Серце вітру. Зліт Фенікса

Невелика група йшла темною, вузькою вуличкою, яка майже не освітлювалася. Китайські імпортні ліхтарі зрідка проглядалися між провулками, абияк освітлюючи дорогу. Непомітно швидко минув цей день. Небо вже висвітлювали перші зоряні пращури, з кожною хвилиною поглинаючи сонячні промені. Дівчина з цікавістю розглядала вулицю, поки не стемніло так, що було вже важко побачити Бена, який йшов попереду. Атмосфера була моторошна: будинки городян були старими, недоглянутими і майже розваленими. Люди жили і на вулицях, і на звалищах, і на прилавках, адже в занедбаному будинку було важко дихати від пилу і жахливого запаху чогось гнилого. Місцева еліта — бандити, лише вони жили завжди в достатку. У їхній компанії так розкішно жила тільки Рей, і те, судячи з усього, вона часто збігала з дому. А її навіть ніхто й не шукає... Якби Джессі зараз не було вдома, батько б підняв на ноги весь округ і змусив би її шукати. Тьмяне світло дратувало очі Джессі, від чого дівчина втомлено потерла їх і позіхнула. Слідом за нею, за спиною втомлено потягнулася Рей.

— Що, дівчатка, вже втомилися? — турботливим тоном поцікавився Білл, що було зовсім на нього не схоже.

— Мабуть, зовсім небагато... — промямлила Джессі, і додала:

— Усе ж день видався виснажливим, і досить нервовим.

— Ми майже вже прийшли, ще трохи, і будемо відпочивати, — відгукнувся Бен.

— Так, добре. До речі... Дякую тобі за пораду, Рей. Без тебе я не впоралася б. Але чому ти допомогла мені? Хіба він не твій наставник? Ми з тобою ледь знайомі, а ти так легко довірилася мені?

— Він ніколи не любив мене, ставився як до

ганчірки. Тренував без права на відпочинок, поки не затріщать кістки. Тоді я одразу зрозуміла, що ти чужоземка, і будеш качати свої права, і до того ж будеш абсолютно права, якщо вб'єш його. У будь-якому разі, на цього обормота давно чекала така доля, — похмуро відповіла Рей.

Було зрозуміло, що до цієї теми вона більше повертатися не збирається.

Джессі зсунула плечима, а потім, виставивши руки вперед, потягнулася. Тіло все нило від синців і дрібних подряпин, проте в душі дівчина тихо раділа, що не стала калікою, і взагалі вийшла з бою майже неушкодженою.

— Ми прийшли, — раптово Бен встав на місці, від несподіванки Джессі врізалася в його спину.

— Упс, не хотів, — хлопець зніяковіло почухав потилицю, і хотів щось додати, як раптом його перебив Білл:

— З тобою все гаразд?

— Все добре, спасибі, — Джессі знову протерла очі, але постаралася зробити якомога серйозніший вигляд. Рей слабо посміхнулася: її вражала завзятість нової знаойомої. Незважаючи на втому, вона все ще не зраджує своїм принципам, і готова навіть зараз боротися зі злочинністю. Від таких думок, дівчина мило посміхнулася і поплескала подругу по плечу.

Пролунав стукіт у двері — тиша. Ще раз стук, уже голосніше. У відповідь та сама тиша.

— Слухай, а ти впевнений, що це той злодій? Може, ми помилилися? — з ноткою відчаю протягнула Джессі.

— Так, це той будинок, — коротко відрізав Бен, і голосно вдаривши ногою по дверях, вигукнув:

— Братва, відчиняйте, свої!

Джессі округлила від подиву очі. Так їх кілька?! Ух зараз вона їм покаже...

Рука сама потягнулася до футляра з клинками, а по тілу пройшлися мурашки.

— Інакше ми двері винесемо! — пригрозила Рей, підтримуючи позицію Джессі, спостерігаючи за зростаючою напругою подруги. Раптово зсередини пролунав бадьорий, молодий і досить писклявий голос:

— Що вам потрібно?

Бен жартівливо відповів:

— По душі ваші прийшли. Відкривай.

— Бену, ти, брате? — незнайомець прочинив двері, і звідти з'явилася маленька рука, — З ким це ти?

Не довго думаючи, Джессі увірвалася в будинок, підставивши лезо клинка до горла хлопця.

— Хто ти такий, і з якою метою ти крав? — люто прошипіла вона.

— Джессі, ні!!! Це мій друг, не чіпай його! — заволав Бен, підбігши до них, і закрив собою хлопчину. Нещасний хлопець злякано закричав:

— Біжи!!!

Але було вже пізно, Рей схопила за комір другого хлопця і підтягнула ближче до Джессі.

— Та що ви робите?! Дайте мені пояснити! —уперше Джессі бачила Бена в такому сказі. Його золоті очі метали блискавки, а посмішка переросла в злісний оскал.

Джессі струснула головою, і впустила клинок. О ні, знову. Сплеск гніву. Вона мало не вбила людей, навіть не розібравшись добре в ситуації.

— П-пробач... Я іноді себе не контролюю... Гнів — мій найлютіший ворог. Мені дуже важко його контролювати, — Джессі винувато сховала очі і втупилася в підлогу. Полегшено видихнувши, на обличчі Бена знову з'явилася ніжна усмішка:

— Не в мене проси вибачення, зі мною то все гаразд.

