Глава 6
Що спрямовує нас бути хижими, мов дикун?.. Що пробуджує ту неймовірних масштабів, абсолютно перворідну, геть варварську жагу?.. Як ми вмикаєм цей апетит?..
Ці, та купа подібних питань, вирували у моїй голові, коли ми їли наших ще ненароджених братів, чи, може, сестер…
Я ніколи не мав рідних, мій тато не був моїм справжнім татом, хто щоб не казав… Моя мати була абсолютно владною жінкою, її нутро мене гнітило, я не сприймав її як рідню, як людину, котрій ладен відкрити й душу, й тіло… Вона була янголом, а може і цілком демоном… Тож, я любив її, звісно, але це не ті зв’язки, які подарувало нове життя. В мене був брат... Це так… Та… Різниця у віці, все ж зробила так, що захоплений своїми амбіціями, я не став йому як брат, рідше дядько, батько навіть, будь-хто, та не брат…
І ось… Ми їли рідню… Та… Я не вчував відразу. Моє тваринне нутро дозволило прийняти це, як дане.
***
- Уффф-ааахх-хааа-ре ассс-саасс-с гар! – лютувала й ледь не плакала моя сестричка.(Вона сказала: Да що за дивне місце, бісова печера!
Сповнений бажання обійняти її, я прилинув вже… Та.. Вона зненацька оголила свої зуби і спрямувала їх в мою шию. Я звісно цього не очікував і не встиг зреагувати. Та… Болю не було…
- Агааа-агкха-сссс-сааїха-ссс се са ассс-сі асе ссе су! – закричав я. Моя шия дивом не постраждала. Певно ті кришталі, зробили моє тіло таким міцним. Її очі були закриті, вона впала в стан берсерку! Такий голод змусив її йти на ці міри! Тож я промовив те, що спало на думку, і використав ману. Сказав наступні слова: Моя люба, змієчко мила, сестра моя, це я, твій брат, нумо отямся, будь сильніше цього!
Та це не допомогло… Вона миттю линула до мене, ціливши кликами в мою шию. Я хутко уникав контакту, та іноді їй вдавалось заточити мене у зміїні обійми, і пробувати кусати. Але все марно… Моя шкіра витримувала все. Я не хотів її кусати… Не хотів завдавати болю… Того не знав, що і робити…
Наші тіла терлись одне об одне, слизиста, яку виділяли ми, покривала нас з кінчика наших сплетених хвостів по самі очі й макітри… Було так слизько, що ми впали… І сталось жахливе…
Геть інцест, геть, геть, ге…
Ми поцілувались.
Дивом, але це привело її до тями. Вона одразу одлинула від мене, склонила голівоньку додолу, вся залилась рум’янцем… та і я почувався так само. Який срам! Цілувати власну сестру! Хоча… Ми ж можем бути не рідні…
ААА!..
До дідька лисого! Забив на це… Прибрати треба це гнітюче мовчання! Та тільки-но я розкрив рота, як вона заговорила…
- У..зууу-ур-зууу-с са ї хаа-а ссс а, кемуу-аассс?! – з добрячим трепотом в голосі, не наважуючись поглянути в мої хижі очі, сказала вона таке – Ти… Ну, знаєш, я не хотіла, каюсь… І пробач, за все… Пробачиш же?!
Скажіть… Ну як не любити таку кавайну красуню, яка всім єством бажає добра?!.. Кхм… Знов мене унесло. Прийшовши зі своїх марень на землю, я вигадав, що сказати.
- А-зааас-с-с-аа-азассс кк-кх-ха-ссс-са-сур ллл а. – спокійно, наскільки міг, дивлячись і повністю прилинувши до неї, пірнаючи в безодню її палких очей, сказав ці слова. Вони значать: Та звісно що ні! Ти про що! Я.. Я.. Дуже і дуже, понад дуже… Ну знаєш.. Лю… Лю… Люблю тебе сестра!
- У…у…у..ф. – зніяковіла та.
Трохи пообнімавшись і заспокоївшись, ми вирішили таки поїсти. Так, як ніде ніц не було, сестра сказала, що єдиний варіант це ті яйця. Сповнений протиріч, я погодився…
Я не хотів позбавляти себе та її можливих нових членів родини.. Та ми не знали скільки ще доведеться жити без їжі, на одній мані… Тому, це був єдиний шлях… Голод, подекуди і людей робить звірами, а що вже казати про монстрів.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!