія вже підійшла до маєтку. Сяомін швидко зникла, доки її не помітили. Дівчині дуже кортило дізнатись, що такого сталось, що восьмому принцу знадобилась допомога її батька.

- Як кажуть у приказці: у батька тигра не може бути доньки собаки. Тепер я бачу, що це дійсно так, – звернувся юний принц Чжан Хе до генерала. Він встиг помітити, як дівчина спритно зникла в середині маєтку.

У вечірній час слуги займались тим, що запалювали вогні навколо маєтку, тому один особливо уважний слуга, помітивши гостя, гучно закричав, поспішивши привітати своїх господарів:

- Швидше, йди повідом усім: господар та старша молода пані повернулись до маєтку, з ними прибув восьмий принц, тому необхідно підготувати гостьову кімнату.

Генерал Чень Лівей запросив восьмого принца прослідувати разом з ним до приймальні. Маєток генерала був далеко не надто величним, кімнати розміщувались компактно, тому господар з гостем швидко дістались віддаленої частини будівлі. У цьому місці зникала уся метушня та шум, викликані іншими жителями маєтку. Тут цвіт персиків наповнював кімнату солодкуватим ароматом, а монотонний шурхіт кленового листя дозволяв спокійно поринути у роздуми.

Безліч дерев’яних поличок з різноманітними документами та книгами постали перед очима принца. Багато з цих документів вже вкрилися значним шаром пилу, деякі не так давно використовуватись, але знаючи звички генерала Лі, принц припустив, що найцінніші папери зберігаються зовсім не тут.

Тим часом Сяомін швидко майнула крізь двірний отвір і бігом минула внутрішній двір не будучи ніким поміченою (на її щастя у дворі нікого на той момент не було). Сховавшись за широким стовбуром дерево вона перевела подих та стрімголов пірнула в кущі, що росли як раз попід вікнами приймальні. Тепер Сяомін могла почути все, що її ніяк не стосувалось.

- Ваше високосте, ви напевне втомилися в дорозі? Не бажаєте відвідати чудового  освіжаючого чаю? – запитав Лівей, жестом запрошуючи принца сісти за стіл.

Восьмий принц погодився та зручно вмостився на теплій підлозі. Лівей поставив перед ним білу чашку з щойно налитим ароматним напоєм жовтувато-зеленого відтінку. Надпив чай, принц сказав із серйозним виразом обличчя:

- Демони останнім часов збільшими свою активність. Все частіше поступають новини про зникнення наших шпигунів та прихильників Небесного імператора в клані демонів. Наш вплив на Демонічний клан поступово слабшає й нам з вами чудово відомо, що буде, якщо їх правитель заволодіє артефактами…

- Хто в усіх світах не знає, що на трон Небесних зійде той, хто заволодіє найпотужнішим з трьох стародавніх артефактів? Але ж зовсім не цікаво, коли результат очевидний. Якщо ж я своїми зусиллями зможу посадити на трон того, про кого й не думали, чи це не верх моєї майстерності?

- Палацові інтриги Небесних зараз не важливі. У руки демонів потрапила давня карта з місцем знаходення потужник артефактів, - сказав принц. – Ось це величезна проблема. На цей раз було вбито небожителя, імператор наказав ретельно розслідувати цю справу. На мене покладена велика відповідальність. Якщо щось піде не так, то ім’я моєї чесної та відданої сім’ї буде в мить зіпсоване! Саме тому, генерале Чень, я прийшов просити вашої допомоги.

- Вірність у серці, а не в імені. Я завжди вірив у відданість вашої сім’ї Небесному клану, і тим паче я вірю Вам. Я допоможу вам, принце Чжан Хе. Усі мої ресурси в вашому розпоряджені.

- Дякую, генерале Чень. І ще, генерале, можливо ви маєте записи, що взагалі з себе представляють ці стародавні артефакти?

- Так, здається були. Вам доведеться дещо зачекати. Мені потрібен час на пошуки, - сказав генерал Лі, вказуючи на безліч бамбукових дощечок, вкритих шаром пилу, який певно був ровесником самих записів. – Я точно знаю, що тисячі років тому, в часи до великої битви, існувало три наймогутніші артефакти: Льодяний лотос, Чаша незгасного вогню та Сувій тисячі заклинань. Серед цих предметів силу для зруйнування діючих світовий порядків мав лише Льодяний лотос, але він був утрачений в розпалі великої битви між кланами. Якщо дозволите, ми зустрінемось пізніше і я вам усе детально розповім.

