Тема 6. Лимонне дерево дало плоди, солодкі й гіркі спогади.
Вікно, а за ним на землі, тротуарах, асфальті, деревах, машин, дахи будинку всі вкриті білими порошинками. З прочиненого на провітрювання вікна віє холодом й свіжістю.
Я чую швидкі кроки позаду себе.
- Марино анумо закрий вікно в мене тут дерево стоїть хіба ти не бачиш йому холодно?
- Та Мар'яно, не кричи ти так я й так добре чую. Та, що трапиться з цим деревом не замерзне за декілька хвилин. Я вчора так й не встигла побачити цю красу на вулиці, бо було темно та й спати хотіла.
- Марино серйозно закрий вікно не бачиш он кицька в мене зараз вискочить, а я сітку не ставила.
- Ну добре, добре. Вже закриваю. Й чого ти трясешся над тим деревом все одно воно від колишнього, а нащо щось залишати від нього.
- Мар'яно ти не розумієш це лимонне дерево воно не дало ще плодів о крім спогадів, які були не тільки гіркими, але й солодкими. Це більше, як пам'ять, але все одно рослина не винна в тому, що в когось щось не склалось вона була свідком нашого життя й навмисно знищувати я його не збираюсь.
Воно нас по суті й об'єднало пам'ятаю, як він зайшов у квіткову крамницю в якій я працювала я саме готувала це дерево до продажу. Витирала стебла та міркувала куди його поставити. Почула дзвіночок, як хтось зайшов до магазину. Проглядаючи через стовбур й листя я побачила його красивого, статного чоловіка. Він був у красивому вельветовому плащі коричневого кольору
" - Пані перепрошую. А чи не могли б ви мені порадити якийсь букет квітів, вазон чи щось що можна купити у подарунок.
- Вітаю вас - відсунула тоді це дерево й подивилась на нього. Він буде гарний. - Так звісно. Для кого ? Ви можете дати трохи інформації про людину..."
Й тоді він мені описав і я підібрала йому букет там були червоні троянди й, як виявилось потім він біг на зустріч до редактора, але дуже запізнювався тому хотів купити букет, але з'ясувалось, що на квіти які були в тому букеті у редактора алергія та й взагалі він не дуже любить живі квіти.
Після він повернувся декілька разів й купував вазони, але одного разу зачиняючи магазин я побачила що він стоїть перед входом й не заходить тоді я вийшла.
- Добрий вечір. Чим я можу допомогти ? Я вже зачиняю магазин приходьте завтра.
- О..добрий. ви пробачте, що я вас турбую розумію що це виглядатиме дивно, але я б хотів з вами познайомитись і якщо ви не проти пройти тут недалеко до закладу й попити смачного теплого чаю. Ви тільки не подумайте я не маніяк якийсь просто я коли вперше вас побачив то мені пусто відняло мову й потім я приходив купувати до вас ті вазони, а ще я б дуже хотів придбати у вас те лимонне дерево й подарувати Вам."
Він тоді стояв у своєму пальто розстібнутий на шиї шарф окуляри були мокрі від снігу, а на голові нього були сніжинки. Він виглядав дуже кумедно й ніжно. Я тоді впустила його пробила останній чек. Поставила це лимонне дерево на стійку вдягнувшись ми вийшли разом він закутавши дерево пальтом йшов поряд зміною і, як маленький хлопчик посміхався мені. З того часу пройшло три роки й наші стосунки не витримали кризи й ми з ним розійшлись. Я ні про, що не жалкую в нас були чудові роки й це дерево пам'ятає все хороше й погане...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!