Частина 2: Мефіон

Аюра повернулась досить швидко. Досвід її не підвів, бо таки мало що вдалося знайти у кількості, більшій за жменю піску. Й у вигляді хоча-б невеличкого камінця. Той випадок, коли без серйозної алхімії одні копалини від інших від'єднати майже неможливо. Добротну  зброю з тих крихт точно не скувати.
Тож, не маючи особливого вибору, вона продовжила копати у тому напрямку, яким раніше рухався маг зі своїми големами: вперед і трохи вниз.
Аґлар же просто сидів поряд з полоненим на невеликому камені й замислено жував коржик.
Кожен, хто йде у шахти, має брати з собою їжу і деяке мінімальне спорядження. Бо невідомо наперед, скільки годин доведеться пробути там, внизу.

Аюра відчувала, що копати недовго, адже чуття та досвід підказували, що поряд якась порожнина. До речі, дворфійка була здивована тим, куди зникла вся та земля і порода, яку викопували големи мага.
А потім помітила поряд з полоненим невелику відкриту торбинку, на яку явно було накладене якесь закляття. Та і тут їй допоміг Аґлар. Прослідкувавши за її поглядом, він схопив найближчий камінець і закинув його у торбинку.
"Магія" – написав він, – "безрозмірна торбинка".
– То ти ще й на магії знаєшся? – запитала Аюра. Він скивнув.
Тож дворфійка почала зсипати у торбинку майже все, що видобувала, продовжуючи розкопувати тунель.

Десь за годину застогнав маг, нарешті приходячи до тями. Аюра підійшла ближче і звернулась до нього всезагальною мовою:
– Прокинувся нарешті!
– Де я? – запитав маг, а трохи оговтавшись додав: – Що зі мною тепер буде?
– Це залежить від тебе, людино, – привітно всміхнулась дворфійка. – Повторю своє запитання. Що ти шукаєш під моєю шахтою?
Маг ледь чутно прошепотів якісь слова, і дворфи відчули слабенький вітерець, що злегка торкнувся окремих пасм волосся і тут-же зник.
– Що це було? – схопила мага за комір плаття дворфійка. Наглядач похмуро дістав свою булаву.
– Вибачаюсь, простий засіб упевнитися, що ви не вороги… То ви тут не за уламком? – моргнув маг. – Я злякався… Думав, ви одні з тих, хто хоче заволодіти ним…
– Про який уламок ти говориш? – запитала Аюра. Аґлар при цьому дещо сильніше спохмурнів.
– Ви, мабуть, бачили повідомлення від Його Всемагічності, Пан до Вергія? Його всі бачили… Кґм. Так от, один з уламків тут, недалеко, провалився у підземелля, пробивши дуже глибоку дірку в оцій червоній горі. Я хочу його знайти, аби він не потрапив до лихих рук.
– Чи можна йому вірити? – повернулась Аюра до Аґлара, відпустивши комір полоненого. Дворф виглядав глибоко замисленим, а тоді знову присів і написав на землі:
"Складно… Я би зміг, якби міг говорити…"
– Хм… Вибачте мою нав'язливість. Але у вашого товариша, пані, явно проблеми з прокляттям тиші. Можу допомогти, якщо розв'яжете, звісно. Для магії цього рівня потрібні руки…
– І чому я маю вірити словам якогось людиська? – підвела брову Аюра.
– Бо, шановна пані, у вас виходу нема. Якщо прокляття не зняти найближчим часом, точніше, до нового місяця, що прийде за тиждень – ваш супутник навіки лишиться німим. Річ у тім, що він не завжди був таким. Ця магія була накладена не так давно. Років п'ять, не більше. Це той тип проклять, що тримається й після смерті мага, який його наклав. Його можна позбутися протягом кількох років після накладання. Зараз магічна печать цього прокляття світиться багровим. Це фінальна стадія, й вона означає, що його треба зняти якомога швидше, десь не пізніше наступного молодого місяця. Потім прокляття тиші неможливо буде позбутися.

Людина і дворф із очікуванням подивились на дівчину. Пригадуючи все те, що з нею відбулось під час змагання, і моральний тиск зі сторони інших дворфів, вона врешті не стрималась і буквально вибухнула на місці:
– І що мені до того? Я сюди взагалі лише за рудою для магічної зброї прийшла, – дворфійка з розмаху всадила кайло у найближчу стіну. – Дістало! Нічого не хочу вирішувати! Мені плювати на ваші уламки і прокляття! Мені своїх проблем вистачає!
– От дідько, – вона ривком висмикнула кайло. – Піду працювати далі, в мене часу лише до заходу. Аґларе, лишаю його тобі. Сам вирішуй, що з ним робити.
Чоловіки лише здивовано перезирнулися.