Принц кивнув головою та разом з генералом, встав із-за столу. Чень Лівей відійшов, прийнявшись до пошуків. Тим часов принц почувши за вікном дивний шурхіт, підійшов ближче та обережно поглянув на вулицю. Побачивши невеличкий силует, він відразу здогадався, хто порушував порядок.

- Хто тут шниряє потайки? Виходь злодюжко, я знаю, ти ховаєшся в кущах.

Шурхіт посилився і з заростей поступово показалася Сяомін. Її волосся розтріпалося гострим гіллям, а на одязі залишилось декілька зелених листків. Обпершись руками на вікно, принц Чжан Хе широко посміхнувся, примруживши свої хитрі, неначе в лиса, очі.

- Дикий феніксе, не думав так скоро знову тебе зустріти. Що ти тут робиш? Підслуховуєш?

- Підслуховую? Ні, як я можу. Я шукала свого кота… Але, здається, його тут немає, тому я краще піду… - відповіла Сяомін, роблячи вигляд, ніби не розуміє про що каже принц.

- Будь обережна, надмірна цікавість не одну кішку згубила.

- Добре, що я не кішка. Мене звуть Чень Сяомін, Ваше високосте, - вклонилась принцу дівчина. Все ж, він принц, а вона не хотіла зганьбити свою сім’ю.

- Чень Сяомін, що ти тут забула!? – пролунав позаду гучний голос матінки. – Швидко повертайся до занять, чому я маю шукати тебе по всіх усюдах!

- Ваше високосте, вибачте Сяомін, якщо вона вас чимось образила, - додала матінка вклонившись принцу.

Насуплена Сяомін злісно зиркнула на восьмого принца. Чжан Хе у свою чергу стримувався аби не розсміятись. Він не знав чому, але ця дівчина запала йому в душу. Вона відрізнялась від інших своєю щирістю та простотою. На відмінну від інших, вона розмовляла з ним, восьмим принцем Небесного царства, на рівних. Звичайно, вони були близькі за віком, але різниця у статусі не дозвовила б їй поводити себе так за інших умов. Зараз, у неформальній обстановці, йому навіть стало цікаво ближче познайомитись з такою незвичайною молодою особою.

- Восьмий принц, я знайшов рукопис із необхідною інформацією, - повернувся Чень Лівей, тримаючи в руці згорток дощечок. - Але нажаль я маю лише першу частину, друга частина була давно втрачена. Льодяний лотос – це стародавній артефакт, створений Верховним небожителем у період воюючих кланів, для захисту та розширення володінь Небесного царства. Керувати ним могли лише декілька небожителів: Небесний імператор, Бог війни та Бог грому Лей-гун. Сила цього артефакту здатна обернути на лід усе довкола, і лише вогонь з гори Куньлунь здатен протистояти йому.

Принц взяв згорток та розгорнув книгу. Частина довещок дійсно була ніби наспіх відірвана.

- Отже, навіть якщо демони заволодіють цим артефактом, вони не зможуть так легко оволодіти його силою? – перепитав Чжан Хе, знову й знову передивляючись написи.

- І так, і ні. Якщо клан демонів має могутнього мага, й у додачу другу частину книги, все інше не завадить володарю Фей Няо зібрати армію та піти війною проти Небесного царства.

- Восьмий принце, я не схильний довіряти пліткам, але кажуть, колись давно Верховному небожителю було видіння про смуту і нову кровопролитну війну між народами.

Ріки оміліють, землі стануть льодом.

Сяйво червоного місяця звільнить сили темряви, настане хаос.

І з’явиться темний воїн, що стане на сторону пригнічених.

Лід та полум’я з’єднаються в ньому воєдино.

І зіткнуться два народи на стежині війни.

І лише два мечі, два серця вирішать фінал цієї битви,

Побудувавши новий світ.

- Це має бути детально описано в його книзі життя, що зберігається в Небесному палаці, - додав Чень Лівей. – Ви - принц Небесних, не думаю, що у вас виникнуть складнощі з перевіркою цієї інформації.

Чжан Хе повернув генералу книгу, поринувши в роздуми. Лівей знав, що восьмий принц не користується батьківською любов’ю у імператора, не має особливого впливу при дворі. У Небесному палаці його вважають гулякою та порушником спокою. І він підтримує цю легенду, відводячи увагу сторонніх від того, чим займається насправді.

