2. Труп

На мить всі застигли, а потім і хазяїн, і гості, усім натовпом кинулися назовні, до відкритого басейну, біля якого кричала, аж заходилися, Ліка — одна з тих дівчат, що я згадав у розмові з Яною.

В басейні долілиць плавав Віктор.

Не роздумуючи, я стрибнув у воду і вхопив його за волосся, піднімаючи голову над поверхнею. Та одного погляду вистачило, щоб зрозуміти: мій друг мертвий.

— Допоможіть витягти його звідси! — гукнув я.

Золота молодь невпевнено тупцювала навкруги басейну.

— Ви! — я тицьнув у бік бичків близнючків, — Жора і Гера, швидко до мене!

Вони послухалися миттєво. Злізли у басейн і допомогли мені витягти тіло. На жаль, сумнівів у мене не було. Ця вечірка стала фатальною для Віктора.

— Треба спробувати його відкачати! — заметушився Славко.

— Ти що не бачиш, що він мертвий?

— Ти лікар?! — заверещав хазяїн вечірки.

— Як хочеш... — я відвернувся. — Дзвони в поліцію і в швидку. Хоча останнє — марно.

— Не дури, хлопче. Яка поліція? — обурився Жора. — Вони ж нам всю вечірку зіпсують.

— Ідіот?! — прошипіла Яна. — Вона вже зіпсована! — і затихла під моїм поглядом.

Мажорів турбувала лише вечірка. Мій мертвий друг їх не турбував.

— Струка треба покликати, — невпевнено сказав Гера.

— Точно! — Славко повеселів. — Я зараз Струку подзвоню. Він все вирішить... А ви йдіть всі в будинок!

— Хто такий Струк? — спитав я.

— Шеф нашої охорони. Кажу ж, він вирішить... — Славко махнув рукою.

Я здогадувався, що і як може вирішити шеф місцевої охорони, тому просто витяг з кишені телефон, щоб нарешті викликати поліцію. І отримав відчутного стусана. Телефон вилетів з руки і гулькнув прямісінько в басейн, а на плече мені опустилася вагома рука одного з близнюків.

— Тобі ж сказали, не дури! Кириле, чи як там тебе, — з погрозою сказав він. Другий близнюк стояв поряд.

— А то що? — намагаючись зберігати спокій, перепитав я.

Вони не відповіли, але й телефон я втратив. Отже, лишалося тільки чекати.

Через п'ятнадцять хвилин тієї істеричної метушні навколо басейну, прийшов Струк.

Невисокий чолов'яга під сорок з хвацькою воєнною статурою, він миттєво оцінив ситуацію.

— Хто його знайшов?

— Я... — несміливо відгукнулася Ліка. — Він був у воді, обличчям вниз, і я...

— Ясно, — обірвав її Струк. — А витягати хто поліз?

— Він! — випередивши мене, Славко тицьнув пальцем в мою сторону.

— А ще в них бійка була перед цим, — тихо додала Яна.

— Так, — Струк уважно подивився на мене. — Як тебе звати, хлопче?

— Кирило Холмогоров, — знизавши плечима, відповів я.

Можливо і не варто було відповідати. Але я розумів, що серед нас вбивця, і не хотів втрачати час. Я глянув на Струка. Сподіваюся, він також це розуміє.

— І як ти тут опинився, Кириле Холмогоров? — вів далі той. — Раніше я тебе не бачив.

— Він з Віктором прийшов, — знову втрутився Славко. — А потім вони побилися.

— Цікаво, — протягнув Струк. І невимушеним жестом заклав руку в кишеню.

— Не треба, — сказав я. — Я не вбивав Віктора. І не збираюся тікати.

— Уважний, — хмикнув Струк. — Зарубай на носі, хлопче, я озброєний.

— Я бачу.

— Дуже уважний! То що розкажеш, Кириле?

— Я його не вбивав! — повторив я. — І я з ним не бився, лише отримав по пиці.

— Цінне зауваження, — хмикнув Струк. — А що потім? Вирішив помститися?

— Яка маячня! — з огидою сказав я. — Невже не зрозуміло, що перед загибеллю він був з дівчиною?

Всі замовкли. А Струк вперше глянув на мене з цікавістю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.