– То що там у вас сталося? – запитав маг, який через деякий час примудрився дострибати до неї все ще будучи зв'язаним. – І чому ви, пані дворфійко, так швидите?
– Я беру участь в щорічних змаганнях серед майбутніх майстрів ковалів. Претендент має піти у шахту, знайти підходящу руду, видлубати її, й потім зробити з неї магічну зброю. Переможці стануть майстрами. А найкращий з них отримають право відкрити власну майстерню в Торквеморі. Один день дається на шахту і ще один на роботу в кузні, – не обертаючись, відповіла Аюра. – Всі… Були проти моєї участі. Бо я жінка і маю, на їхню думку, лише готувати, прати, шити і прибирати. Тьху! Я маю перемогти, аби доказати цим мужланам, що жінка теж може стати майстром ковалем. Що жінка може кувати зброю краще за чоловіків. Бо дістало це все. Ти ж дівчинка, маєш бути милою, носити красиві сукенки і грайливо хлопати очима. А не пішло б воно все до біса! – вона роздратовано знесла кайлом великий шмат породи поперед себе.
Аґлар слухав її із похмурим виразом обличчя, але цього ані дворфійка, ані маг не бачили.
Полонений зітхнув:
– Співчуваю вам… Колись давно одна мудра пані навчила мене, що жінки зовсім не такі слабкі створіння, якими їх прийнято вважати. Ох, у мене досі все болить від її науки, як згадаю, – він непідробно здригнувся від спогадів. – То, може допоможемо одне одному? Я знайду уламок, а ви заберете усі копалини, що нам трапляться. Я в них все одно не розбираюся. Для мене це просто різнокольорові камінці.
– І де гарантії, що ти не вб'єш нас як свідків?
– Як би хотів, зробив би це одразу, як вас побачив, – у його голосі прозвучала сила, якої не відчувалось раніше.
Почулися кроки. І після цього Аґлар видряпав дворфійські руни каменем на стіні: 
"Думаю, зараз не бреше".
– А ти, Аґларе? Ми вперше зустрілися перед входом у цю шахту десь три-чотири години тому, – повернулась вона до дворфа. – Чому я маю вірити тобі?
"Я працюю на Ральофа".
– Що, на мого батька? Стривай, я не казала тобі, з якої я сім'ї і хто мій батько… Тобто він відправив тебе кандидатом у наглядачі. А знаючи, що ти німий, було легко передбачити, що ці старі йолопи відправлять тебе саме зі мною… Тоді ти маєш знати те, що дрібними рунами написане на руків'ї його молота під шкіряною обмоткою.
Після її слів Аґлар повторив руни, які днем раніше показав йому майстер Ральоф, передбачаючи реакцію доньки.
Аюра поглянула на знайомі руни й коротко кивнула. 
– Ви закінчили? – нетерпляче запитав маг. – Знаєте, як тиснуть ці мотузки? І ще, я хочу вже тойво… – стало помітно, що він стоїть у дивній позі.
– Добре… – Аюра зітхнула. – Аґларе, розв'яжи його.
Сама ж повернулася до роботи, бо час таки спливав.

– Фу-у, нарешті! – щиро зрадів маг, швидко привівши себе до ладу. Тодв також згадав, що ще не представився. Тож зашвидив виправитися: – Моє ім'я Мефіон. Дозвольте? – він простим закляттям прикликав четверо малих земляних големів із кайлами в руках. – Так буде швидше, а ви поки перепочиньте, пані…
– Аюра, – вона продовжувала працювати не дивлячись на големів. – Сама вирішу, що мені робити.
– Як скажете.
– То що там з прокляттям Аґлара? – не обертаючись, запитала вона.
– Для цього мені потрібен кристал магічного флюориту. А зараз я такого не маю.
– Я зараз тобі вріжу! – проричала дворфійка. – Терпіти не можу балаболів!
– Як тільки повернемося у місто дворфів, одразу купимо на ринку один. Я вчора бачив трійко у крамниці магічних інгредієнтів, – замахав руками маг. – До нового місяця ще тиждень, встигнемо.
– Аґларе…
– Ну ви-ибачте, я просто дуже хотів звільнитися від мотузки. Але щодо прокляття я не брехав. Дивіться, – він торкнувся пальцем скроні Аюри. Вона знов відчула ледь помітне дихання вітерця і тут же побачила сяючу багровим печатку з невідомими їй символами, яка повністю закривала собою ріт дворфа.
Мефіон прибрав руку, і видіння зникло.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анна Дейна
02.12.2021 11:20
До частини "Частина 2: Мефіон"
Дякую, капітане Вочевидь, я ж без вас про це не здогадувалась.🤣 А щось іще можете сказати? Що сподобалось, що - не сподобалось? Чи цікаво читати? Чи може щось треба переробити? Дякую)