Тільки тепер Джессі змогла нормально розгледіти злодіїв. Їх було двоє. Хлопчина, якого вона притиснула до стіни, виглядав зовсім молодим, на вигляд йому було років 12-13. Світле волосся було кошлатим і стирчало в різні боки, а цікаві зелені очі без краплі страху дивилися їй ніби в душу. Ось що б хто не говорив, але золота сережка в його правому вусі йому пасувала ідеально, підкреслюючи риси обличчя. Другий же, якого схопила Рей, виглядав зовсім молодо, йому, напевно, навіть менше, ніж цьому. Чорне волосся було акуратно зачесане, а блакитні очі злякано бігали по незнайомцях, які так спонтанно увірвалися в їхню контору. Одяг в обох був однаковий: рвані, брудні футболки й такі ж шорти. А ноги зовсім босі. Як ці нещасні діти взагалі можуть жити в таких злиднях? І самі?.. Обидва худорляві, вони більше були схожі на скелетиків, навіть було видно кістки. Раптово Джессі стало страшенно соромно за таку поведінку. Якби вона тільки знала, хто це такі, вона ніколи не підняла б руку на цих бідолах.

— Е-це... Вибачте мене, хлопці, я сьогодні сама на себе не схожа... Мені справді, дуже шкода, — Джессі побоялася навіть дивитися в очі хлопчику. Але раптово той зірвався з місця, підбігши до Бена, і весело відповів:

— Минуле залишилося в минулому, все добре! Правда? — він звернувся до іншого хлопчини, після чого пролунало згідне "угу".

— Ти що, запхав усю булку за щоки?! Ти мені хоч би залишив шматочок! — світловолосий підбіг до того і почав бити його по спині, змушуючи сплюнути те, що той з переляку взяв до рота, боячись, що в того заберуть їжу. Рей була так само розгублена, як і Джессі, і навіть в очах Білла промайнула частка жалю до цих двох.

— Це вірно, але болить досі... — важко зітхнула Джессі, згадуючи своє "темне минуле".

— А це вже неважливо! Головне ухилятися від того, що завдає болю зараз. А шкодувати — значить жити в минулому, — спокійно відповів хлопчик, так само мучачи свого брата.

Але ж він має рацію. У дівчини не вкладалося в голові, як настільки молода особа могла керувати такими мудрими думками, і жити за їхніми правилами? Сам, мабуть, через багато що пройшов... Ось хто воістину сильний.

— І вкрали ви булку, так?... — запитала Джессі, не знаючи навіть навіщо вона це питає, якщо тут і так усе очевидно.

— Ага. Це найкраще, що є в цьому світі! Кругла булочка з корицею, м'який хліб. Що може бути ще краще? — захоплено відповів хлопчина.

— Але ж вона суха... — з кожною хвилиною Джессі ставало все гірше й гірше від кожної веселої нотки голосу цієї дитини. Він же не знає, як це жити в достатку, де тебе годують щодня губернаторсько їжею, а що таке тепло і затишок, то тим паче...

— Якби було б що поїсти, я б і не крав нічого, самому гидко. Мене то не шкода, але хоч молодший брат виживе, — так само завзято відповів світловолосий, наче його зовсім не турбувало те, в яких умовах він живе, і в яких злиднях.

— Жах, мені так соромно... У мене є трохи грошей, я можу купити вам усе, що захочете, — Джессі з жалістю подивилася на голодні очі дітей, які так і загорілися вогнем після цієї фрази.

— Давайте так. Зараз ми всі познайомимося, Джесс вам купить те, що ви захочете, на знак вибачення, а ви пустите нас переночувати, йде? —весело підсумував Бен, підморгнувши Джессі. Та кивнула на знак згоди, а Рей додала:

— Я можу вранці додому збігати, поцупити кілька монет, і ще щось прикупити нам.

— Гей, ми домовилися не красти, — обережно заперечила Джессі. Рей розгублено подивилася на неї, зігнувши ліву брову, намагаючись пригадати таку домовленість.

— Прошу зауважити, нам без цього тут не вижити. Коли ми розберемося з усіма бандитами і наведемо порядок, тоді буде час для благородства. Зараз, Джессі, доведеться грати за правилами міста, — спокійно промовив Білл, обійнявши дівчину за плече.

— Він має рацію. Тут інакше не можна, — погодилася Рей.

— Добре, я згодна. Але коли все закінчиться, все буде інакше, гаразд? — в очах Джессі промайнула надія на порятунок свого старого друга, шанси на порятунок якого зменшувались з кожним днем.

— Йде! — в один голос повторили друзі, навіть двоє братів.

— Так це що виходить, буде революція?! — радісно заволав світловолосий хлопець, схопившись на стілець, — Ми виженемо бандитів із міста, і знову все повернеться у мирні часи?!

— Тихіше ти! Ти б ще на площі це прокричав, —зловісно прошипів Білл.

— Не хотів, я завжди галасливий, — скромно відповів хлопчина і зліз зі стільця.

— Я помітив... — гостро додав Білл.

— Та годі вам, давайте знайомитися! — перебила їхню суперечку Рей. Як вас звати, хлопці?

— Мене звати Зак, — світловолосий хлопчина гордо випнув груди, щоб здаватися не таким сухим і худим.

— А я Акі, — тихо і скромно додав молодший брат Зака.

— Прошу всіх до столу, тут усе й обговоримо, — голос Бена тремтів. Він ще ніколи не був так стурбований, як зараз.

За кілька хвилин компанія вже зібралася за столом. Повисла незручна тиша, яка викликала мурашки в Джессі. І кожен був стривожений зі своїх, поки що нікому не відомих причин.