Аюра

Дещо оговтавшись і упевнившись, що голему дійсно вже настав кінець, вони наблизились до бульбашки з уламком.

"Ви маєте віддати щось найбільш дороге вам для того, щоб отримати уламок", – прозвучав у їхніх головах голос.

Аюра на мить замислилась, а тоді рішуче зробила крок до бульбашки з уламком і запитала:

– Ось це підійде? – дівчина простягла кайло свого діда. – Сімейна реліквія…

Не встигла вона це сказати, як кайло зникло з її рук й одразу луснула магічна бульбашка.

– Навіщо ти це зробила, – запитав Мефіон. – Я би міг щось віддати. Все-ж за уламком прийшов саме я.

– Подумала, що він може якось підсилити магічну зброю, яку я куватиму.

– А я не казав? Сам уламок не містить магії. Він потрібен для іншого, – почувши це, Аюра вилаялась і мовчки пішла оглядати печеру древнього голема. Трохи позаду неї погойдав головою Аґлар.

***

Після того Аюра назбирала руди, позичивши кайло Мефіона, якої у печері виявилось дуже багато. Й вони швидко пішли назад тунелем, бо часу до заходу сонця лишалось мало. У процесі вирішили, що краще Мефіону до Торквемору йти окремо від них. Натомість маг спитав, де він зможе знайти їх у місті. На що Аюра назвала прізвище. Її сім’я була дуже відомою у місті.

Мефіон потім засипав частину тунелю, яким прийшов з поверхні і аж до діри у дні шахти, яку прокопала дворфійка.

Це для того випадку, якщо дворфи зроблять перевірку шахти, аби пересвідчитись у виконанні правил змагань ковалів.

Уламок лишився у Мефіона.