Трагедія «Краса» Частина друга (переспів «Фауста» Гете)

Молодик:

Той шепіт дзвінко пролунав,

І достеменно я впізнав,

Уїдливий шалений крик,

Немов останній тихий пшик,

Котрий всю вічність забирав,

А я? А я — сидів, чекав,

Чекав пропасниці і горя,

І гамузом усе збирав,

Аж поки голос, голос волі,

Мені стежину не проклав,

Волав: о милі мої люди,

Знайдіть блаженства мить оту,

Яка наразі чи на хвилі,

Веде нас всіх у пустоту.

Вбивця:

Люблю коли усе палає,

Усе кричить, усе страждає.

Бо все життя — сама біда,

І казна-хто тут диригент,

Він друг мені чи опонент?

А може його вже нема,

І все життя — це забуття!

Прокинешся — живи, страждай,

Допоки шлях знайдеш у рай.

Як ні — то серце виринає,

І знов горить і вдух палає,

І ви — улюблені мої,

Волали тихо: ми самі.

Тепер все людство на узбіччі,

На бережині цих думок,

Котрі невпинно виринають,

А ми кохання ще шукаєм,

І навіть з остарху згораєм,

Бо милість світу у душі,

Душа — це цвіт наш і буття,

Вона у нас усіх одна,

А у Краси її нема!

Куля:

Немов шляхетная зоря,

У мене все ще є душа!

Бо я вродилася любити,

Хоч вбивця каже: треба вбити!

Вбивця:

Тут річ у тім, як ти живеш,

Як день у день життя минає,

Чи насолоду відчуваєш?

І уст чуття когось чекаєш,

Або тебе хтось вдома жде?

Куля:

Ой леле! як же я кохала,

Коли зійшла моя журба,

Життя леніла і плекала,

А зараз — морок та пітьма!

Мололик:

Даруйте, панІ та панове.

Однак минув безжурний час,

Я по Красу піднявся споду,

А тут побачив лише вас!

Отож, чекати можна горя,

Перипетій годі і ждать,

Бо кулі гоже — тільки вбити,

Вона нас хоче обдурити,

І околяса обійти, і плетениці розгойдати,

Бо є у всіх святая ціль:

Хтось хоче жить, а хтось вмирати!

Вбивця:

Невже любовні відчуття,

Як міра тьми й омани,

Несуть сердечні розбиття,

І більше радості нема?

Ген там далеко, вдалечі,

Минулі й любі мої дні,

Допоки кулю я не знав —

Чудово жив, ходив, літав.

Куля:

Мене створили ви самі —

Бо вам огидно жити!

Коли красиві й молоді —

Забули як любити!

Коли в літах — вам все одно,

Аби ще день прожити!

Коли навколо все обман,

І бескид болю не вщухає,

І вся немислима туга,

Зісподу ніжно виринає.

Тоді питання постають,

І я умить одповідаю:

Бери рушницю, заряджай,

Навів на ціль і плі — стріляй.