Трагедія «Краса» Частина перша (переспів «Фауста» Гете)

Трагедія «Краса»

Частина перша

(переспів «Фауста» Гете)

Куля, Вбивця й Молодик

Куля:

О ночі мої милостиві,

Коли я в сповитках була,

Коли ночами упівсили,

Мене туга одна гнала.

Гнала віддалік, і щосили,

Я буцімто себе знайшла,

І зрозуміла, що родилась,

І що живу, я й забарилась.

Бо вбити маю я людину,

Хоча й не хочу в цю хвилину.

Вбивця:

Знов близитесь ви постаті туманні,

Що вже колись з'являлися мені.

Чи зможу втримать вас, чи знову тій омані,

Мої чуття безвладно піддались?

Ти друже мій, ти ворог мій таємний,

Чому ти вбився в тямки й заразом,

У хвилю скрути, в хвилю цю таємну,

Прийшов до мене, начебто зі сном?

О друже мій, постій іще, благаю,

Я доти, хутко кулю відшукаю…

Куля:

Невже життя котрим я прожила,

Зазнала радості й розпуки,

Година трудна вже прийшла,

І я впадаю в твої руки?

Молодик:

Привіт мій друже, здоровенний,

Ти все ще милий, і таємний?

І все шукаєш випиття, що приведе у небуття?

Кохання, зорі блискотливі,

Шалений подих? Аромат!

І вічі, вічі, вічі милі, котрі ти бачив у стократ.

А я от бачу ти блукаєш таємним видивом?

Я думав ти плекаєш уст шалений сум?

Я знаю, думку ти якусь гадаєш,

І незабаром вихрем розревеш.

Бо потайки надію ти плекаєш,

Що більш ніколи так не покохаєш.

Вбивця:

Не говори про любощі чудові,

Не говори, бо це усе бридня.

Коли я бачу очі ті червоні,

І вилиці, що зводять в небуття.

Усе на світі барви полишає,

І шум глибокий з серця вирина.

Тож краще забери і відведи,

Мене в небесний світ таємний,

Де радощі нефритові цвітуть,

Лиш там любов і дружба нас чекають,

Божественні чуття в серцях плекають.

І згодом в далечінь нас заберуть!

Молодик:

Та далечінь потрібна лиш,

Як ворог у бою натисне,

Як дівчина усіх хитріш,

Тобі сама на шию звисне.

Як надить здалеку танок,

І враз вигулькує із вод.

Чималим сяйвом запалає,

І далечі уже немає!!!

Вбивця:

Про що ти друже? Відповіж!

Не гоже бути тайні.

Якщо знайшов кого миліш,

Ніж ту Красу, скажи прудкіж,

Бо вмить, і я вже не чекаю,

А кулю врозтіч випускаю!

Куля:

Я шепіт чула вдосвіта,

Це хтось остався без життя.

Можливо, це була вона?

Непогамовна ця — Краса!