Частина 2. Про бабусю Марфу, побиті сходи і кішку.
– Нам би виїхати, а ви таке оце питаєте. Погана прикмета.
Була шкода ображати бабусю Марфу. Жінка, що жила навпроти їхньої квартири, різного натерпілася за своє довге існування.
Єдиний син загинув в АТО, чоловік, ще той п`яниця, до кінця свого життя тиснув на Марфу, мов той камінь на плечі і лише з приїздом Катрусиної сім`ї вона отримала друге дихання.
Відтанула, прикипіла, стала щасливою, адже була комусь потрібною.
Була Катруся, яка чекала її в`язаних речей. Був Єгор, що замінив сина і довгоочікувана невістка Вікторія з якою добре було пекти пиріжки, готувати галушки з м`ясом й просто говорити.
Все це Катруся з мамою зараз лишали за спиною: цілу історію, цілі життя і безмежно любляче серденько старої.
Побитими сходами не спустились – злетіли. Добре, що матуся міцно тримала за руку, інакше б Катя точно впала чи гепнулась об стіну, не вписавшись на повороті.
В машині було тихо. Не з першого разу Єгор завів транспорт й вони прилаштувалися в стрімкий потік інших авто.
Катруся сиділа на задньому сидінні, поряд матеріалізувався Тулі, перекидаючи в пазурах іграшку в вигляді миші. Кішка!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!