Частина 5: Арена

Місто Торквемор зустріло Аюру без жодних надій на неї.
Дворфи – члени комісії підсміювалися: "ну як, знайшла щось цікаве у шахті, окрім голих стін?".
Тоді вона поклала на стіл ті шматки руди, що видобула у печері. Тут-то обличчя чоловіків і повитягувалися. Адже навіть у найбагатших шахтах від копалин для магічної зброї було мало користі.
Звісно завжди можна скувати просто залізну зброю і зачарувати її. Проте вона буде набагато слабшою за ту, що викувана одразу з магічної руди. Бо в останній віками накопичувались чари. Сила ж зачарування буквально залежить від магії чарівника. Тобто відповідне по міці до магічної руди зачарування може накласти тільки заклинач рівня самого Пан до Вергія.
Тож здобула Аюра на багато більше, ніж очікувала.

***

Наступного дня почався другий етап змагання. Аюра цілий день провела у кузні, куючи зброю з магічної руди. Тож, до заходу сонця вона завершила свою роботу.

А на третій день був огляд комісією, створеною з п'яти найкращих дворфійських майстрів та іспит зброї, де воїни будуть нею битися. Переможе той коваль, що найкраще впорався з усіма етапами.
Перший – шахту – без особливого бажання зарахували Аюрі.
Другий – огляд – Аюрин молот пройшов, але отримав украй низьку оцінку. Хоча зроблений був майстерно. Одному верховному дворфійському богу відомо, що їм там не сподобалось.
І от весь Торквемор зібрався на великій арені насолодитися видовищними боями. Бо багатьох майстрів представляли видатні дворфійські воїни. Але Аюра була сама. Їй, на відміну від інших майстрів, ніхто воїна-захисника не призначив. Зробили вигляд, що так і треба. Однак дворфійка не засмучувалась. Батько пів життя її тренував битися з різною зброєю. Тож вона вірила, що точно впорається.
Але не тільки організатори робили все для її програшу. Серед майстрів теж були не дуже чесні дворфи.
Один з них підійшов до Аюри, улесливими речами розповідаючи, як сильно він не поділяє таку несправедливість, що чинять до неї інші – він запропонував їй випити кружку води, аби їй стало легше. Проте варто було тому майстру піти, як їй стало недобре. Аюру сильно замутило, й сніданок попросився назовні. В голові запаморочилось, і вона зробила кілька невпевнених кроків назад, втрачаючи рівновагу. Тоді й наштовхнулась на когось міцного. А, втрачаючи свідомість, почула знайомий голос:
– Віднеси її в шатро. Це отруєння…

***

Коли Аюра отямилась, то першим побачила стурбоване лице мага:
– Мефіон? – запитала вона, відчуваючи, як думки проясняються, наче по них пробігся свіжий вітерець. – Що трапилось?
– Тебе отруїли. Але все вже позаду, я знешкодив отруту. Трохи відпочинеш, і будеш як новенька!
– Нема коли мені відпочивати, – ривком сіла дворфійка. – Я маю битися!
– Бій уже почався. Але не хвилюйся – дехто вийшов битися за тебе, – всміхнувся маг. І потім широко позіхнув. Стали помітні глибокі мішки під його очима.
– Маєш поганий вигляд, Мефіоне, – помітила Аюра.
– А, не хвилюйся. Просто весь день і пів ночі слухав дечию балаканину, – він вдруге позіхнув.
– Пішли, –Аюра зіскочила з лавки. – Я маю бачити, як моя зброя себе покаже.
– Іди сама, а я таки трошки тут перепочину, – Мефіон вклався на її місце і миттю захропів.
– От же ж, – всміхнулась Аюра, і пішла на глядацькі місця для майстрів. Де ковалі добре бачили, хто із чиєю зброєю б'ється.
До речі, воїн того коваля, що отруїв Аюру, вибув одним з перших.
Та й лишилось до цього часу на арені всього троє воїнів. Один з них був Аґлар. Він тримав у руці Аюрин молот. І якраз вправними рухами насідав на супротивника. А той міг тільки блокувати удари. Бо не було в атаці Аґлара жодної вади. Так і захищався воїн, доки його нога не опинилась за межами бойової зони. А Аґлар спокійненько повернувся туди, де для нього був приготовлений стілець. Лишався тільки один супротивник. Але перед фінальним боєм потрібно було трохи перепочити. Він побачив Аюру серед майстрів і помахав їй. У його руках молот виглядав міцним, не дивлячись на грубу силу і напір – навіть жодної вагомої подряпини не надбав.