- Принце, слуги підготували для вас гостьові покої. Наша сім’я Чень з радістю прийме гостя, звичайно, якщо ви погодитесь залишитись.

- Дякую за запрошення. Ви маєте рацію, сьогодні я залишусь у вас, а завтра вранці рушимо в дорогу, - принц повернув свою звичну життєрадісність.

Чень Лівей поклав згорток назад на полицю й вони вийшли з кімнати. Слуга вклонившись, запросив принца прослідувати за ним у другу частину маєтку, до гостьових кімнат.

Коли вони минали сад, повз нього пробігла мила темноволоса дівчинка в яскравому блакитному платті. Вона весело сміялась, доганяючи кішку, що так норовила від неї втікти.

«Певно, це молодша донька генерала Чень», - подумав Чжан Хе, поглянувши їй у слід.

Туман заздрості проник крізь щілини в душу принца. Йому було ніяково через це, але він не міг нічого зробити з собою. Якби ж він народився першим… Чи любив би його імператор так само, як генерал Чень своїх доньок? За що батько взагалі його зненавидів?

- Пане, ми майже прийшли, - сказав слуга, вказуючи на частину маєтку, що виходила в сад.

- Господарю, ранешті я вас знайшов, - пролунав голос за спиною принца. Важко дихаючи до Чжан Хе підбіг його слуга. - Ваші речі доправлені в кімнату.

- Добре. Поки що можете бути вільні.

- Так, пане.

Лише Чжан Хе підійшов до дверей та простягнув руку, щоб їх відчинити, як його тонкий слух відчув дзвін заліза, що розсікало повітря. Цікавість була сильніше втоми, він повернувся до внутрішнього двору.

Після сьогоднішнього нападу Сяомін не знаходила собі місця, тому вирішила вивільнити свою злість та розчарування через свою неспроможність хоча б щось зробити правильно. Вона розмахувала мечем зі сторони в сторону, обороняючись від уявних ворогів. Її ніжне лице почервоніло від напруги, темні очі злісно звузились. Усім своїм виглядом вона попереджала про небезпеку для кожного, хто насмілиться потурбувати її.

Чжан Хе вивільнив свій меч з піхов та прийняв на себе один із її ударів. Мечі дзвінко схрестились у  повітрі, виблискуючи на сонці.

- Досить ганяти вітер, - засміявся принц. – На що ти так розгнівалась?

- Не ваше діло! – гнівно процідила крізь зуби дівчина, наносячи новий удар.

- Чому ж не моє? Я тут протистою твоїм ударам, значить тепер моє, - продовжував веселитись принц.

Сяомін розлютилась ще більше. Засліплена гнівом, вона пропустила удар і відчула легкий поштовх руків'ям меча у спину.

- Якби це був реальний бій, у кращому випадку, ти зараз була б поранена… - сказав Чжан Хе вже більш серйозним тоном.

- Пане наставнику, я зараз не в настрої слухати ваші лекції, - відповіла вона, опускаючи зброю.

- Що ж, ти досить непогано б’єшся. Твій батько не дарма витратив стільки часу на твоє навчання. Хоча тобі ще далеко до мене… - самовдоволено сказав принц, повертуючи меч до піхов. Цей бій був коротким, але досить цікавим.

- Ви мене зараз хвалили? Чи мені здалося?

Чжан Хе лише посміхнувся у відповідь.

- Не давай гніву керувати собою. Нічого доброго з цього не вийде, - лише й додав принц та повернувся назад до своїх покоїв.

Сяомін власне також повернулась до своєї кімнати. Вклавши меч у піхви, вона повернула його на місце. Це був її перший меч, подарований батьком і тим самим особливо цінним для дівчини.

Знявши взуття, вона з розмаху впала на ліжко, розкинувши руки в різні сторони. Її волосся пасмами накрило бліде обличчя. Цей день був важким, навіть для неї. Вона більше не бажає сьогодні щось робити, не бажає нікого бачити. Ще й цей недолугий восьмий принц постійно з’являється на шляху й дратує її.

Зараз єдиним її бажанням було випити аромантого чаю. Змусивши себе злізти з ліжка, вона взяла невеличкий чайник, що саме нагрівся та налила собі чашку напою. Вона з дитинства обожнювала його легкий аромат деревини та гіркуватий присмак.

