Частина 6. Іронія долі. Пекло. Супермен.
Монотонна поїздка обірвалась й раптово перетворилася на пекло.
Постріли. Крики людей. Справжнісінька засідка на мирне населення.
Машини кинулися увсебіч, таранячи інші транспортні засоби, інші сім`ї.
Батько дав задню, намагаючись вирватись з цього жаху.
– Вони дійшли сюди! – з жахом крикнула Вікторія, вбачаючи попереду смертоносну техніку.
Катя не плакала. Ні. Вона завмерла сповнена страху й надії. От-от мав з`явитися Супермен й врятувати їх.
Кремезний білий бус застряг посеред інших скалічених, понівечених машин та життів.
– Вилазьте з машини!
Катруся запам`ятала лиш пасмо білого волосся батька й його занепокоєне обличчя, що з рештою завмерло маскою.
Окупанти пішли рядами авто й прицільно розстрілювали, добивали людей, що шукали спасіння. Шукали спасіння, а потрапили в пекло.
Захисту не було. Ні армія, ні Супермен не з`явилися.
По крайній мірі не достатньо вчасно, щоб захистити.
У батьків не було жодного шансу. Їх розстріляли крізь лобове скло. В голову.
В останньому пориві Вікторія нахилилась у бік чоловіка, закриваючи задню частину авто від лихих очей.
Тулі скинув Катю на дно машини, перелякана, вона забилась під сидіння матері, яка більше ніколи не відповість на питання доньки: Чому вони напали?
Дівчинка вхопила ще теплу звисаючу руку й довго тулила до щоки. Сльози бризнули з очей. Звуки пострілів продовжували лунати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!