Та фінальний супротивник був на геть іншому рівні. І ще мав дуже високий як на дворфа зріст. Аюра аж згадала того голема, із печери.
Також привертала увагу його зброя. Обосічна сокира, яку він тримав однією рукою – аж світилась від магії. А м'язи у дворфа були настільки великі, що лячно ставало.
Аюра хвилювалась, що Аґлару буде тяжко. Проте ніхто не очікував того, що відбулося далі. Весь стадіон вболівав за здорованя.
І ось він, виграючи м'язами й поблискуючи сокирою зайшов до центру арени.
А з іншого боку спокійним кроком і тримаючи молот у опущеній руці підійшов Аґлар.
Судді засурмили у великий ріг і бій тут же почався. Гора м'язів, дійсно як той голем, кинулась в атаку. Аґлар легко опинився ззаду супротивника і завдав кількох влучних ударів. А коли велет-дворф розвернувся, знову повторив цей маневр. Зрештою, м'язистого це розлютило, він якимось дивом примудрився підхопити Аґлара і з силою кинув його об землю.
– Викидай, – ревіли трибуни. – Трощи!
Аюра вчепилася у ручки свого стільця так, що аж пальці побіліли. Вона боялась поворухнутися.
Та Аґлар вивернувся у польоті і мало того, що приземлився на ноги, так ще й контратакував дворфа з незручної позиції. Тут всі і завмерли. Бо майже ніхто з найвідоміших воїнів так би не зміг. Глядачі цієї миті сиділи настільки тихо, що Аюра чула биття свого серця у вухах. Але це ще були квіточки. Здоровань розлютився ще більше, а тоді знову схопив Аґлара і вдруге кинув його об землю. Цього разу йому не вдалося зреагувати. Бо все відбулося ще швидше. Та одразу ж велет підстрибнув нереально високо для його комплекції і всім тілом полетів на Аґлара, який не встигав ухилитись, тому зробив єдине, що міг — прикрився Аюриним молотом. І відбулося дещо дивне: молот раптом засяяв і не тільки відбив удар здорованя, але й викинув його за межі бойової зони.
Аґлар не тільки переміг, а ще й випадково продемонстрував справжню силу Аюриного творіння.
Трибуни нестримно ревіли.
Аюра тут же зіскочила на арену просто з місця, де сиділа, й у радощах кинулась Аґлару на шию.
– Це все твій молот, я тут мало що зробив, – всміхнувся він, коли вона нарешті його відпустила.
– Ти можеш говорити? Значить от про що казав Мефіон! – раділа Аюра.
У цей час один зі старійшин Ради майстрів підвівся на своїй трибуні та закликав усіх до тиші.
– Нам стало відомо, що цей учасник порушив правила священного змагання майстрів, тому ми не можемо зарахувати цю перемогу! 
Всі присутні притихли, бо авторитет старійшин був у Торквеморі нерушимий.
– За ковалем Аюрою не було зареєстровано жодного воїна, тож ми не можемо рахувати цей тріумф чесним, – на підтримку старійшини виступило багато голосів. Дворфи вигукували всілякі образи, з яких "жінка не може бути майстром" і "твоє місце на кухні" – були найцензурнішими.
І тут Аюра не витримала. Випрямилась, відкинула назад довгу руду косу, вихопила в Аґлара свій молот і підняла над собою. Його верхівка засвітилась магічною силою, привертаючи увагу.
– З мене досить! Віддали мені порожню шахту. Ми ледь не загинули від рук божевільного древнього голема у печері, під нею! Й тільки вбивши його, знайшли потрібну руду. Я власними руками викувала цей молот, і ваші наглядачі бачили все.
Мені не призначили воїна, як іншим ковалям. Я мала битись сама. Але мене отруїв один з ковалів. Чашка з отрутою все ще там, валяється під моїм столом, біля шатра. Знайомий маг привів мене до тями. І лише тоді я дізналась, що Аґлар, мій наглядач у шахті, якого я до того ніколи не знала, вийшов на бій замість мене. То яке, чорт забирай, право ви маєте нести всяку дурню після всього, що ви для мене зробили? Які ж ви хворі! Бачу, трухляві принципи вам важливіше за чесність, честь і майстерність. І майстром ви зробите не того, хто цього дійсно заслуговує, а того, кого вам зручно бачити серед вас. Бажаю удачі, – вона опустила руку, розвернулась і пішла з арени. Назавжди. Тоді вона відчула сильне бажання залишити цей гнилий Торквемор.
