8. Тобі потрібен хтось, хто прикриє спину!

— Я пішла до басейну, щоб трохи подихати свіжим повітрям, — тихо почала свою розповідь Марійка. — Віктор пішов за мною. Заговорив. Сварив тебе, — вона кивнула головою на мене. Я тільки брови підняв. Не думав, що наша сварка так його зачепила. — Потім... — вона запнулася.

— Потім цей покидьок поліз до неї з криками, що всі дівки — шмари! — не витримав Гера. — Він геть з глузду з'їхав, цей Віктор!

— Мовчи! — різко сказав Струк. — Бо якщо зараз з'ясується, що вона зізналася тобі у вбивстві, а ти промовчав, то підеш, як співучасник!

— Я не боюся! — гукнув Гера, але Марійка схопила його за руку, і хлопець замовк.

Я навіть на мить відчув до нього повагу. Так, він бовдур і мажор, але те, як відчайдушно він захищає свою кохану, варто поваги.

— Він схопив мене за плечі, — вела далі Марійка, — а я... У мене в клатчі були парфуми. Я вихопила їх і бризнула Віктору в очі. Він закричав, оступився і... впав у басейн. Я не хотіла його вбивати! — вигукнула вона.

— Ще б пак! — фиркнув Струк. — Ти хотіла лише провчити причепу, а воно он як вийшло...

— Це був нещасний випадок! — сказав я. — Струк, ви ж розумієте, що це був лише нещасний випадок?

— Жалієш її? — спитав Жора. — Що ж ти ліз тоді без мила в дупу, детективе ти довбаний?! Навіщо ви взагалі приперлися з Віктором на нашу вечірку?!

— Славко запросив, — знизав плечима я.

— То це я у всьому винен? — обурився Славко. — Ну, дякую!

— Ви всі повні нікчеми і закінчені ідіоти! — Струк стукнув кулаком по коліну. — Якби Холмогоров не з'ясував деталі, це б точно зробила поліція, а так... — він на мить замислився, і в мене майнуло нехороше передчуття.

— Ви не можете сховати труп, — обережно сказав я. — Навіть не думайте!

— І не збирався! Але тепер я знаю, що і як розказувати копам. Дівчинко! — звернувся він до Марійки. — Покладись на мене і роби так, як я скажу. А зараз я дзвоню в поліцію!

— Ви збираєтеся вчинити помилку, — наполегливо сказав я. — Розкажіть їм все, як було насправді, і не треба нікого покривати.

— Вибач, хлопчику, — знизав плечима Струк, — але твоя справа тут закінчена.

— Вважаєте, що використали мене?

— Знаю. Але ти не переймайся. Ти також непогано розважився.

— Розважився?!

— А що, ні?

— Я...

— Вечірка виявилися більш цікавою, ніж ти міг сподіватися, — підморгнув мені Струк. — Ти ж не нудьгував, розгадуючи цю невелику загадку?

— Ну і сволота ж ти, Холмогоров! — з ненавистю сказав Славко. — Хотів би я сказати тобі — вимітайся з мого дому, але ж ти не підеш!

— Він не може піти, — сказав Струк. — Він потрібний мені тут, як свідок. І не хвилюйся, Славко, він розкаже лише те, що потрібно.

Я обвів поглядом всю компанію. Я не розумів, чому в решті решт сволотою виявився я, а не, наприклад, Струк. Хіба я не розкрив справу і не допоміг їм? Чому ж кожен з них дивиться на мене з такою люттю?

— Ти — талановитий хлопець, Кириле, — роздумливо сказав Струк. — Але тобі потрібен хтось... Хтось, хто буде прикривати тобі спину. І ще, — тут він знову мені підморгнув, — трішки наглядати за тобою.

В його останніх словах мені здалася неприкрита іронія.

До зустрічі з Сашком Вартовим лишалося півроку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Іра Савчук
05.12.2021 20:50
До частини "8. Тобі потрібен хтось, хто прикриє спину!"
Хороша і ненав'язлива розповідь. Основну книгу, на жаль, не читала, але герої мене зацікавили, тому додам в бібліотеку основну книгу. Сюжет легкий, мова мені сподобалась. Для відпочинку саме те.