Глава 4
Колись, хтось з великих сказав: «…Нічим в світі не можна замінити завзятість. Його не може замінити талант – нікого не зустрінеш так часто, як талановитого невдахи. Його не може замінити геніальність – невизнані генії майже увійшли в прислів’я. Однієї освіти теж недостатньо – світ сповнений утворених ізгоїв. Тільки завзятість і рішучість всесильні…». Я не знаю, хто то був, та і що він тим прагнув сказати, та я розумію одне – він говорив про мене і таких як я!..
До чого це я???
Справа в тому, що вкотре піддавшись свої дикій природі монстра, я наступив на ті самі граблі, мене знов пройняла з самих низин мого нутра, гостра біль… Та біль це добре… Коли болить, то знач живеш. Я чесно подумав, що правда не довго ще поживу на сім світі, та дивом не вмер.
Скоштувавши ці кришталі, і пролежавши на дні сього бісового озера, мене корчила біль отрути, як води так і кришталю… Не знаю скільки часу минуло, по відчуттях ціла вічність… Та все ж; біль не може тривати вічно. І мене попустило.
Сяк-так вибравшись з клятого озера, я просто ліг й спочивав. По відчуттях, я пролежав годину. Я не спав і не міркував… Я просто відчував гармонію. Мні відразу прийшло усвідомлення своєї моці. Мана переповнювала мене і я скрізь бачив її елементи, безмір кольорів й відтінків. Світ став прекрасний…
Так от, що таке гармонія… Що ж, я ладен заради сього блаженства страждати і еволюціонувати стільки, скільки варто буде. Також, поглянувши у власне відображення на цій воді, яку я спочатку благословив, потім проклинав, і нині знов возвеличив, мені представ велетенський молодий змій з червоним ірокезом. Я вже не був малюк! Я став молодим і галантним змієм! Справжній повелитель! Вчував в собі жагу до сього не бачену. У минулому я ніколи не прагнув чогось. Та нині… Гостре бажання підкорювати, принижувати, домінувати сповна заполонили моє нутро!..
Все ж, заспокоївши свої бажання, і втамувавши дику природу, я почав озиратись… І закляк… Друге яйце покрили невеликі тріщини… Я одразу опинився коло нього і став чекати. Магія зробила мене монстром не тільки із зовні, а й в середині. Колись людина, тепер повноцінно змій…
Та вже не було відрази, не було дисонансу, я прийняв своє нутро… І, відверто кажучи, був повен щастя. Я такий який є. І це мені до вподоби. Хтось проти мене?.. Я розтовчу його, вирву всі нутрощі, знов відновлю, і знов вирву, утворю цей процес раз так сто, з’їм на його очах всіх йому дорогих, і залию кров’ю ріки!...
Кхм…
Трохи одійшов от справи, захопився силою. Отже, зараз має вилупитись моя рідня, я не мав в минулому житті нікого, що був би мені дорогим, і того ця мить сповнила мене трепотом… Я чекав і чекав… Довго тягнулись секунди, за ними хвилини, потім години, далі дні, і навіть тижні, я не рухавсь і ніц не їв, мана дозволяла, вона замінила їжу.
І ось… По тому, як минув третій тиждень… Моїм жовтим хижим очам предстало божество змій! Я прагнув захищати її, леліяти, любити… Родилась моя сестра, яка пихтіла милістю і в той же самий момент у кожного, крім мене, викликала б лютий страх, бажання бігти так далеко, як тільки можливо, бо її дитяче і миле лице тваринки, містило в собі таємничу ауру зла, сповнену домінування, підступності, вміння руйнувати.
Так я отримав свою попутницю на все життя, ту, що стане моїм рятівним кільцем не один раз, і та, що зробить мене щасливим…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!