Вона не бачила, що відбулося далі, бо пішла у повній тиші. Всі присутні, навіть старійшини, були сильно шоковані її промовою. Власне тим, скільки всього пережила ця маленька дворфійка за останні три дні.
Аґлар вирішив також не затримуватись надовго, але перед цим теж забажав дещо сказати суспільству, із яким більше нічого не хотів мати спільного:
– А тепер скажу я, – його голос прозвучав низько, хрипко і дуже гучно.
– Ти ж німий?! – закричало одразу кілька голосів.
– Я був німим. Через прокляття. А завдяки Аюрі познайомився з магом, який вчора звільнив мене від прокляття тиші. Вийшовши сьогодні замість неї у бій, я хотів лише відплатити за те добро, яке отримав, – наступної миті його голос став металевим і якимсь моторошним: – Ви на власні очі бачили, як її молот врятував моє життя. І смієте вважати Аюру недостойною? Я був німий, але все чув і бачив. А у вас, вочевидь, ані вух, ані очей. Бо тільки сліпий не роздивиться справжню майстерність. Талант, якого ніколи не буде в жодного з чоловіків. Тож ідіть до біса зі своїми традиціями. Сьогодні завдяки власній тупості ви втратили найкращого коваля в світі й на додачу мене. Аґлара Вогняного Молота. О, бачу по очах, вам добре відоме моє ім'я, – після останніх слів він витягнув вперед руку, і в ній матеріалізувався величезний дворучний молот, що палав яскравим червоним полум'ям. – Прощавайте, – наступної миті він просто пішов з арени до шатра Аюри.
Мефіон все ще спав, а дворфійка сиділа на підлозі, обхопивши ноги, і ревіла.
Аґлар дематеріалізував свій вогняний молот. А тоді присів поряд і поклав їй руку на плече.
– Ти сказала чудову промову, – мовив він.
– Але що тепер? Стати майстром ковалем було моєю найбільшою мрією…
– Ну, життя ж не закінчується. Віднесемо втрьох з оцим-во, – він кивнув у бік Мефіона, – уламок старому Вергію. А там, не зважаючи на рішення Вергія, можна буде оселитись десь, де сама захочеш, відкрити кузню. І активно відбивати клієнтів у цих йолопів.
– Хороший план, мені подобається, – витерла сльози Аюра. – А ти?
– Не маю жодних причин лишатись в цьому Лайноморі. – Почувши останнє слово, дворфійка розреготалась. А дворф продовжив: – Та і кожному ковалю потрібен воїн, що тестуватиме його зброю.
Його слова допомогли їй заспокоїтись:
– Дякую, Аґларе…

Вони залишили місто дворфів Торквемор наступного ж ранку. Попереду на них чекала довга дорога, що починалась великим степом.

Аюра не змогла попрощатися з  батьком через його зайнятість. Проте пообіцяла собі за першої ж нагоди написати йому листа. 
Вона вірила, мудрий Ральоф обов’язково підтримає її рішення. Адже тепер Аюра була не сама.
Бо у тій порожній шахті вона знайшла дійсно безцінний скарб – вірних друзів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дейзі Рід
15.08.2021 18:39
До частини "Частина 5: Арена"
Мені "зайшло")) Чудовий образ головної героїні!
Анна Дейна
15.10.2021 18:55
Дякую)
Дарія Кононенко
03.08.2021 13:43
До частини "Частина 5: Арена"
Дуже нещвично. Сподобалось! До речі,ви у Драгон Ейдж не грали? Там теж гноми з прибабахом.
Анна Дейна
03.08.2021 14:12
До частини "Частина 5: Арена"
Звісно, всі три частини пройшла. Власне тима дворфами і надихалась, трошечки.😉
Анна Дейна
15.10.2021 18:55
Особливо дворф на ім'я Варрік. Дуже класний персонаж.))