Сівши біля вікна, Сяомін дістала приховану від усіх книгу про могутніх героїв і великі битви Небесного царства та відпила чаю. Вона відкрила сторінку, де були намальовані портрети усіх Богів війни від розділення світу на царства. Останній Бог війни був зображений молодим воїном у латах, оздоблених золотом та довгій синій накидці з широким мечем у руці. Малюнок звичайно був не найкращої деталізації, але Сяомін цей воїн здався дуже симпатичним.

Командир Чень вирішила теж заглянути в книгу.

«Чому він так схожий на генерала Лі Цян Вея?» - нахмуривши брови задумалась вона. – «Звичайно, скоріше за все, це просто збіг, але вона аж зарадто схожі… У такому випадку, що Бог війни міг робити у світі Смертних?».

***

Піздно ввечері юна Сяомін нарешті вирішила вийти з кімнати. Замріяно сівши на ганку, вона глибоко вдихнула свіже прохолодне повітря. Більшість жителів маєтку готувались до сну, стало безлюдно. Лише гучне цвіркання цикад та вітер порушували тишу. Нечутними кроками до юної небожительки підійшов принц Чжан Хе та присів поруч, поглянувши на дівчину.

- Чому, восьмий принце, ви тут? Ви мене переслідуєте? – спитала Сяомін, навіть не повернувши голови.

- Мені дуже цікаво, звідки у такій юній особі стільки надмінності та зухвалості?

- Якщо ви вже тут, погляньте на зоряне небо, – проігнорувала питання Сяомін. – Можу точно сказати, що такі важливі особи як ви, ніколи не піднімають своїх очей догори. Нічне небо повне зірок…

- Як ти можеш бути такою життєрадісною, після того, як тебе було покарано?

- А що я можу змінити? Звикайте знаходити радість в стражданнях. Я так через усі складнощі проходжу, рятує.

Чжан Хе розуміюче хитнув головою, поглянувши на небо.

***

Наступного дня генерал Лівей наказав слугам підготувати провіант на декілька днів. По обіді він з восьмим принцем сідлали коней, збираючись від’їзжачи.

- Батьку, ти кудись їдеш? – спитала юна Мен-яо, весело підбігши до батька.

- Так, я маю не надовго поїхати з принцем Чжан Хе у важливій справі. Зможеш наглянути тут за всім, доки мене не буде?

- Гаразд, - широко посміхнулась дічинка й обійняла батька.

Помітивши Сяомін, яка саме наближалась до них, обличчя Лівея прийняло серйозний вираз.

- Сяомін, люба, забирай сестру та повернайтесь до маєтку. Наступні дні, доки я не повернусь, намагайтесь зайвий раз не покидати домівку. Як повернеться матінка, відразу закривайте ворота. Я повідомив усіх, що сім’я Чень нікого не приймає. Мої люди будуть охороняти вас цей час, але будь пильна, не забувай чого я тебе вчив.

- Батьку, щось сталось? – обличчя Сяомін набуло стурбованого вигляду.

- Я потім тобі усе поясню. Зараз нам час відправлятись, швидше повертайтесь в середину.

- Гори стоять на одному місці, вода завжди буде текти. В нас завжди буде ще один день, щоб зустрітись. Більше того, навіть якщо вороги захочуть впіймати тебе, юна небожителько, я впевнений, що це буде непросто, - втрутився у розмову Чжан Хе, під’їхавши до генерала. Його очі насмішливо заблищали, коли він спостерігав як змінюється вираз обличчя Сяомін.

Сяомін посміхнулась принцу та слухняно попрямувала назад до маєтку, взявши Мен-яо за руку. Генерал Чень насупився, якесь зловісне передчуття повільно виповзало з глибини його серця. Чоловік мав надію, що все буде гаразд і він встигне повернутись вчасно.

Кінь Чжан Хе голосно заіржав. Час спливав, у генерала не було можливості й далі аналізувати все, що відбувалось. Ця ситуація не була під його контролем, тому він хвилювався, що посланші демонів непередбачувано нападуть на резиденцію, чи солдати підуть за ними. Стоячи перед маєтков, він останій раз поглянув на зачинені ворота, а потім, застрибнувши на чорного коня, разом з принцем, поскакав пустими вулицями.

Наступні декілька днів усе було спокійно, хоча всі, хто оточував були занадто знервовані, ніби відчували недобре.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.