Глава 2
Що відчуває новонароджений?!. Хтось пригадує ті емоції, ті перші думи… Отож бо і воно, що ніхто цього не знає… Якимось магічним, а як відомо від вчених, геть звичним, простим способом; так склались обставини. Справа в тому, що мозок не усвідомлює, він тільки-тільки почав функціонувати на повну, та не на «економ-режимі», а в повному обсязі своїх ще обмежених функцій. Відтак, ті фрагменти життя просто не мали куди відкластись. Та перед смертою, як то кажуть, згадуєш все…
Скажу коротко: це лажа… Абсолютний геморой, повна дупа, найбільше й найсмердючіше лайно з усіх, тож і не дивно, що ми те не пригадуєм. Та… Існує душа. В цьому, принаймні вже, я впевнений точно. Чого?..
Ну, а як би я жив нині, якби не моя душа, що наштовхнулась на того покидька, який перетворив мене на є… Кхм… Мене не бомбить… не бом.. АААА!!! Я в хера – змій!
Це капець. Але бог з ним… Так, то і так. Що ж, до чого спіч про народження? Бо коли я вилупивсь з шкарлупи, і вдихнув перше повітря… То це був кабздець. Не передати те, як се боляче. Все моє зміїне тіло били конвульсії, мої нутрощі звикали до оточуючого середовища, а очі починали підлаштовуватись під темряву, я став потворою. Тіло монстра, а душа людини… Та я змиривсь… Зрештою, минулий я і був ще тим гадом, ще тою гадючкою, чи вужем.
От так, по корчившись зо декілька хвилин, я поповз до води, спрага мучила мене. Я мав попити, і глянути на себе…
***
«Нісенітниця!..» – перша дума, яка застовпилась і закарбувалась у моїй свідомості, щойно я таки доповз до води.
До відома, треба окреслити, що повзти ще та жо… не гарне діло. Мені було капець як боляче, та вже під кінець шляху, я почав виділяти якусь слизисту речовину, і стало легше, а до тих пір… Мене ніби рубали тупим ножом зі каменю. Це було так ніби взяли шліфувальний папір і вели по твоїх яйцях… Вельми боляче.
Тепер поясню свій шок. Пункт «а» - я здоровий, як для новонародженого, зелений змій, з невеличким та гарним ірокезом на макітрі, і з жовтими, як у справжнього звіра та мисливця на здобич, очима. Пункт «б» – при тому, що я явна потвора, повне зло, сама семантика слова підлість, я виглядав мило й невинно… Доволі іронічно.
Минув якийсь час і я відійшов від шоку. Почав озиратись. Навколо була темрява та я все чітко бачив, і тому вгледів, що були і інші яйця, вони як і моє були гігантські, тому зрозуміло, що я не звичайна зміюка та яка саме, ще не знаю. Там було 4 яйця зі моїм, на яких не було матері, що дивно. Звідки ж тепло?!. Я одразу отримав відповідь. Під нами були якісь кам’яні плити, які в середині себе мали справжній вогонь! Оце дива. Тепер і справді все ясно.
Я хотів ще розглядати печеру, та мене мучила спрага, і я почав пити… І відразу пошкодував.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!